§ 6. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності

Матеріально-правовою підставою застосування інституту давності в кримінальному праві вважається істотне зменшення суспільної небезпечності вчиненого злочину внаслідок того, що сплив значний проміжок часу. Враховується також презумпція про втрату повністю або значною мірою суспільної небезпечності особи, яка тривалою законослухняною поведінкою після вчинення злочину демонструє своє виправлення. З точки зору загальної і спеціа-

¹ В. О. Єлеонський, заперечуючи заохочувальний характер норми КК про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки, підкреслює, що у даному разі звільнення не пов'язане з позицією особи злочинця (Елеонский В. А. Поощрительные нормы уголовного права и их значение в деятельности органов внутренних дел. Уч. пособие.- Хабаровск, 1984.- С. 18). У навчальній літературі звертається увага на необхідність відмежовувати звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки від явки з повинною, щирого розкаяння, сприяння у розкритті злочину як обставин, котрі, за загальним правилом, лише пом'якшують відповідальність (Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. П. С. Матишевського, П. П. Андрушка, С. Д. Шатенка- К., 1997.- С. 345). Зазначається також, що на відміну від інших підстав закриття кримінальної справи зміна обстановки не передбачає вчинення будь-яких дій, спрямованих на відшкодування шкоди, заподіяної злочином (Виноградова О. Б. Законность и обоснованность прекращения уголовного дела в связи с изменением обстановки // Российский следователь.- 2001.-№7.-С. 20).

222

Глава XV. Звільнення від кримінальної відповідальності

льної превенції, а також виправлення правопорушника кримінальна відповідальність може бути ефективною лише у тому разі, коли притягнення до неї відбувається невдовзі після вчинення злочину. Покарання, призначене після того, як сплив тривалий строк, є актом, несумісним з принципом гуманізму, набуває рис необгрунтованої помсти з боку держави. Доцільність звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності з погляду кримінального процесу і криміналістики пояснюється тим, що внаслідок свого негативного впливу на докази тривалий проміжок часу з моменту вчинення злочину істотно перешкоджає, а інколи й унеможливлює успішне розкриття і розслідування злочину, об'єктивний розгляд кримінальної справи в суді.

Існування давності притягнення до кримінальної відповідальності М. С. Таганцев обґрунтовував, з одного боку, непотрібністю й безцільністю призначення у таких випадках покарання, а, з іншого, процесуальними труднощами відновлення подій минулого, внаслідок чого кримінальне переслідування перетворюється на даремну витрату зусиль держави.

Ст. 49 КК закріплює три умови такого звільнення: 1) закінчення зазначених у законі строків; 2) невчинення протягом цих строків нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину; 3) неухилення особи від слідства або суду.

Тривалість строків давності диференційована залежно від виду вчиненого злочину (ст. 12 КК), а щодо злочинів невеликої тяжкості - від виду передбаченого у санкції статті покарання. Згідно з ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обме-^! ження або позбавлення волі; 3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п'ятнадцять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Ст. 106 КК, регламентуючи особливості звільнення від кримі-, нальної відповідальності неповнолітніх, встановлює дещо інші, загалом скорочені строки давності (відповідно два, п'ять, сім і десять років, залежно від виду вчиненого злочину).

¹ Таганцев Н. С. Русское уголовное право. Лекции. Часть Общая. В 2 т.— Т. 2.-М., 1994.-С. 341-345.

223

Кримінальне права. Загальна частина

Якщо стаття Особливої частини КК містить кілька частин, встановлюючи вид злочину в плані застосування ст. 49 КК, потрібно виходити з максимальної міри покарання, передбаченої тією частиною статті, за якою кваліфікується діяння особи. Якщо санкція норми КК альтернативно передбачає кілька покарань, береться до уваги найбільш суворе з них. У тому разі, коли особа одночасно вчинила декілька злочинів, строки давності обраховуються самостійно, стосовно кожного із діянь, які складають ідеальну сукупність злочинів.

Початковим моментом перебігу строку давності є день вчинення особою злочину. Застосовуючи ст. 49 КК щодо злочинів з матеріальним складом, в яких настання суспільно небезпечних наслідків може бути віддалене від вчинення протиправного діяння, слід враховувати те, що ч. З ст. 4 КК часом вчинення злочину визнає час вчинення передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності. Наприклад, строк давності у разі вчинення вбивства починає спливати не з дня настання біологічної смерті людини, а з часу заподіяння потерпілому смертельного поранення.

Для незакінченого злочину закон не встановлює особливих правил, пов'язаних із регулюванням строків давності. При вчиненні готування або замаху строк давності починає спливати з дня припинення злочинного діяння з причин, що не залежали від волі винного. Початковим моментом обчислення строку давності щодо співучасника є день вчинення ним діяння, яке він виконав відповідно до своєї ролі в умисному злочині, а не день вчинення кримінально караного діяння виконавцем.

Враховуючи правила, встановлені кримінально-процесуальним законодавством (ст. 89 КПК), при обчисленні строків не береться до уваги той день і та година, від яких починається строк. У зв'язку з цим строки давності починають спливати з 0 годин тієї доби, яка настає після доби вчинення злочину; строк давності закінчується після того, як сплила передбачена ст. 49 КК кількість повних років, о 24 годині останньої доби відповідного строку.

КК 2001 р. не містить норми, присвяченої особливостям перебігу строків давності у разі вчинення триваючих і продовжуваних злочинів. У судовій практиці строк давності стосовно триваючих злочинів обчислюється з часу їх припинення за волею або всупереч волі винного (затримання особи, явка з повинною, добровільне виконання обов'язку, покладеного на особу під загрозою кримінального переслідування), або з часу настання подій, які трансформують поведінку особи у незлочинну (наприклад, викрадення у неї зброї, яка незаконно зберігалась, смерть або досягнення повно-