12.3. Доходи та видатки локальних урядів.

Наприкінці XIX ст. остаточно організаційно сформувалися інститути місцевого самоврядування і визначилися кола завдань місце­вої влади зарубіжних країн. XX ст. відзначилося процесом зміцнення пози­цій місцевого самоврядування [66], що відповідало загальносвітовим тен­денціям посилення демократичних засад суспільного життя і децентра­лізації державної влади. Такі процеси супроводжува­лися зростанням обсягів фінансових ресурсів, які надходили у розпоря­дження органів місцевого самоврядування[66] і зосереджувались, головним чином, у місцевих бюджетах [68].

Основні чинники, які зумовили збільшення видатків місцевих бю­джетів [26] зарубіжних країн, були такі:

- поступове і неухильне розширення кола завдань, ви­рішення яких покладалося на місцеву владу;

- швидке зростання населення міст, що вимагало біль­ших затрат на соціально-культурні та побутові потреби, фінансування яких переважно здійснюється з місцевих бюджетів [68];

- прискорина урбанізація населених пунктів, внаслідок якої знач­но зросли витрати місцевої влади на утримання доріг, освітлення, при­бирання території тощо;

- підвищена роль місцевої влади у відтворенні робочої сили (фі­нансування обов'язкової початкової і середньої освіти, допомога та пра­цевлаштування безробітних, кількість яких збільшувалась, та ін.);

- посилення соціальної орієнтації економіки більшості ринкових країн, що передбачало зростання обсягів коштів, які спрямовувались на допомогу соціально незахищеним верствам населення, в тому числі за рахунок місцевих бюджетів;

- погіршення екологічного становища загалом у світі, що також вима­гало додаткових витрат на охорону навколишнього природного середо­вища, попередження і подолання наслідків екологічних катастроф;

- регіоналізація економічних та соціальних процесів (піс­ля Другої світової війни), надавалася допомога депресивним територіям з відповідною передачею їм додаткових коштів.

Відповідно до концепції суспільних благ, місцева влада надає населенню, що проживає на території місцевого самоврядування [66], певні місцеві (локальні) послуги. Склад та рівень надання місцевих благ органами міс­цевої влади в окремих країнах і навіть в регіонах однієї країни можуть іноді суттєво відрізнятися, що пояснюється особливостями історичного розвитку, процесом становлення інституту місцевого самоврядування [66], національними традиціями, державним устроєм, розвитком демокра­тичних засад тощо. Наприклад:

- у Франції муніципалітети надають окремі види соціаль­них послуг, утримують шляхи та вулиці, здійснюють забезпечення кад­рами;

- у Нідерландах місцева влада опікується охороною здоров'я, осві­тою, житловим будівництвом, модернізацією міст, культурою, охоро­ною правопорядку, громадськими роботами;

- в Іспанії муніципалітети здійснюють санітарний контроль, освітлення вулиць, утримують парки і сади у містах, кладовища, місцевий транспорт, надають допомогу бід­ним, фінансують міську автоінспекцію, проведення виставок і змагань. Крім того, певні повноваження іспанські муніципалітети забезпечують спільно з органами влади автономних областей (планування міст, жит­лове будівництво, спорт, освіта і культура, цивільна оборона, туризм, музеї, пам'ятники, шляхи);

- в Італії місцеві органи влади утримують санітарну, медичну, комунальну служби, місцеву поліцію, міський тран­спорт, школи, надають державну допомогу, фінансують житлове будів­ництво, громадські роботи, ринки та ярмарки, спорт, розважальні та культурні об'єкти;

- у Швеції муніципалітети здійснюють соціальне за­безпечення, організовують догляд за літніми людьми, фінансують до­шкільні заклади, обов'язкову освіту, рятувальні служби, громадську охорону здоров'я і довкілля, розваги, мистецтво, спорт, житлове будів­ництво, каналізацію, електро-, газо- і водопостачання.

