7. Типи політики домінантної групи

Домінантні групи проводять стосовно меншин досить різні типи політики. Іноді ця політика відповідає цілям меншини, іноді вона їм суперечить. Американські соціологи Джордж Сімпсон (Georg E. Sіmpson) та Мільтон Інгер (Mіlton Yіnger) на початку 1970-х років ідентифікували шість основних типів політики домінантної групи стосовно меншин:

1. асиміляція;

2. плюралізм;

3. правовий захист;

4. переміщення;

5. придушення;

6. знищення.

Не всі ці політики є несумісними. Деякі з них можуть проводитись одночасно. Розглянемо їх коротко.

Асиміляція. Один з шляхів, яким домінантні групи намагаються так би мовити “вирішити” проблему меншини - це її ліквідація шляхом асиміляції до складу самої домінантної групи.

Асиміляція складається з тих процесів, через які групи, що мають власні особливості, з часом культурно та соціально розчиняються у домінантній групі. У деяких випадках меншини можуть віддавати перевагу такому підходу. Такою, наприклад, у Сполучених Штатах є позиція більшості етнічних груп європейського походження. Але часто домінантні групи та групи меншин мають зовсім різне ставлення до асиміляції.

У Сполучених Штатах домінували дві точки зору на асиміляцію.

Одна - це концепція “плавильного казана” (meltіng-pot). З цієї точки зору асиміляція - це процес, через який різні народи та культури мають розчинятися, щоб сформувати новий народ та нову цивілізацію.

Друга - це концепція “американізації”. З цієї точки зору, американська культура - це, по суті, закінчений продукт англосаксонського зразку, й тому іммігранти мають відмовлятися від своїх культурних рис та набувати рис домінуючої американської групи (WASP - whіte, anglo-saxon, protestant).

Плюралізм - це політика, яка спрямована на те, щоб різні групи співіснували та взаємно пристосовувались до своїх відмінностей. При цьому групи співпрацюють у тих позиціях, які є суттєвими для їх спільного благополуччя - скажімо, у політичних та економічних справах. Плюралізм може означати певні обмеження для домінантної групи та певні переваги для груп меншин.

Виразним прикладом політики плюралізму є Швейцарія. Історично швейцарська нація виникла з бажання культурно-різних громад зберегти їх місцеву незалежність, особливості та звичаї, але одночасно мати спільний захист від чужаків.

Вам відомо, що не існує швейцарської мови. Швейцарці розмовляють німецькою, французькою, італійською або ретро-романською. І всі федеральні документи видаються чотирма офіційними мовами. Різні кантони або провінції вживають різні мови, а також мають інші культурні відмінності. І в той час, коли більшість швейцарців протестанти, досить велика їх частина - католики. І хоча релігійні та етнічні упередження серед швейцарців існують, вони навчилися жити досить дружньо, не відмовляючись від своїх відмінностей.

Правовий захист меншин. Ця політика досить близька до політики плюралізму, хоча вона забезпечує захист прав меншин конституційними та законодавчими засобами.

У деяких країнах значні частини населення відмовляються співіснувати з меншинами на рівних засадах. За цих обставин уряд може вдатися до створення правового забезпечення для захисту інтересів та прав усіх людей незалежно від їх належності до тих, чи інших груп.

Прикладом такої політики є сучасне законодавство США з питань громадянських прав.

Переміщення. Іноді домінантні групи, щоб знизити присутність меншини у певних регіонах, вдаються до переміщення населення. Цей підхід іноді відповідає орієнтації певних меншин на відокремлення. Вони часом сподіваються зменшити міжгрупову напругу шляхом фізичного розсунення груп. Часом ця політика проводиться через посилення міграції. Наприклад, відокремлення Пакистану від Індії після Другої світової війни супроводжувалося міграцією більш ніж одного мільйона мусульман та індусів. Цей процес частково викликався тероризмом, а частково відбувався при сприянні з боку уряду.

Великий внесок у цю практику зробив колишній Радянський Союз ви, мабуть, знаєте, що переміщення зазнали цілі народи. Кримські татари і німці - ще й досі не мають можливості повернутися на рідну для них землю.

Придушення. Іноді домінантна група не намагається асимілювати певну меншину. Навпаки, вона спрямовує свою політику на зберігання меншини, але як таку, що можна примусити обслуговувати себе та експлуатувати. Такий підхід часто визначається як “внутрішній колоніалізм”. Найбільш відомий приклад - політика апартеїду, що довгий час проводилась у Південній Африці. Американські соціологи вважають, що у такому ж становищі знаходяться нелегальні емігранти з Мексики на Південному Заході США.

Знищення. Міжгруповий конфлікт може набути такої інтенсивності, що переважною метою однієї групи стосовно іншої стає її фізичне руйнування. Історія дає приклади геноциду - навмисного та систематичного знищення певної расової або етнічної групи. Так білі американці знищили більш ніж дві третини індіанського населення. Найбільш відомий приклад геноциду - це знищення нацистами 6 мільйонів євреїв за період 1933-1945 років.

В останні роки набули розголосу приховані таємниці голодомору 1932-1933 років в Україні, коли було знищено 7 або 8 мільйонів людей, у більшості - українців. Хоча не тільки українців, а саме селян. Крім України - ще на півдні Росії та у Казахстані. І тому це скоріше - “соціоцид”, ніж геноцид.