§ 4. Кримінальне право мусульманських країн

Іслам з усіх світових релігій, мабуть, найбільш близько стикається з державою і правом. Мусульманське право, яке виникло на його ґрунті, зберігає важливе значення нормального регулятора, внаслідок чого неможливо не звернутись до питань загальної частини кримінального права у цій правовій сім'ї.

Оскільки, як вважається, мусульманське право є відбиттям волі Аллаха, квінтесенцією ісламу є шаріат, що складається з двох частин - принципів віри (акід) та принципів права (фікх). При чому, на думку більшості дослідників, фікх (або власне мусульманське право) поділяється на дві частини: перша визначає, якою повинна бути поведінка мусульманина щодо собі подібних, тоді як інша містить його зобов'язання стосовно Аллаха. Інакше

¹ Крылова Н. Е., Серебренникова А В. Цит. праця.-С. 146.

342

Глава XXIII. Кримінальне право іноземних держав (питання Загальної частини)

кажучи, Коран¹ і сунна,² в основу яких покладено «божі визнання (зізнання)», закріплюють як підвалини віри, так і правила релігійного культу і моралі, що в цілому визначають зміст мусульманського права у юридичному аспекті.

У підґрунтя поняття злочину (у більш широкому розумінні -правопорушення), за мусульманським кримінальним правом (уку-батом), було покладено дві принципові ідеї. Згідно з першою вважається, що всі вчинки і навіть думки людей так чи інакше визначаються волею Аллаха. Проте, встановлені божими зізнаннями межі є достатньо гнучкими для того, щоб дозволяти людині у багатьох випадках самостійно обирати конкретні варіанти своєї поведінки. Внаслідок цього, як зазначається в літературі, будь-який серйозний вчинок розглядається як порушення мусульманських заборон, що карається, загальний зміст яких зводиться до захисту п'яти головних цінностей - релігії, життя, розуму, продовження роду та власності.³

За другою ідеєю, злочин є неслухняністю волі Аллаха. Тому злочинна поведінка розглядається, за мусульманським правом, не тільки як відхилення від приписів мусульманського права, за яким слідує «земна санкція», а й як гріх, за який винний понесе кару у тому (майбутньому) світі. Саме тому злочин, за переважними поглядами, визначається у доктрині мусульманського права як діяння, що (юридично) заборонено та карається Аллахом.

Із зазначеного стає зрозумілим, що відхилення від будь-яких норм, які регулюють поведінку людей, за мусульманським правом є, одночасно, порушенням релігійних обов'язків. Саме тому за ним не існує жорстких відокремлень між санкціями за такі порушення. Взагалі у мусульманському праві існує єдина галузь права, яку можна позначити як деліктне, коли при кваліфікації деліктів підставою стає не стільки суспільна небезпека скоєного, скільки інші, переважно релігійні, критерії.

Найбільш поширеною, як вважається, є тричленна класифікація, за якою всі правопорушення поділяються на: 1) злочини найбільшої суспільної небезпеки, бо вони посягають на «права Аллаха» і караються точно визначеною санкцією (хадд), наприклад,

¹ Коран — головна священна книга мусульман, зібрання проповідей, обрядових і правових установлень, молитов, притч, виголошених основоположником Мухаммедом і записаних його сподвижниками уже після його смерті.

² Сунна — збірник хадісів (розповідей, випадків) сподвижників Мухаммеда про те, як поводив себе пророк у тих чи інших випадках.

³ Див.: Сюкияйнен Д. Р. Мусульманское право. Вопросы теории и практики.-М., 1986.-С. 187.

343

Кримінальне право. Загальна частина

відсіченням руки, забиванням камінням, смертною карою і четвертуванням); 2) злочини, що також тягнуть фіксоване покарання (кі-сас, кавад або дійа¹), але ними порушуються права лише окремих осіб; 3) всі інші порушення - як «прав Аллаха», так і інших осіб, які караються нефіксованою санкцією,- тазір.²

До злочинів першої категорії належать сім видів вчинків: перелюбство, вживання спиртних напоїв, крадіжка, розбій, недоказане звинувачення у перелюбстві, відступництво від віри та бунт. Головними злочинами другої категорії є вбивство та тілесні ушкодження незворотного характеру.

Як зазначалось, всі інші злочини, за мусульманським правом, віднесено до третьої категорії. Проте слід мати на увазі, що у випадках, коли строго визначене (абсолютне) покарання за злочини, що віднесені до однієї з попередніх категорій, неможливе з якихось причин, або якщо має місце замах на зазначені злочини, тоді вони розглядаються як самостійні злочини третьої категорії. Ще одна суттєва відмінність злочинів останньої категорії полягає в тому, що відповідальність за перші дві категорії злочинів настає виключно на підставі об'єктивних критеріїв (об'єктивне ставлення у вину), тоді як покарання за злочини третьої категорії вимагає урахування і суб'єктивної сторони злочину.

Питання щодо осудності винної особи вирішується окремо залежно від того, у злочині якої категорії вона звинувачується. Наприклад, відповідальності за крадіжку підлягає тільки вільна особа, яка досягла повноліття та перебуває у повному розсуді. На відміну від хадда чи кісаса, тазір може бути застосовано до будь-якої особи, яка у здоровому розсуді, в т. ч. неповнолітньої.

Характерною особливістю тазіра є те, що він не є системою абсолютно визначених санкцій, внаслідок чого правозастосовуючий орган може обирати досить-таки гнучко міру покарання залежно від тяжкості скоєного та даних щодо особи винного. Більш того, за необхідності можуть бути використані декілька видів тазіру. У багатьох випадках тазір застосовується на кшталт відносно визначеного покарання в американському праві, тобто до тих пір, поки злочинець не розкається або не виправиться. Нарешті, з урахуванням «публічного інтересу» дозволяється превентивне покарання

¹ Кісас - відплата, тобто покарання, що дорівнює тяжкості вчиненого протиправного діяння. Дійа - сплата викупу за кров.

² Тазір - система суворо установлених формально визначених санкцій за конкретні проступки, яка дозволяє досить гнучко вибирати вид і розмір покарання залежно від характеру проступку і особи винного.

344