Глава XXIII. Кримінальне право іноземних держав (питания Загальної частини)

своєї поведінки. В теорії права Німеччини розрізняють два види необережності: неусвідомлювана (особа взагалі не передбачає можливості настання злочинного наслідку) та усвідомлювана (особа припускає можливість настання злочинного наслідку, проте вважає, що цього не станеться).

Завдяки пануючій в іноземному кримінальному праві презумпції, за якою більшість людей здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, головна увага у ньому приділяється пошуку тих підстав, що виключають або зменшують осудність. На відміну від попередніх інститутів, поняття неосудності у даній правовій сім'ї здебільшого міститься у кримінальному законі.

Згідно з французьким кримінальним законодавством, для визнання особи осудною необхідні медичний (відсутність психічного чи нервово-психічного розладу) та психологічний (наявність здатності усвідомлювати або контролювати свої дії) критерії. Відповідно до § 20 КК ФРН, без вини діє той, хто, вчинюючи діяння, внаслідок хворобливого психічного розладу, глибокого розладу свідомості, недоумства або іншого тяжкого психічного відхилення, нездатний усвідомлювати протиправність діяння чи діяти з усвідомленням його протиправності.

Щодо зменшеної осудності, то, наприклад, за ст. 122 ^і КК Франції, вона обумовлена наявністю того ж, що й у випадку неосудності, медичного критерію та дещо зміненого психічного -зниження здатності усвідомлювати або контролювати свої дії. Згідно з § 21 КК ФРН, якщо - за однією із зазначених у § 20 причин -здатність особи усвідомлювати протиправність діяння чи діяти відповідно до цього була суттєво змінена при вчиненні діяння, то покарання може бути пом'якшено (абз. 1 § 49). До речі, кримінальне законодавство деяких країн (наприклад, Франції) знає інститут кримінальної відповідальності юридичних осіб за умови, що злочинне діяння вчинено на користь юридичної особи її керівником або представником.

Загальновизнаним є правило, за яким кримінальне право іноземних держав карає злочинну діяльність, починаючи з посягання (замаху) на злочин, хоча окремі винятки з цього правила все ж існують. Замах на злочин в теорії французького кримінального права визначається як початок виконання злочинного діяння за відсутності добровільної відмови від його виконання. Зрозуміло, що перехід готування до злочину, що не карається, у початок його вчинення встановити важко, внаслідок чого у доктрині з цього приводу ви-слоблені різні рекомендації. Більш чітко відповідне положення відтворено у § 22 КК ФРН, де зазначено: на кримінально-каране

337

Кримінальне право. Загальна частина

діяння замахується той, хто, маючи уявлення про діяння, безпосередньо починає здійснювати склад злочину.

У кримінальному праві даної правової сім'ї розрізняються поняття співучасті та співвиконання (тобто, співучасть у тісному розумінні цього терміна). Під співучастю розуміється діяльність осіб, які безпосередньо не беруть участі у вчиненні злочину, проте провокують або полегшують здійснення злочину виконавцем, хоча сама по собі ця діяльність ознак злочинного діяння не містить. При цьому, за французьким правом, розрізняються співучасть у вигляді підбурювання, керівництва виконавцями, надання засобів, допомоги та сприяння вчиненню злочину. Що стосується ФРН, то за її законодавством розрізняються лише вчинення злочину (у формі одноособового виконання, співвиконання та опосередкованого виконання) та підбурювання до скоєння злочину.

Нарешті, у кримінальному законодавстві держав даної правової сім'ї відсутні як загальне визначення, так і вказівки щодо сутності та цілей покарання. У французькій доктрині панують дві головні тенденції з даного приводу. За однією з них, покарання - це форма реагування суспільства на злочин, яка має на меті відплату та залякування. Згідно з іншою,- головними цілями покарання є виправлення та ресоціалізація злочинця.

Що стосується системи покарань та їх видів, то вони в межах розглядуваної правової сім'ї відзначаються значним розмаїттям, тому це питання вимагає самостійного розгляду. Як приклад, зазначимо, що як у французькому, так і у німецькому праві існує довічне позбавлення волі. Водночас, у них передбачається позбавлення волі на строк, максимальний термін якого, за КК Франції, становить ЗО років, а за КК ФРН - 15 років. За видами ж покарань існуючі розходження є ще більшими.