§ 6. Правові наслідки ухилення від покарання

Суттєвими новаціями КК 2001 р. є положення, що стосуються правових наслідків ухилення від покарання.

Згідно з КК 1960 p., ухилення лише від деяких видів покарань тягнуло за собою передбачену Особливою частиною КК кримінальну відповідальність, ухилення від інших - застосування інших примусових заходів (зокрема, направлення особи для відбування покарання у виді виправних робіт в інші місця, заміну невідбутого строку виправних робіт покаранням у виді позбавлення волі на той

250

Глава XVII. Система та види покарань

же строк, заміну несплаченої суми штрафу покаранням у виді виправних робіт).

Відповідно до ч. 5 ст. 52 чинного КК, ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має наслідком відповідальність, передбачену статтями 389 і 390 КК. Проте, слід мати на увазі, що цими статтями передбачена кримінальна відповідальність за ухилення не від усіх видів покарань, що входять до системи покарань. Так, ними не передбачена відповідальність за ухилення від покарання у виді: а) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; б) службових обмежень для військовослужбовців; в) конфіскації майна; г) арешту; ґ) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; д) довічного позбавлення волі.

Водночас, ст. 382 КК передбачає відповідальність за умисне невиконання службовою особою вироку суду, у т. ч. в частині позбавлення засудженого військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, а також службових обмежень для військовослужбовців. Приховування майна, що підлягає конфіскації, тягне відповідальність за ст. 388 КК. Військовослужбовці, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, у разі втечі з нього несуть відповідальність за статтями 407 або 408 КК. Втеча з місця позбавлення волі особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, у т. ч. довічного, а також арешту, передбачена ст. 393 КК.

¹ Подібний підхід залишився в новому КК РФ, статті 46, 49, 50 і 53 якого передбачають можливість у разі злісного ухилення від відбування покарання у виді штрафу, обов'язкових робіт, виправних робіт і обмеження волі замінити їх більш суворими видами покарань.

251

Глава XVIII призначення покарання

§ 1. Загальні засади призначення покарання

Призначення покарання є однією з форм реалізації кримінальної відповідальності і завершальною стадією застосування кримінально-правової норми відносно особи, визнаної судом винуватою у вчиненні злочину.

Воно полягає у визначенні певного виду і розміру кримінального покарання, необхідного й достатнього для досягнення мети покарання у конкретній кримінальній справі. Можливість призначення законного, обгрунтованого і справедливого покарання значною мірою залежить від законодавчого визначення положень, якими має керуватися суд при призначенні покарання.

У чинному КК вони формулюються як загальні засади призначення покарання та інші правила, якими, у свою чергу, конкретизується порядок реалізації загальних засад.

Загальні засади призначення покарання передбачені ст. 65 КК. Відповідно до цієї статті суд призначає покарання:

1) у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

2) відповідно до положень Загальної частини КК;

3) із врахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Хоча поняття загальних засад призначення покарання закон не містить, воно може бути сформульоване, виходячи з їх змісту.

Загальні засади призначення покарання - це передбачені кримінальним законом основні положення, якими має керуватися суд при призначенні покарання.'

¹ У літературі автори називають їх по-різному: положення, вимоги, правила, критерії і т. п.

252