Глава XIII. Множинність злочинів

По-третє, при призначенні покарання за сукупністю злочинів (ч. 1 ст. 70 КК) суд, призначивши покарання (основне й додаткове) за кожний злочин окремо, остаточне покарання може визначити шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. При цьому в останньому випадку остаточне покарання може бути призначене в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання, а якщо хоча б один із злочинів, що входять у сукупність, є тяжким чи особливо тяжким - у межах максимального строку покарання, встановленого для даного виду покарання у Загальній частині КК (ч. 2 ст. 70). Що стосується рецидиву злочинів, і не будь-якого, а тільки такого, при якому новий злочин вчиняється засудженим після постановления вироку, але до повного відбуття покарання, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При цьому остаточне покарання не може перевищувати максимального строку покарання, встановленого для даного виду у Загальній частині КК, а якщо хоча б один із злочинів, що входять у сукупність вироків, є особливо тяжким - не більше 25 років (ч. 2 ст. 71 КК). Іншими словами, остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком (ч. 4 ст. 71 КК).

Вказівка закону стосовно врахування множинності злочинів при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності стосується всіх видів множинності. По-перше, наявність у діях особи повторності, сукупності чи рецидиву злочинів виключає можливість застосування до неї положень статей 45-48 КК про звільнення від кримінальної відповідальності. Передбачені цими статтями види звільнення від кримінальної відповідальності застосовуються лише до осіб, які вперше вчинили злочин невеликої (статті 45-46) чи невеликої або середньої (статті 47-48 КК) тяжкості. По-друге, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили минули певні строки (ч. 1 ст. 49). Однак перебіг давності переривається, якщо до закінчення цих строків особа вчинила новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин (ч. З ст. 49 КК). Обчислення давності у цьому разі починається з дня вчинення нового злочину, а строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

Вказівка закону стосовно врахування множинності злочинів

183

Кримінальне право. Загальна частина

при вирішенні питання про звільнення від покарання або подальшого його відбування, заміни більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання стосується, як зрозуміло, лише рецидиву злочинів.

Вчинення нового злочину є перепоною для звільнення засудженого від невідбутої частини покарання за попереднім вироком, до якого були застосовані положення, передбачені статтями 75, 78, 79, 81,83 КК.

Рецидив злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого перериває перебіг строку давності виконання обвинувального вироку (ч. 4 ст. 80 КК).

Рецидив злочинів впливає на строки фактичного відбуття покарання, після збігу яких можливе умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (пункти 2 і 3 ч. З ст. 81 та пункти 2 і З ч. З ст. 107 КК), заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (пункти 2 і 3 ч. 4 ст. 82 КК), на порядок призначення остаточного покарання (ч. З ст. 78, ч. 6 ст. 79, ч. 4 ст. 81, ч. 6 ст. 82, ч. 6 ст. 83 КК), на перебіг строку погашення судимості (ч. 5 ст. 90 КК) тощо.

Викладеними випадками урахування множинності злочинів при застосуванні кримінального закону суд не обмежується. Суд завжди має зважати на те, що вимоги стосовно осіб, які вчинили поодинокі злочини, повинні бути, як правило, менш суворими порівняно з тими, які вживаються щодо осіб, в діях яких мали місце повторність, сукупність чи рецидив злочинів.