Глава XV. Звільнення від кримінальної відповідальності

тяжких злочинів, є підставою не обов'язкового, а факультативного звільнення від кримінальної відповідальності. У тому разі, коли суд дійде висновку про доцільність застосування давності, він звільняє особу від кримінальної відповідальності. Якщо судом не визнано за можливе застосувати давність, постановляється обвинувальний вирок і винній особі призначається покарання. При цьому довічне позбавлення волі в обов'язковому порядку замінюється позбавленням волі на певний строк, який визначається судом у межах санкції тієї норми, за якою кваліфіковано діяння винного.

Положення ч. 5 ст. 49 КК про незастосування строків давності щодо певних злочинів як виняток даного інституту не є новим для вітчизняного кримінального права. 4 березня 1965 р. було прийнято Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про покарання осіб, винних у злочинах проти миру і людяності та воєнних злочинах, незалежно від часу вчинення злочинів», яким передбачалось, що нацистські злочинці, винні у таких злочинах, підлягають покаранню незалежно від того, який строк минув після вчинення злочинів. 25 березня 1969 р. Президією Верховної Ради УРСР було ратифіковано Конвенцію ООН 1968 р. про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства.

Відповідно до норм міжнародного права ч. 5 ст. 49 КК 2001 р. передбачає, що особи, які вчинили планування, підготовку, розв'язування та ведення агресивної війни (ст. 437 КК), порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК), застосування зброї масового знищення (ст. 439 КК), геноцид (ч. 1 ст. 442 КК), повинні бути притягнені до кримінальної відповідальності і засуджені, у тому числі до довічного позбавлення волі, незалежно від того, скільки часу минуло з моменту вчинення ними цих особливо небезпечних злочинів міжнародного характеру.

§ 7. Звільнення від кримінальної відповідальності за актом амністії

р Звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності на підставі закону України про амністію передбачено ч. 1 ст. 44 і ч. 2 ст. 86 КК.

Амністія і помилування - це складові частини міжгалузевого правового інституту вибачення державою осіб, які вчинили злочинні діяння. Існуванню даного інституту, який передусім має кримінально-правове значення, варто завдячувати принципам гуманізму та економії кримінально-правової репресії.

⁸* 227

Кримінальне право. Загальна частина

Амністією потрібно визнавати правовий акт, який, не скасовуючи і не змінюючи відповідного кримінального закону, передбачає звільнення індивідуально невизначеної категорії осіб, винних у вчиненні певних злочинів, від кримінальної відповідальності та покарання або заміну покарання чи його невідбутої частини більш м 'яким покаранням.

Амністія не є декриміналізацією, акти амністії не ставлять під сумнів законність і обґрунтованість постановлених обвинувальних вироків. В цьому плані амністію слід відрізняти від реабілітації -проголошення невинуватості осіб, несправедливо репресованих у судовому або позасудовому порядку, із поновленням їх прав (наприклад, Закон від 17 квітня 1991 р. із змінами «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні»).

Набрання чинності конкретним законом про амністію само по собі нікого від кримінальної відповідальності чи покарання звільнити не може. У зв'язку з цим амністію треба розглядати як позбавлений персоніфікованого характеру акт вищого органу державної влади, який відіграє роль юридичної передумови ухвалення правозастосов-ним органом процесуального рішення про звільнення конкретної особи від кримінальної відповідальності або покарання чи про заміну покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.

На відміну від амністії акт помилування не розрахований на невизначену кількість випадків використання і є персоніфікованим актом одноразового застосування права щодо конкретної особи або групи індивідуально зазначених в Указі Президента України осіб.

Амністія оголошується законом України у відношенні певних категорій осіб, як правило, не частіше одного разу протягом календарного року.

Згідно зі ст. 2 Закону України від 1 жовтня 1996 р. із змінами «Про застосування амністії в Україні», законом про амністію може бути передбачене: 1) повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи від покарання (повна амністія); 2) часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія). Закон також передбачає можливість оголошення умовної амністії. Йдеться про те, що у виняткових випадках, з метою припинення суспільно небезпечних групових проявів, чинність амністії може бути поширена на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію. Підставою звільнення саме від кримінальної відповідальності виступає повна та умовна амністія.

228

. Глава XV. Звільнення від кримінальної відповідальності

Ст. З зазначеного Закону встановлює перелік осіб, щодо яких забороняється застосування амністії. До них віднесені: 1) особи, яким смертну кару в порядку помилування замінено на позбавлення волі, і особи, яких засуджено до довічного позбавлення волі; 2) особи, що мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів; 3) особи, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; 4) особи, яких засуджено за вчинення тяжкого злочину, крім зазначених у попередньому пункті, і які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання.

Конкретним законом про амністію можуть бути визначені й інші категорії осіб, щодо яких амністія не застосовується.¹

Дія закону про амністію (за винятком умовної амністії) поширюється лише на ті злочини, які скоєні до набрання ним чинності включно (ч. 1 ст. 4 Закону «Про застосування амністії в Україні»). Якщо має місце сукупність злочинів, дія акту амністії поширюється на ті кримінально карані посягання, які зазначені у ньому. Застосування амністії до триваючих і продовжуваних злочинів, вчинення яких може бути розпочате до набрання чинності закону про амністію, залежить від того, визнано чи ні той чи інший злочин закінченим. Закон про амністію не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання чинності відповідним законом.

Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію не допускається, якщо обвинувачений чи підсудний проти цього заперечує (ч. З ст. 6 КПК).

Амністія, будучи підставою звільнення від кримінальної відповідальності, не може порушувати врегульованих цивільним законодавством майнових інтересів громадян, юридичних осіб, держави. Тому ч. 2 ст. 5 Закону від 1 жовтня 1996 р. визначає, що амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду.

' Наприклад, відповідно до ст. 9 Закону від 5 липня 2001 р. «Про амністію», дана амністія не поширювалась також на осіб: які мають неповнолітніх Дітей або дітей-інвалідів, якщо вони вчинили злочини, що посягають на життя, здоров'я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси Цих дітей; до яких протягом 1992-2001 років було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості і які знову вчинили злочин; які злісно порушують режим у період відбування покарання; які вчинили злочини, що спричинили загибель двох і більше осіб.

229