§ 6. Призначення покарання за сукупністю злочинів

Питання про призначення покарання за сукупністю злочинів виникає у тих випадках, коли злочинна діяльність особи проявляється у вчиненні одного або декількох діянь, які кваліфікуються за двома або більше кримінально-правовими нормами Особливої частини КК, до засудження за будь-який з них. Ця обставина є свідченням підвищеної суспільної небезпеки злочинного діяння та особи, що його вчинила. Тому відносно таких осіб встановлений ст. 70 КК особливий порядок призначення покарання, при якому наявність сукупності злочинів розглядається як підстава для посилення покарання.

У чинному законодавстві розрізняються дві ситуації, за яких виникає необхідність призначення покарання за сукупністю злочинів. По-перше, коли особа визнається винною у вчиненні злочинів і за жодний з них вона не була засуджена (частини 1 і 2 ст. 70 КК).

268

Глава XVIII. Призначення покарання

По-друге, коли після винесення вироку буде встановлено, що особа винна ще й в іншому злочині, вчиненому до винесення вироку у першій справі (ч. 4 ст. 70 КК). У першому випадку йдеться про таку сукупність злочинів, яка в літературі називається «класичною», в другому - про сукупність, яка дістала назву «розірваної».¹

У другій ситуації, як визнається в літературі, має місце та ж сама сукупність злочинів. Вона лише ускладнена процесуальним моментом - несвоєчасним розкриттям одного або більше злочинів і наявністю вироку по одній із справ. Якби цього не сталося, суд розглядав би справу щодо всіх вчинених злочинів одночасно, тоді була б типова сукупність злочинів.²

Призначення покарання за сукупністю злочинів у порядку, встановленому частинами 1 і 2 ст. 70 КК, проходить у два етапи:

1) суд призначає покарання окремо за кожний злочин, що входить у сукупність;

2) суд признає остаточне покарання за сукупністю злочинів. Призначення покарання окремо за кожний із злочинів, що

утворює сукупність,- важлива вимога ст. 70 КК, порушення якої неприпустиме. Дотримання правила про призначення покарання за кожний із злочинів є не тільки гарантією справедливого засудження, а й відіграє важливу роль при застосуванні окремих інститутів кримінального права. Такий порядок призначення покарання дає можливість без будь-яких ускладнень застосувати амністію або помилування до кожного окремого злочину, а переглянувши справу, внести зміну у вирок на предмет пом'якшення покарання, призначеного за конкретний злочин, якщо є підстави вважати його надмірно суворим. Якби вирок не містив вказівки на розмір покарання за кожний злочин, що входить у сукупність, то визнання неправильним обвинувачення в одному із злочинів без скасування вироку у повному обсязі було б неможливим.

Суд, призначаючи покарання за кожний із злочинів, керується загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК). Такий підхід до призначення покарання дає можливість індивідуалізувати його щодо кожного злочину, враховуючи водночас, що особою вчинено не один, а два або більше злочинів.

Призначення покарання за кожний із злочинів наочно демонструє оцінку судом ступеня тяжкості вчинених особою злочинів. У судовій практиці можливі випадки призначення особі, засудже-

¹ Див.: Кримінальне право України. Загальна частина.- К., 1998.- С 378.

² Див.: Бажанов М. И. Назначение наказания по советскому уголовному праву-К., 1980.-С. 109.

269

Кримінальне право. Загальна частина

ній за сукупністю злочинів, за тяжкий злочин менш суворого покарання, ніж за злочин середньої тяжкості.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК призначення остаточного покарання може відбуватися шляхом:

1) поглинення менш суворого покарання більш суворим;

2) часткового складання призначених покарань;

3) повного складання призначених покарань.

Якщо остаточне покарання встановлене у розмірі найбільш суворого із призначених за кожний злочин, це є свідченням застосування поглинення менш суворого покарання більш суворим. Адже менш суворе покарання поглинути більш суворе покарання не може.

Призначення остаточного покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим допускається як щодо покарань одного виду, так і різних видів. Але однакові за видом і розміром покарання поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей КК.'

Принцип часткового складання полягає у тому, що остаточне покарання призначається шляхом приєднання до найбільш суворого покарання, призначеного за один із злочинів, будь-якої частини менш суворого покарання (або покарань), призначеного (них) за інший злочин (злочини).

При повному складанні остаточне покарання за сукупністю дорівнює сумі складених покарань. Принцип повного складання покарань, встановлений ч. 1 ст. 70 КК, наочно демонструє відповідальність за кожний із вчинених злочинів.

Чинний КК, встановлюючи принципи призначення остаточного покарання, практично не регламентує правові підстави їх застосування, надаючи можливість суду вирішувати це питання на свій розсуд для забезпечення індивідуалізації покарання. Тому суд, при обранні принципу призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів, повинен керуватися загальними засадами призначення покарання, враховувати кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, тяжкість їх наслідків, вид сукупності (реальна чи ідеальна) тощо.²

Водночас КК містить положення, які регулюють порядок призначення остаточного покарання залежно від деяких видів покарань, які призначені за окремі злочини. Так, відповідно до ч. 2

' Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р.

№ 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (п. 2). 270

² Там само.