Протягом останніх десятиліть у взаємовідно­синах між центральною та місцевою владою відбувалися зміни, що знайшли закономірне ві­дображення у формуванні дохідної бази місцевих бюджетів. У переваж­ній більшості європейських країн основу дохідної бази місцевих бю­джетів становлять податкові надходження. У складі податкових дохо­дів місцевих бюджетів, як правило, переважають місцеві податки, до яких у більшості країн віднесено майнові, місцеві прибуткові, промис­лові, податки на професію, а також численну групу невеликих за фіс­кальним значенням податків, які відображають політику місцевих ор­ганів влади (екологічні, на полювання, на собак тощо).

Доходи місцевих бюджетів [40] переважно форму­ються за рахунок:

- непрямих податків (з обороту, продажу, імпорту) в Австрії, Бельгії, Греції, Ірландії, Іспанії, Італії, на Кіпрі, в Німеччині, Нідерландах, Португалії, Франції;

- прямих податків (з прибутку кор­порацій, з доходів фізичних осіб, з нерухомості) у Великій Британії, Данії, Естонії, Латвії, Литві, Люксембурзі, Польщі, Угорщині, Сло­венії, Словаччині, Фінляндії, Швеції. Податки на ка­пітал (на спадщину, дарування, приріст капітальної вартості та ін.) не відіграють суттєвої фіскальної ролі у формуванні дохідної бази місце­вих бюджетів за винятком декількох країн ( Греції та Іспа­нії).

Отже, склад податкових доходів місцевих бюджетів зарубіжних країн вирізняється достатньо значними відмінностями, зумовленими особливостями національ­них систем оподаткування.

До місцевих бюджетів зарубіжних країн надходять також неподат­кові доходи:

- штрафи, збори;

- доходи від майна, яке належить місцевим органам влади;

- орендна плата від здавання в оренду муніципального майна;

- кошти від продажу об'єктів муніципальної власності;

- кошти, залучені від розміщення муніципальних позик, та ін.

Частка неподаткових надходжень в сукупних доходах місцевих бю­джетів окремих країн достатньо велика, проте їх склад та структура іноді значно відрізняються. Отже важ­ливе місце серед неподаткових надходжень займають:

- доходи від підпри­ємницької діяльності та власності у США, Великій Британії, Швеції;

- місцеві позики у Німеччині, Бельгії та Італії набули значного поширення;

Неухильно зростають над­ходження до місцевих бюджетів від надання платних послуг у США (за водопостачання, каналізацію, прибирання сміття), у Норвегії (за во­допостачання, каналізацію, утримання дітей у дитячих садках), Італії (шкільний збір, за використання державних земельних ділянок, місце­ві ліцензійні збори), Швеції (за енерго- і водопостачання, використання відходів). Збільшення обсягу платних послуг частково зумовлено проти­стоянням політиці підвищення податків.

Достатньо великою групою доходів місцевих бюджетів [40] ринкових країн є бюджетні трансферти (гранти), тобто надходження коштів з бюджетів вищого рівня. Причому в сукупності бю­джетних трансфертів [63] переважають трансферти, пов'язані з поточною діяльністю локальних урядів, порівняно незначну частку становлять ка­пітальні трансферти.

Використання ресурсів місцевої влади, як і формування їх дохідної бази, загалом визначається такими факторами:

- ступенем децентралізації влади в країні;

- рівнем розвитку місцевого самоврядування [66];

- фінансовою автоно­мією.

Значно впливає на склад видатків місцевих бюджетів має полі­тика, яку проводить центральний уряд країни. Нині спостерігається чітко окреслена соціальна спрямованість у витрачанні коштів місце­вих бюджетів [68]. Найбільшими групами видат­ків місцевих бюджетів більшості зарубіжних країн є ті, що пов'язані із задоволенням першочергових життєвих потреб громадян, - утримання закладів освіти, охорони здоров'я, соціальний захист та соціальне за­безпечення, проведення дозвілля, спорт, культура і мистецтво, житло­во-комунальне господарство. На фінансування цих потреб витрачається в межах 90 % коштів місцевих бюджетів таких країн, як Данія, Кіпр; близько 80 % — у Фінляндії, Швеції, Норвегії, Ірландії, Литві; від 60 до 70 % — у Великій Британії, Німеччині, Франції, Італії, Австрії, Латвії, Словаччині.