Глава I. Поняття кримінального права

Інакше кажучи, діяння, які є злочинами, та відповідальність за них визначаються: а) лише кримінальними законами; б) закон є кримінальним, якщо він включений до КК.

Законність означає, що.

1) кваліфікація конкретних діянь особи як злочинних безумовно і повністю повинна здійснюватися уповноваженими на те органами і посадовими особами в точній відповідності до кримінального закону;

2) особі, яка вчинила злочин, покарання чи (та) інші заходи кримінально-правового характеру призначаються тільки того виду і в тих межах, що передбачені відповідними нормами КК;

3) застосування до зазначених осіб інших кримінально-правових заходів, пов'язаних із вчиненим ними злочином (наприклад, видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, іноземній державі - ст. 10 КК), відбувається лише за підставами та в порядку, що передбачені КК.

Принцип законності виключає застосування норм за аналогією (ч. 4 ст. З КК). Яким би суспільно небезпечним не видавався вчинок особи, яка посягнула на певні цінності чи порушила певні норми інших галузей права (наприклад, приховування злочинів, вчинених близькими родичами, або самовільне будівництво житла, або порушення тиші в нічний час, або самовільний відстріл бродячих свійських тварин), але якщо такі дії не передбачені КК у якості злочинних, її не можна притягнути до кримінальної відповідальності.

Принцип вини передбачає, по-перше, особисту відповідальність винної у вчиненні злочину особи, по-друге,- кримінальну відповідальність тільки фізичних осіб, які умисно або з необережності вчинили злочин.

У ст. 62 Конституції України принцип вини щодо застосування кримінального покарання сформульований через презумпцію невинуватості: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду». Це конституційне положення дослівно відтворене у ч. 2 ст. 2 КК.

Принцип індивідуального характеру відповідальності базується на конституційному положенні, відповідно до якого юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст. 61 Конституції України). До кримінальної відповідальності може бути притягнута лише фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до чинного КК може наставати кримінальна відповідальність (ст. 18 КК). Цей принцип, який інколи

Кримінальне право. Загальна частина

йменують ще принципом особистого характеру відповідальності, означає, зокрема, що ніякі інші особи (у тому числі її близькі та родичі) не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за діяння, які вони не вчинювали. Індивідуальний (особистий) характер відповідальності випливає також з інших норм КК (зокрема, ч. 2 ст. 1, ч. 1 ст. 6, ч. 2 ст. 17, статті 7 та 21, в яких вказується, що покарання застосовуються до особи, яка вчинила злочин).

Наведене вище дозволяє сформулювати загальне визначення кримінального права України як галузі вітчизняного законодавства.

Кримінальне право - це система взаємопов 'язаних і побудованих на певних принципах юридичних норм, які: мають форму кримінальних законів; прийняті для правового забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності та інших законодавчо визначених суспільних відносин і цінностей; визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили; регулюють суспільні відносини, які виникають у зв 'язку із вчиненням злочину.

Систему кримінального права складають певним чином упорядковані кримінально-правові норми. У ст. З КК закріплене положення, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України.

Структура кримінального права. Кримінальне право України складається з юридичних норм Загальної та Особливої частин.

Відповідно до цього побудована й структура КК. Загальна частина КК складається з п'ятнадцяти розділів, що містять 108 статей. У її нормах визначаються чи регулюються положення загального характеру, зокрема:

- завдання КК, підстави та принципи кримінальної відповідальності;

- принципи чинності кримінального закону в часі, у просторі і щодо кола осіб;

- поняття й категоризація злочинів, а також їх стадій;

- ознаки суб'єкта злочину;

- форми вини;

- поняття співучасті, види співучасників;

- повторність, сукупність та рецидив злочинів;

- обставини, що виключають злочинність діяння;

- правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності;

- поняття та види покарання, порядок призначення покарання;

10

Глава І. Поняття кримінального права

- звільнення від покарання та його відбування;

- правові наслідки судимості, строки її погашення та зняття судимості;

- примусові заходи медичного характеру та примусове лікування;

- особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Особлива частина КК складається з XX розділів і містить 339 статей, в яких визначаються:

- які суспільно небезпечні діяння є злочинами;

- які види покарання і в яких межах підлягають застосуванню до осіб, що вчинили ці злочини;

- підстави й умови, за наявності яких особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. З ст. 263, ч. 4 ст. 289);

- дефініції окремих понять (повторності злочину - п. 1 примітки до ст. 185, бюджетних коштів - п. 1 примітки до ст. 210, воєнізованих та збройних формувань - пункти 1 і 2 примітки до ст. 260, транспортних засобів - примітка до ст. 286, допінгу — примітка до ст. 323 тощо).

Завершується КК Прикінцевими та перехідними положеннями та Переліком майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.