9.3. Специфіка фінансової діяльності підприємств комунального обслуговування

Основними джерелами фінансових ресурсів підприємств комунального господарства є:

• власний прибуток;

• кошти, отримані з Державного або місцевого бюджетів [68] як відшкодування витрат;

• кошти перехресного субсидування населення;

• лізинг.

Перехресне субсидування населення – це метод фінансового забезпечення підприємств житлово-комунального господарства[42], який дозволяє поряд із прямими виплатами з бюджету отримувати житлово-комунальні платежі на досить низькому рівні.

При перехресному субсидуванні тарифи на електроенергію і теплопостачання для населення встановлюються в кілька разів нижчі, ніж для підприємств.

На початок 2002 року перевищення тарифів для промислових підприємств над тарифами для населення в окремих регіонах сягало 11,5 раза. Так, лідерами в перехресному субсидована є: у водопостачанні - АР Крим (відношення тарифів становило 10,5 раза), у водовідведенні - м. Севастополь (11,5 раза), у теплопостачанні - знову АР Крим (3,3 раза). Проте така ситуація спостерігається лише в країнах колишнього Радянського Союзу (табл.9.1).

Таблиця 9.1

Тарифи на електроенергію в деяких країнах.

Країна	Ціна для промисловості, $ /кВт/год	Ціна для домогосподарств, $/кВт/год	Співвідношення між цінами для домогосподарств і для промисловості
Чеська Республіка	0,043	0,060	1,40
Угорщина	0,051	0,068	1,33
Німеччина	0,041	0,121	2,95
Польща	0,045	0,079	1,76
Росія	0,011	0,009	0,82
Словацька Республіка	0,043	0,063	1,47
Україна	0,028	0,025	0,89
Великобританія	0,048	0,101	2,10
США	0,041	0,085	2,07
ЕС	0,052	0,107	2,06

Як свідчить таблиця, в інших країнах спостерігається протилежне явище: тарифи для населення перевищують тарифи для підприємств, а не навпаки.

Причому співвідношення між цінами на електроенергію для домогосподарств і для промисловості більше в країнах з високим рівнем економічного розвитку.

Перехресне субсидування населення - це практично прихований «комунальний податок», адже більші тарифи збільшують собівартість виготовлення продукції підприємств, а, отже, й ціну на неї для кінцевих споживачів - населення.

До того ж, перехресне субсидування спотворює ринкові закони: товар з більшою собівартістю продається за цінами нижчими, ніж товар з меншою собівартістю. Крім цього, збільшення тарифів для населення при розмірі мінімальної заробітної плати, що нижчий прожиткового мінімуму, - теж нонсенс.

Таким чином, значення тарифної політики полягає в тому, що із прийняттям програми, створена нормативно-законодавча база для поетапного переходу на повну оплату населенням житла й комунальних послуг з наданням адресної дотації [37] конкретній людині у вигляді житлової субсидії [53].

Особливістю складу основних фондів комунального господарства є те, що поряд із виробничими фондами (інженерно-технічними спорудами і мережами загальноміського призначення: водопровідними станціями, каналізаційними очисними спорудами, кільцевими та магістральними водопроводами, теплоцентралями; обладнанням заводів з переробки побутових відходів і сміття та ін.) до нього входять фонди зовнішнього благоустрою населених пунктів (дороги, мости і тротуари, пішохідні переходи та естакади, набережні; електричні опори для вуличного освітлення; багаторічні насадження; об'єкти архітектури малих форм - пам'ятники, фонтани тощо).

У процесі фінансового планування та аналізу[3] на підприємствах комунального господарства використовується типовий набір показників, що характеризують ефективність використання основних фондів (фондовіддача, фондомісткість, рентабельність основних засобів і сума прибутку на одну гривню основних засобів). Однак, оскільки продукція більшості підприємств комунальної сфери є однорідною, то показник фондовіддачі обчислюється не тільки у вартісному, а й у натуральному вираженні (наприклад, визначається об'єм поданої через водопровід води, об'єм відведених стічних рідин на одну гривню основних виробничих фондів).

За аналогією із суб'єктами господарювання у промисловості та сільському господарстві оборотні кошти комунальних підприємств поділяються на оборотні виробничі фонди і фонди обігу. Водночас склад і структура оборотних коштів підприємств комунального обслуговування у межах названих груп мають істотні відмінності порівняно з іншими галузями економіки, які пояснюються своєрідністю виробничогосподарської діяльності і процесу продажу продукції (послуг) таких підприємств.

