Добриво - удобрення

Добриво. Речовина, якою удобрюють грунт для підвищення врожайності: азотисті добрива, мінеральні добрива, органічні добрива, внесення добрив. А як Антон не має добрива, то хоч нехай він сіє, хоч не сіє – не повернеться й насіння (С.Чорнобривець); І трудились люди вволю. І давали добрив полю – Вийшов добрий урожай! (Г.Бойко).

Удобрення, р. мн. -ень. Внесення добрив у ґрунт, водойму: передпосівне удобрення, система удобрення, удобрення посівів.

довгота див. довжина.

ДОВЕРХУ, присл. До верхньої межі, до верхнього краю. Рядами стояли чани, доверху наповнені рибою (А.Шиян); Знизу майже доверху вікна були замуровані (С.Чорнобривець).

ДОВЖИНА - ДОВГОТА

Довжина. 1. Протяжність лінії, площини, тіла тощо між двома найвіддаленішими точками; відстань між кінцями чогось: довжина річки, міра довжини.

2. Тривалість: довжина літа.

Довгота. 1. Кут між площиною меридіана даного місця і площиною початкового меридіана.

2. зрідка. Те саме, що довжина 2.

ДОВІД - ДОКАЗ

Довід, -воду. Певне міркування, Думка або факт, які наводяться для

того, щоб довести щось; аргумент. Його значно заспокоїли Соломіїні доводи (М.Коцюбинський); Тиха Кирилова мова, щира та тепла порада, розсудливі доводи не раз спиняли гіркі батькові скорботи (Панас Мирний).

Доказ, -у. 1. Незаперечний довід або факт, який підтверджує істинність чогось; підтвердження. – А поєдинки ще не є доказ сміливості (І.Нечуй-Левицький); Жінка дала йому півхліба ще й грінку сиру – на доказ, що сьогодні для Панька святочний день (Л.Мартович); Садівник, щоб підперти свої слова якимсь доказом, тицьне Йосипові перед очі книжку: – Оце читав? Ні? (Д.Бедзик).

2. Предмет або обставина, що свідчать про якусь провину. Прямих доказів не було, але обвинуватили її в зв’язках з партизанами, посадили в тюрму (А.Хижняк); Речові докази були тут же, у всіх на очах (О.Донченко).

3. зрідка. Те саме, що довід. Гоєв перший зрозумів доцільність Саїдових доказів (І.Ле).

ДОВІКУ - ДО ВІКУ

Довіку, присл. Усе життя, до кінця життя; вічно. І довіку у темниці Довелось поету жити (Леся Українка); Піщани закричали, заґвалтували, що вони панові довіку не покоряться (Панас Мирний); Нашому серцю не вмерти довіку! (М.Рильський); Глоба був уже старий, женитись не схотів і довіку лишився бурлакою (А.Кащенко).

До віку, ім. з прийм. – Не буду до суду, до віку!.. батечки, голубчики!.. пустіть, пустіть!.. (Г.Квітка-Основ’яненко); Давала вона собі обітницю до віку вічного не розлучатись з чоловіком (Ганна Барвінок); [Василь:] Дай мені, Господи, вигоїтися і вернутися до того дому, де зріс я, де кохали мене, – до віку мого не піду нікуди (Панас Мирний); Як вода в Чорному морі не переведеться поки світ сонця, так і в Січі до віку вічного не переведуться лицарі (П.Куліш).

ДОВІРЯТИ – ДОРУЧАТИ

Довіряти, довірити. 1. Вірити комусь, чомусь, покладатися на когось, щось. Жінка зрозуміла, що їй не довіряють, і заплакала (А.Хижняк); Паперові гроші вже вийшли з ужитку. їм не довіряли, ні старим, ні новим (Л.Дмитерко).

2. Виявляти довіру, доручати, передавати кому-небудь когось, щось. У селі знайшлися дві покритки, гідні молодиці, але пані боялася довірити їм дитину (Н.Кобринська); Вона довіряла мені свої твори раніше, ніж друкувала їх (А.Кримський).

3. Ділитися з кимось своїми думками, таємницями тощо. Багато є людей, які не вміють тримати свою радість і своє горе в собі – вони мусять їх негайно довірити іншим (Ю.Смолич).

Доручати, доручити, -учу, -учиш. Покладати на когось виконання чого-небудь; віддавати когось, щось у повне розпорядження кого-небудь. Хто тобі доручав говорити? (О.Довженко); Ой нащо ж малу дитину Доручала ти степам? (О.Олесь).

ДОВОЛІ - ДО ВОЛІ

Доволі, присл. 1. Стільки, скільки треба, багато; досить. Усього в їх доволі: і хліба, і грошей, і скотини (О.Стороженко); Доволі нидіти в знемозі! Прощайте, тихі дні печалі! (Я.Мамонтов); Батько мріяв, щоб було доволі Хліба на селянському столі, Щоб за піт рясний, пролитий в полі, Не родили злидні і жалі (Л.Забашта).

2. у сполуч. з прикм. і присл. Про великий ступінь, міру, кількість чогось. Зрідка в тих місцях знов зацвітають мирти. Взагалі доволі гарно, хоч і гірше, як літом (М.Коцюбинський).

До волі, ім. з прийм. Здається, радіти б, що минув день, що ближче до стрічі з тобою, ближче до волі (М.Коцюбинський); Виходить, Лесь береже в пам’яті, як у книзі, усі ґрунти села і до волі, і після волі (М.Стельмах); [Свічка:] А тепер на приступ! До помсти всі! До волі!(І.Кочерга); – Ти сказала, щоб собаку тримали на прив’язі? – поспитав, коли жінка повернулась. – “Навіщо прив’язувати? Він звик до волі...” (Є.Гуцало); – Де шукати шляху до волі, як не у боротьбі з тим, хто тебе зневолює? (А.Кащенко).