Характеристика здібностей і проблема їх вимірювання

Здібності людини можуть мати різну спрямованість і відповідати різним видам діяльності. Це дає змогу стверджувати про якісну характеристику здібностей. Під кутом зору якості здібності є складним поєднанням різ­них психічних властивостей і якостей, що взаємно допов­нюють одна одну, забезпечують успішне виконання діяль­ності й допомагають добитися мети різними шляхами. Наприклад, ті самі педагогічні здібності у різних вчителів мають різні складові, що сприяють одержанню однакових результатів. В ансамблі педагогічних здібностей одного вчителя — більша зацікавленість дослідницькою роботою з предмета і менша — особистісними та індивідуально-психологічними якостями учня, а в іншого — великий інтерес до особистості учня, зацікавленість у формуванні його здібностей і менша поінформованість у предметі, який він викладає. Попри те обидва досягають однаково­го педагогічного ефекту шляхом поєднання різних здіб­ностей.

Якості, з яких складаються здібності, перебувають у постійній динаміці. Дефіцит одних якостей часто поси­лює розвиток інших. Тому є змога компенсувати одні іншими в процесі розвитку здібностей, наприклад при на­вчанні людей, позбавлених зору і слуху. Явище компенса­ції здібностей розширює можливості людини у виборі про­фесії та вдосконаленні в ній. Якісна характеристика зді­бностей дає змогу дізнатися, до чого людина здібна, в якій сфері діяльності їй легше виявити себе. Вона тісно пов'я­зана з кількісною характеристикою, що встановлює, якою мірою розвинута здібність.

Перші спроби вимірювати здібності були зроблені на­прикінці XIX — на початку XX ст. у працях Дж. Кеттелла, А. Біне, Т. Сімона, англійського психолога Чарлза Спірме-на (1863—1945) та ін. Вони були спрямовані на виявлення розумових здібностей дітей до навчання, на встановлення професійної придатності до певних видів діяльності, обі­ймання посад в армії і керівних на виробництві. Для цього використовували запропонований Дж. Кеттеллом метод те­стів. По тому, як людина виконувала відповідно підібрані завдання, яку кількість балів вона набирала, судили про її професійну придатність і здійснювали професійний відбір.

А. Біне і Т. Сімон розробили тести розумової обдарова­ності для дітей, які вступали до школи. За їх результатами дітей рекомендували до навчання у звичайній школі або в школі для розумове відсталих. В. Штерн запропонував ві­кову шкалу, досліджував розумовий і хронологічний вік, і на цій основі пізніше почали визначати коефіцієнт розу­мової обдарованості дитини IQ, вважаючи його кількіс­ною характеристикою здібностей. При цьому мали на увазі, що IQ є незмінним показником. Насправді це не так. Тес­ти визначають наявність певних знань, навичок і вмінь, що не тотожно здібностям.

Для вимірювання здібностей потрібні науково обґрун­товані тести, які б виявляли динаміку оволодіння знання­ми, навичками і вміннями. Поки що проблема об'єктив­ного кількісного вимірювання здібностей не має задовіль­ного вирішення.

Види і структура здібностей

Людські здібності поділяють на види за змістом і характером діяльності, в якій вони виявляються. Тому ведуть мову про літературні, музичні, художні, математичні, організаційні, наукові, конструктивні здібності, здібності до навчання, танцю, скульптури тощо, їх стільки, скільки іс­нує різних сфер діяльності. Всі вони мають багато спільно­го між собою і ставлять однакові вимоги до людини. Вод­ночас кожна сфера діяльності має свою специфіку. У зв'я­зку з цим здібності поділяють на загальні і спеціальні.

Загальними називають здібності людини, які певною мірою виявляються у всіх сферах діяльності. До них нале­жать здібності до навчання, праці, загальні розумові здібно­сті та ін. їх основою є загальні вміння, необхідні в кожній сфері діяльності — планувати, організовувати виконання

завдань тощо. Завдяки їм людина може переходити від однієї діяльності до іншої й успішно нею оволодівати.

