Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Кримін право За ред. М. І. Мельника, В. А. Клим...doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
09.11.2019
Размер:
2.04 Mб
Скачать

Глава XVI. Поняття та цілі покарання

У призначеному покаранні міститься негативна оцінка поведінки винного з боку держави, приписи якої порушено, і воно тягне за собою виникнення у відповідної особи стану, що має назву судимості.

§ 2. Цілі покарання

Цілі, які передбачаються кримінальним покаранням, викладені у ст. 50 чинного КК. Відповідно до закону, з одного боку, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (ч. 2 ст. 50). З другого - покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (ч. З ст. 50).

Взагалі слід зазначити, що проблема, пов'язана з метою кримінального покарання, завжди була і залишається дотепер однією з найскладніших. Справа в тому, що покарання слід завжди розглядати тільки як засіб досягнення певної мети, бо покарання без мети позбавлене правового і соціального сенсу. Однак зазначена мета може бути різною. Саме тому питання про мету, яку повинно ставити кримінальне покарання, та яким конкретно воно повинно бути, було у полі зору майже всіх видатних філософів та правни-ків, кожен з яких пропонував своє рішення. Втім, це питання на сьогодні залишається до кінця не вирішеним.

Найпростішим його рішенням видається точка зору авторів, які наполягають на тому, що у покаранні немає ніякої іншої мети, окрім помсти (відплати) за вчинений злочин. Це так звана абсолютна теорія покарання, яка веде свою історію ще від принципу талі-ону та біблейських заповідей і яка обґрунтовувалась Кантом і Гегелем у вигляді певної пропорційної системи: за вбивство слід завжди призначати смертну кару, за заподіяння тілесного ушкодження - рівноцінне каліцтво тощо.

Вчені, яких не задовольняла ідея суспільної помсти злодію, висували за мету покарання різні інші цілі. Це так звана школа прихильників відносної теорії покарання. Одні з них вважали, що метою покарання є попередження вчинення злочинів шляхом залякування (Бентам). На їх думку, для досягнення цієї мети необхідно, щоб покарання завжди було на один ступінь більшим, ніж та вигода чи насолода, які спрямували винного на шлях злочину. Інші, як, наприклад, Е. Феррі, дійшли висновку, що загроза покаранням взагалі неефективна і нездатна попередити вчинення злочину,

233

Кримінальне право. Загальна частина

тому кримінальне покарання слід застосовувати виключно для того, щоб лишити особу можливості відповідний злочин вчинити. Існує ще велика кількість варіантів відносної теорії покарання.

Очевидні недоліки та однобічність запропонованих прихильниками як абсолютної, так і відносної теорій покарання рішень спричинили пошуки засобів раціонального поєднання відповідних ідей, внаслідок чого у XIX ст. почали виникати змішані теорії кримінального покарання, які у різних варіантах комбінували конкретні цілі або надавали різну пріоритетність цілям у тій чи іншій їх комбінації.

У вітчизняному КК закріплено саме змішану модель цілей покарання, її аналіз дозволяє зробити такі висновки:

По-перше, як вже зазначалось, метою кримінального покарання, за українським кримінальним законодавством, є кара, тобто певна відплата винному за вчинений ним злочин. Проте доречно зауважити, що у нашому законодавстві відтворено лише ідею кари, а на її застосування накладено суттєві обмеження. Наприклад, заборонено тілесні покарання, а у таких випадках, як, наприклад, майнові злочини, хоча інколи використовується принцип пропорційності, проте у досить обмеженому і значно модифікованому вигляді.

По-друге, безумовною метою кримінального покарання визнано виправлення засуджених. Саме ж це виправлення можна тлумачити у двох аспектах. Його можна розглядати як звичайну ресоці-алізацію злочинця, тобто - як «юридичне виправлення», коли внаслідок, наприклад, пенітенціарного впливу засуджений не скоїть більше злочинів, головним чином, тому, що він не хоче знову відбувати покарання. Але виправлення можна тлумачити як процес докорінної перебудови всього психічного складу особистості, побудови нової структури мотивів замість тих навичок, що коренились у відповідної особи до того, як її було засуджено. Зауважимо, що з точки зору кримінального законодавства достатньо досягти мети ресоціалізації, хоча це не означає, що нею вичерпується зміст пенітенціарного чи іншого (при засудженні до покарань, не пов'язаних із позбавленням волі) впливу взагалі.

По-третє, метою кримінального покарання є також запобігання вчиненню засудженими нових злочинів. Цю мету покарання у літературі прийнято поділяти на два різновиди - загальне та спеціальне попередження (запобігання вчиненню) злочинів. Під загальним попередженням розуміється запобігання вчиненню злочинів іншими особами, що являє собою певну модифікацію теорії

244