Глава XVIII. Призначення покарання

За змістом закону загальні засади призначення покарання у їх ;укупності є обов'язковими для дотримання судом.

Водночас КК у ряді випадків додатково до загальних засад передбачає необхідність врахування спеціальних вимог або правил.

Встановлені ст. 65 КК загальні засади призначення покарання застосовуються і щодо неповнолітніх. Необхідність їх застосування при призначенні покарання неповнолітньому зазначається у ст. 103 КК.

Ст. 103 КК містить вимогу, відповідно до якої при призначенні покарання неповнолітньому треба, крім загальних засад, враховувати умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

Додаткові вимоги встановлено також щодо призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті. Певні додаткові правила закон передбачає і при призначенні покарання особі, яка вчинила злочин під час виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43 КК).

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів (ч. 2 ст. 65 КК). Аналіз цього положення дозволяє зробити висновок про те, що дотримання всіх встановлених законом вимог при призначенні покарання гарантує, що його вид і розмір буде необхідним і достатнім для досягнення ним своєї мети. Необхідним і достатнім є таке покарання, яке відповідає тяжкості вчиненого злочину, даним про особу винного, обставинам, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Розглянемо кожну із загальних засад призначення покарання.

Покарання повинно призначатися у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Це означає, що суд може призначити покарання лише в межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, за якою кваліфіковані дії винного. Це пояснюється тим, що вид і розмір покарання встановлюються в санкції кримінально-правової норми з урахуванням ступеня тяжкості злочину певного виду.

Дане положення зобов'язує суд дотримуватися певних умов. По-перше, призначати лише такий вид покарання, який передбачений у санкції кримінально-правової норми. Призначення виду покарання, не передбаченого санкцією, є істотним порушенням закону і тягне за собою скасування вироку. При альтернативній

253

Кримінальне право. Загальна частина

санкції, в якій вказано два або більше основних видів покарання, суд вправі призначати тільки одне з них. Призначення більш або менш суворого покарання з числа передбачених альтернативною санкцією повинно мати належне обґрунтування у вироку суду.

По-друге, суд зобов'язаний призначити покарання, визначене за розміром, тобто в допустимих максимальних і мінімальних межах. За відсутністю в санкції кримінально-правової норми Особливої частини КК вказівки на нижчу межу покарання, вона визначається тією статтею Загальної частини КК, яка передбачає даний вид покарання і встановлює його мінімальний розмір.

При відносно визначеній санкції, в якій визначені мінімальний і максимальний розміри покарання («від» і «до»), суд може призначати покарання за загальним правилом у цих межах. Не можна не зазначити не зовсім вдалого використання в санкціях норм Особливої частини КК прийменників «від» і «до». Загалом немає сумніву в тому, що санкція у виді, наприклад, позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, виключає призначення покарання, що дорівнює п'яти або десяти рокам. Але закон і судова практика визнають допустимість призначення таких строків, надаючи прийменникам «від» і «до» значення відповідно «не нижче» і «не вище».

Проте, частинами 3 і 4 ст. 65 КК передбачено випадки, коли допускається призначення покарання більш м'якого і більш суворого, ніж передбачено санкцією кримінально-правової норми Особливої частини КК, за якою кваліфікується злочин. Підстави призначення-покарання в зазначених випадках встановлені відповідно ст. 69 і статтями 70 та 71 КК. Це призначення більш м'якого виду покарання, ніж передбачений у санкції статті Особливої частини КК, або призначення покарання у розмірі, нижчому від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 69 КК). Відповідно до ч. З ст. 65 КК та на підставі ч. 2 ст. 69 КК суд може не призначити додаткове покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини як обов'язкове. Більш суворе покарання, ніж передбачене за вчинений злочин, може бути призначене за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків згідно зі статтями 70 і 71 КК, якщо остаточне покарання є більшим за розміром від найсуворішого, призначеного за конкретний злочин.

Водночас, крім передбачених ст. 65 КК, чинним КК встановлені й інші випадки, коли суд може вийти за межі санкції статті закону, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. До них, зокрема, слід віднести призначення як додаткового покарання позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною

254