12 .4. Місцеве оподаткування в зарубіжних країнах.

Головним джерелом доходів місцевих бюджетів багатьох зарубіжних країн є місцеві податки, збори і платежі, загальна кількість яких в ок­ремих випадках є досить значною і, відповідно, суттєвою є їх роль у формуванні доходів місцевого самоврядування. Усі місцеві податки за­лежно від об'єкта оподаткування можна поділити на такі групи:

- місцеві податки на доходи (корпоративні та особисті). Ця група податків є досить вагомою. Вони становлять від 80 до 100 % податкових надходжень до місцевих бюджетів Скандинавських країн, а також у Люксембурзі, Естонії, Латвії, Литві;

- місцеві податки з продажу, які набувають різноманітних форм, але за своєю сутністю це податки на продані товари і послуги. За раху­нок цієї групи податків забезпечується від 20 до 76 % податкових над­ходжень до місцевих бюджетів США, Японії, Кореї, Австрії, Нідерлан­дів, Іспанії, Греції, Португалії, Туреччини, Угорщини;

- податки на нерухомість, які відіграють відчутнішу роль у феде­ративних країнах, ніж в унітарних. Перш за все це стосується США, Кана­ди, Австралії, Мексики, а також Великої Британії, Нової Зеландії та ін.;

- інші місцеві податки, які відображають політику місцевої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища (екологічні по­датки), зайнятості, податки, які справляються у вигляді плати за послу­ги, що надає місцева влада (за користування електроенергією, газом, во­допроводом, каналізацією, зв'язком, автостоянками, за видачу різних документів).

Залежно від рівня влади, який визначає механізм місцевого оподат­кування, доцільно виокремлювати:

1. власні місцеві податки, встановлюються місцевими органами са­моврядування і стягуються лише на території місцевої громади. До них належать як прямі, так і непрямі податки: особисті прибуткові, по­датки на прибуток корпорацій, майнові, земельні, промислові, на авто­мобілі, на професії, місцеві акцизи, на покупки тощо. Найбільше фі­скальне значення мають податки на доходи (громадян та підприємств) і майнові;

2. надбавки до державних податків на користь місцевих бюджетів. Крім того, до цієї групи належать відрахування від загальнодержавних податків, які залишаються в доходах місцевих бюджетів. Обсяги відра­хувань, а також граничні рівні надбавок визначаються центральним урядом.

Важливим аспектом місцевого оподаткування є фіскальна автоно­мія, тобто фінансова незалежність місцевих органів влади при визна ченні власної податкової бази, ставок місцевих податків, платників. Міс­цеві органи влади в багатьох країнах (США, Франції, Італії) наділені правом самостійного встановлення місцевих податків і зборів. Така са­мостійність може набувати різних форм, які виявилися найбільш прий­нятними для конкретних умов кожної країни, відповідають її дер­жавному устрою (федеральна чи унітарна держава) і розподілу повнова­жень між центральним урядом та місцевим самоврядуванням.

У більшості зарубіжних країн місцева влада самостійно встановлює та контролює ставки місцевих податків. Поширеною є практика розподілу місцевих податкових надходжень між центральною, федера­тивною і місцевою владами; пропорції цього розподілу переважно визна­чаються центральною владою і можуть бути зафіксовані у законодавстві (Бельгія, Швейцарія, Чехія, Данія, Фінляндія, Мексика, Норвегія). Самостійність міс­цевої влади обмежується з боку держави таким чином.

1. Встановлення обов'язкових місцевих податків та зборів. Так, найважливіший місцевий податок на нерухоме майно обов'язковий до запровадження місцевими органами самоврядування таких країн, як Франція, Фінляндія, Італія, Іспанія, Туреччина, Австрія, Данія. Обо­в'язковими є місцеві податки на доходи фізичних осіб у Данії, Фінлян­дії, Норвегії, Швеції; на домогосподарства - у Франції, Португалії; на торгівлю - в Австрії, Албанії, Італії, Іспанії, Люксембурзі; на компа­нії - в Австрії, Фінляндії, Італії, Іспанії.

2. Визначення ставок місцевих податків і зборів. Так, ставки місцевого податку на нерухомість визначаються центральними органами влади у Туреччині, Словаччині, Болгарії, Албанії; на доходи фізичних осіб - у Болгарії і Латвії; на торгівлю - в Албанії; на компанії - у Фінляндії.

3.Встановлення граничних ставок місцевих податків і зборів або надбавок до загальнодержавних податків, у межах яких місцеві орга­ни влади самостійно визначають ставку оподаткування. Така практика застосовується щодо місцевих податків на нерухомість в Австрії, Данії, Фінляндії, Франції, Іспанії та інших країнах; податку на доходи фізич­них осіб - у Норвегії, Естонії; податку на торгівлю - в Австрії Іспанії, Естонії, Угорщині; податку на домогосподарства - у Франції, Угор­щині, Португалії; на компанії - в Австрії, Франції, Іспанії, Угорщині.

Обмеження фіскальної самостійності місцевої влади в зарубіжних країнах стосуються не всіх місцевих податків, а лише тих, які спричи­нюють макроекономічні ефекти і визначають справедливість і ефектив­ність системи оподаткування в цілому.

Слід підкреслити, що ефективність діяльності ор­ганів місцевої влади щодо надання суспільних послуг і задоволення постійно зростаючих по­треб населення, ступінь їх фінансової самодостат­ності та незалежності великою мірою визначається побудовою системи місцевого оподаткування - основного джерела фінансових ре­сурсів місцевої влади. Держава повинна створювати та реалізовувати всі можливості для формування власної дохідної бази органів місцевої влади в обсягах, необхідних для виконання покладених на них функцій і завдань, створення сприятливих умов для життєдіяльності громадян.