74 Особистість у діяльності і спілкуванні

Структура спілкування. Спілкування є структурно складним, багаторівневим феноменом, в якому виділяють макро-, мезо- та мікрорівень.

На макрорівні спілкування розглядають як найваж­ливіший аспект способу життя індивіда. Цей рівень пе­редбачає вивчення розвитку спілкування протягом жит­тя людини, виявлення основного змісту діяльності, кола осіб, з якими переважно вона спілкується, соціальних груп, до яких належить, тощо. Цей рівень є основним у дослідженні особистості, спрямованості ЇЇ діяльності, мо­тиваційної сфери і міжособистісних стосунків.

На мезорівні вивчають контакти, в які вступають лю­ди при виконанні певних завдань чи спілкуванні на певну тему. Реалізація теми може потребувати одного контакту чи декількох зустрічей. Спілкування в межах певної те­ми обмежене у часі: воно має початок і кінець, тобто є процесом. Залежно від завдання чи обраної теми загальна картина спілкування виявляється дуже своєрідною за фо­рмою і способами.

Мікрорівень охоплює окремі акти спілкування, які є йо­го елементарними одиницями. Таким актом спілкування може бути «питання — відповідь», потиск рук, багатознач­ний погляд — мімічний рух у відповідь та ін. За допомо­гою елементарних актів реалізуються теми, з яких склада­ється вся система спілкування особистості в певний період її життя.

Спілкування як обмін інформацією

Існує дуже багато засобів передавання інформації пар­тнеру по спілкуванню. До них належать мовлення, паузи в мовленні, якість голосу, тональність, жести, міміка, пан­томіміка, сміх, контакт очей у візуальному спілкуванні та ін. їх поділяють на дві групи — вербальні (словесні) й невербальні.

Вербальна (словесна) комунікація. Одним із основ­них засобів людського спілкування є мова — система сло­весних знаків, які використовуються як форма існування, засіб засвоєння і передавання суспільно-історичного до­свіду людства.

Володіючи мовою, люди обмінюються думками, розу­міють одне одного і взаємодіють, її розуміє як комуніка-тор (той, хто повідомляє інформацію, кодуючи її в словах), так і реципієнт (той, хто приймає повідомлення і декодує

Спілкування 75

його). Якщо комунікатор і реципієнт використовують рі­зні системи кодування, вони не можуть добитися взаємо­розуміння і налагодити спільну діяльність. Типовим при­кладом такої неспроможності є біблійна легенда про ва­вилонську вежу, яку не вдалося побудувати через «змішування мов».

Як засіб нагромадження і передавання суспільного до­свіду мова виникла в процесі праці ще в період становлен­ня людини. Для передавання інформації спершу вживали членороздільні звуки, за якими закріплювалося певне зна­чення. Нині завдяки мові люди мають змогу обмінюватися найрізноманітнішими думками й опановувати найскладні­ший досвід.

Процес практичного використання мови для спілку­вання називається мовленням. Мовлення — вербальна комунікація, засобом якої є слова.

За рівнем екстеріоризації мовлення буває зовнішнє і внутрішнє.

Зовнішнє мовлення охоплює всі різновиди усного і пи­семного мовлення.

Усним називають звукове мовлення, що сприймається іншими людьми за допомогою слуху. Його різновидами є діалог і монолог.

Діалог — найпростіший вид усного мовлення. Він розгортається як розмова між двома чи кількома осо­бами. Це мовлення не планують. Кожна вимовлена фраза є відповіддю на репліку співрозмовника. Особливості цьо­го мовлення залежать від рівня взаємовідносин і взаємо­розуміння між партнерами. Діалог є скороченим мовлен­ням. У ньому широко використовують немовні засоби, оскільки предмет розмови відомий співрозмовникам. Зна­чний вплив на його зміст мають особливості ситуації (контекст).

Монолог — мовлення однієї людини у формі розпо­віді, доповіді, лекції. Зміст повідомлення планується за­здалегідь. Монолог може відбуватися перед аудиторією і без неї. Монологічне мовлення без слухачів, глядачів є складнішим, бо в такому разі в мовця немає інформації про те, як сприймає повідомлення аудиторія. Монологіч­не мовлення вимагає ретельного добирання слів, чіткої побудови речень, строгої логіки та композиційної завер­шеності. На відміну від діалогу монолог потребує спеціа­льної підготовки.

Писемне мовлення — процес спілкуватися з відсут­нім співрозмовником за допомогою писемних текстів.