Особливістю виробничо-господарської діяльності більшості підприємств комунальної сфери є те, що вона має експлуатаційний характер, а вироблена ними продукція набуває вигляду послуг. Як наслідок, сировина і основні матеріали при наданні послуг такими підприємствами не використовуються, тобто немає потреби у створенні відповідних виробничих запасів.

Створюючи особливий вид продукції - послуги, процеси виробництва і споживання яких збігаються у часі, підприємства комунального обслуговування не потребують резервування оборотних коштів у запаси готової продукції. Як виняток, можна назвати хіба що ремонтні та декоративно-рослинницькі підприємства, котрі можуть тимчасово зберігати власну готову продукцію (виконані роботи). Завдяки цьому в основній діяльності більшості комунальних підприємств (окрім названих квітникарських і ремонтних) також немає незавершеного виробництва, тому непотрібно вкладати оборотні кошти у формування його запасів.

У результаті вказаних особливостей загальна потреба (сукупний норматив) в оборотних коштах для підприємств комунальної сфери порівняно з промисловими підприємствами є невеликою – 3-5 % вартості основних виробничих фондів (у промисловості аналогічний показник нерідко перевищує 20 %).

Як правило, підприємства комунального господарства реалізують власну продукцію (послуги) самостійно, без допомоги посередників. До того ж більшість комунальних послуг оплачується вже після їх споживання. Усе це зумовлює наявність у складі оборотних виробничих коштів специфічної статті - непрострочена заборгованість абонентів (споживачів продукції), а також значну частку у фондах обігу такої статті, як кошти в розрахунках (дебіторська заборгованість).

Отже, можна зазначити, що у складі оборотних виробничих коштів більшості підприємств комунального господарства немає таких статей, як сировина й основні матеріали, незавершене виробництво, однак є специфічна стаття "Абоненти", а у складі фондів обігу немає готової продукції.

З урахуванням описаних вище особливостей типовий перелік нормованих оборотних активів [2] для більшості комунальних підприємств матиме такий вигляд:

• допоміжні матеріали;

• запасні частини для ремонту;

• паливо і пальне, паливомастильні матеріали;

• тара;

• господарський інвентар та інші малоцінні та швидкозношувані предмети;

• витрати майбутніх періодів;

• абоненти (непрострочена заборгованість споживачів послуг). До ненормованих оборотних коштів належатимуть:

• грошові кошти на рахунках у банках і в касі підприємства;

— кошти в незакінчених розрахунках (за винятком абонентської заборгованості).

При плануванні та калькулюванні собівартості послуг підприємства й організації житлово-комунального господарства [42] незалежно від відомчої підпорядкованості, форми власності та організаційно-правового статусу керуються "Методичними рекомендаціями з планування, обліку та калькулювання собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства[42]", затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 6 березня 2002 р. № 47 (далі — Методичні рекомендації від 6 березня 2002 р. № 47). Цей нормативний документ регламентує порядок групування витрат для розрахунку показників планової собівартості, які використовуються при формуванні цін (тарифів) на роботи (послуги), для визначення потреби в оборотних коштах і планування прибутку житлово-комунальних підприємств різних галузей.

У процесі фінансового планування підприємствами комунального обслуговування можуть складатися такі види кошторисів[61]:

• кошторис[61] загальновиробничих витрат;

• витрат на виробництво допоміжних цехів;

• витрат на утримання та експлуатацію обладнання;

• адміністративних витрат;

• витрат на збут;

• витрат на підготовку виробництва та освоєння нових потужностей;

• транспортно-заготівельних витрат;

• витрат на обслуговування виробничого процесу;

• інших виробничих витрат;

• витрат на всі види ремонтів основних фондів;

• витрат на охорону праці та техніку безпеки;

• витрат на утримання пожежної і сторожової охорони;

• витрат на винахідництво і раціоналізацію;

• витрат на утримання об'єктів соціальної інфраструктури;

• витрат на виробничу практику і підготовку кадрів;

• витрат на представницькі цілі та рекламні заходи⁷.

Виручка від реалізації в комунальному господарстві - основний вид доходів і джерело відшкодування експлуатаційних витрат, її величина напряму залежить від двох чинників: обсягу поставленої споживачам продукції (наданих послуг) у натуральному вираженні та розміру тарифів (цін) на неї.