§ 7. Призначення покарання за сукупністю вироків

Ст. 71 КК передбачає особливий вид сукупності - сукупність вироків. Такий вид сукупності передбачає випадки, коли особа після винесення вироку, але до повного відбуття покарання, вчиняє новий злочин. Факт вчинення нового злочину свідчить про підвищену небезпечність винного, а також про те, що міра покарання за раніше вчинений злочин була недостатньою для попередження вчинення даною особою нового злочину. Така обставина за певних умов обумовлює необхідність більш суворого підходу до винного при призначенні покарання за новий злочин порівняно із призначенням покарання за сукупністю злочинів. При призначенні покарання в порядку ч. 4 ст. 70 КК суд також має справу з раніше винесеним вироком. Але на відміну від сукупності вироків, тут покарання призначається за злочин, вчинений до винесення першого вироку. За певних рівних умов така ситуація є менш суспільно небезпечною, ніж у разі вчинення нового злочину після засудження за попередній злочин.

Слід зазначити, що призначення покарання за сукупністю вироків має певні спільні ознаки з призначенням покарання за сукупністю злочинів. В обох випадках суд має справу з особами, які вчинили не один, а два або більше злочинів, які кваліфікуються за двома або більше кримінально-правовими нормами. Покарання призначається за злочини, за які раніше не призначалося. Після

274

Глава XVIII. Призначення покарання

призначення покарання за нові злочини призначається остаточне покарання. Як остаточний може бути обраний лише такий вид основного й додаткового покарання, який був призначений судом за конкретний злочин або злочини. Однаково вирішуються питання, пов'язані з можливістю й порядком визначення строків покарання при складанні їх різних видів (ст. 72 КК). Єдиним є й те, що і правила призначення покарання за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків, хоча й по-різному, але обмежують вибір розміру остаточного покарання. В обох випадках передбачається можливість призначення не тільки основного, але й додаткового покарання.

Проте, призначення покарання за сукупністю вироків має суттєві особливості.

Частина 1 ст. 71 КК встановлює: якщо засуджений після постановления вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Отже, характерними ознаками сукупності вироків є:

а) вчинення нового злочину після постановления вироку за раніше вчинений злочин;

б) покарання за попереднім вироком на момент вчинення нового злочину особа повністю не відбула.

Правила ст. 71 застосовуються у випадках вчинення нового злочину після проголошення вироку за попередній злочин, у тому числі й тоді, коли вирок ще не набрав законної сили.¹

Звичайно, що до осіб, які вчинили новий злочин після повного відбуття раніше призначеного покарання, правила ст. 71 КК не застосовуються. Такими, що не відбули покарання за попереднім вироком, вважаються особи, які: а) зовсім не відбували реально призначеного покарання; б) перебувають у стані його фактичного відбування; в) особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням (статті 75, 79 КК) - протягом іспитового строку; г) умовно-достроково звільнені (ст. 81 КК) - протягом невідбутої частини покарання; ґ) особи, яким невідбута частина покарання замінена більш м'яким покаранням (ст. 82 КК) - протягом відбуття більш м'якого покарання.

За сукупністю вироків покарання призначається у два етапи:

1) призначається покарання за новий злочин;

2) призначається остаточне покарання.

¹ Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 (п. 25).

275

Кримінальне право. Загальна частина

Призначення покарання за новий злочин відбувається на загальних підставах, тобто з дотриманням вимог загальних засад призначення покарання (ст. 65 КК). Якщо особою вчинено не один, а два або більше нових злочинів, то суд, призначивши покарання (основне й додаткове) за кожний з них, призначає на підставі частин 1 та 2 ст. 70 КК остаточне покарання, застосувавши принцип поглинення або повного чи часткового складання.

Призначення остаточного покарання відбувається шляхом приєднання до призначеного за новий злочин невідбутої частини покарання за першим вироком. Невідбутим може бути покарання в повному обсязі або в конкретній частині. Якщо особа була раніше звільнена від відбування покарання з випробовуванням, то невід-бутою частиною є увесь строк покарання, який був призначений судом. При умовно-достроковому звільненні невідбутою вважається та частина покарання, від якої особа була фактично звільнена. Якщо частина покарання замінялася на більш м'яке покарання, то невідбутою є частина невідбутого більш м'якого покарання.¹

Встановлюючи вимогу приєднати до покарання, призначеного за новий злочин, невідбутої частини покарання, чинне законодавство не передбачає умов, за яких таке приєднання має відбуватися повністю або частково. З одного боку, складається враження про те, що закон надає право суду вирішувати, яку частину невідбутого за першим вироком покарання слід приєднати до призначеного за новий злочин. Водночас є підстави і до обмежувального тлумачення даного положення. Чи не ставить законодавець вирішення цього питання в залежність від реальної ситуації у справі? Якщо відповідні межі призначення остаточного покарання дозволяють, то вимога приєднання невідбутої частини покарання в повному обсязі має бути обов'язковою. За відсутності такої можливості не-відбута частина покарання за попереднім вироком приєднується частково.

Такий підхід видається більш правильним, адже підставою звільнення від відбування частини невідбутого за першим вироком покарання мали б бути лише встановлені законом обмеження у визначенні остаточного покарання за сукупністю вироків.

При призначенні покарання за сукупністю вироків допускається застосування принципів лише часткового або повного приєднання невідбутої частини покарання. Виняток становить призна-

¹ Більш детально про невідбуту частину покарання за попереднім вироком див.: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 (п. 26).

276