Спеціальними вважають такі здібності, які виявляють­ся лише в певних видах діяльності. Це вокальні, спортивні, музичні, художні, математичні та ін. Такий поділ є дуже умовним, бо між загальними і спеціальними здібностями існує тісний зв'язок. Загальні здібності виявляються в спе­ціальних, тобто у здібностях до певного виду діяльності. З розвитком спеціальних здібностей розвиваються і їх за­гальні аспекти. Високий рівень спеціальних здібностей ґрунтується на високорозвинутих загальних здібностях. Однак за однакового рівня розвитку загальних здібностей люди часто різняться своїми спеціальними здібностями. Так, серед видатних людей минулого є немало діячів із ви­сокими загальними і спеціальними здібностями: італійський художник, скульптор, учений Леонардо да Вінчі (1452— 1519), російський учений, поет, художник Михайло Ломоно-сов (1711 —1765), український поет і художник Тарас Шев­ченко (1811 —1861), російський хімік і композитор Олек­сандр Бородін, А. Ейнштейн та ін.

Беручи за основу особливості реалізації знань і вмінь, розрізняють два ступені розвитку здібностей: репродук­тивний і творчий.

Репродуктивний (відтворювальний) рівень здібнос­тей характеризується високою здатністю людини вико­ристовувати на практиці знання і вміння, оволодівати різ­ними видами діяльності. Він властивий усім психічно здоровим людям, виявляється у різних видах діяльності.

Творчий рівень здібностей дає змогу на основі наявних знань і вмінь створювати нові, оригінальні продукти діяльнос­ті. Наприклад, конструктор придумує нову машину, скульп­тор ліпить оригінальну скульптуру тощо. Творчий рівень формується на основі репродуктивного. Але такий поділ є умовним. Обидва рівні взаємопов'язані: репродуктивна ді­яльність має елементи творчості, а творча діяльність немож­лива без репродуктивної. Так, повар, готуючи страви, часто використовує елементи творчості (зміна компонентів страви, тривалості приготування тощо), а конструктор не може ство­рити нову машину без використання наявних знань і вмінь, відомих конструктивних елементів, механізмів тощо.

Будь-яка діяльність вимагає від людини різних якос­тей. У такий спосіб утворюється єдність різних психіч­них властивостей, які сукупно забезпечують її успішне виконання. Структура психічних якостей, яка виступає як здібність, визначається вимогами конкретної діяльності і є

неоднаковою для різних видів діяльності. Різні якості здіб­ності відіграють неоднакову роль, а тому розрізняють про­відні й допоміжні якості.

Так, у структурі художніх здібностей провідними якос­тями є:

— творча уява і образне мислення, які забезпечують узагальнення і конкретизацію художнього образу;

— властивості зорової пам'яті, які сприяють форму­ванню і збереженню яскравих образів;

— розвинуті естетичні почуття, які виявляються в ес­тетичному ставленні до дійсності;

— вольові якості, які дають змогу долати труднощі при втіленні задуму в життя.

Допоміжними якостями художніх здібностей є сенсо-моторні якості «руки художника» та ін. Провідні й допо­міжні якості в структурі здібностей перебувають у нероз­ривній єдності.

Серед загальних властивостей особистості, які можуть розглядатися як здібності, — належність особи до одного з трьох людських типів: художнього, мисленнєвого і се­реднього (за термінологією І. Павлова). Такий поділ ґрун­тується на вченні, за яким вища нервова діяльність ха­рактеризується наявністю в ній двох сигнальних систем: першої — образної, емоційної, і другої — мовної. Відносне переважання першої сигнальної системи характеризує художній тип, другої — мисленнєвий, а однакове їх пред­ставлення — середній тип.

Художньому типу властива яскравість образів сприй­мання, живих вражень, емоцій, а мисленнєвому — перева­жання абстракцій, логічних міркувань. Належність до худо­жнього типу зовсім не означає слабкості розуму чи дефіциту мисленнєвих здібностей. Просто в таких людей образні ком­поненти мислення переважають і відіграють суттєву роль.

Якості мисленнєвого типу створюють умови для най­сприятливішого розвитку діяльності, пов'язаної з оперу­ванням абстрактним матеріалом: поняттями, схемами, математичними формулами тощо.

Середній тип поєднує в собі можливості обох типів.