5. Основнi стадiї життєвого циклу.

Досить велика кiлькiсть соцiологiв вдавалося до спроб знайти критичнi перiоди та переходи у життєвому циклi.

Американський соцiолог Ерiк Ерiксон запропонував пiдхiд, що подiляє життєвий цикл на 8 основних стадiй. Кожна зi стадiй розглядається як така, що пов’язана з певною проблемою, що розв’язується через кризу - поворотну точку збiльшеної уразливостi та пiдвищеного потенцiалу. Вiдповiдно до даних Ерiксон , якщо процес розвитку вiдбувається нормально, криза, з якою пов’язана кожна стадiя, вирiшується успiшно.

Iнший американський соцiолог Денiел Левiнсон розробив концепцiю стадiй дорослого вiку. Вiн та його помiчники дослiджували сорок чоловiкiв та сорок п’ять жiнок. Вони видiлили дев’ять перiодiв у вiцi вiд 17 до 65 рокiв.

З точки зору Левiнсона, та проблема, з якою люди зiткаються у дорослому вiцi та яка формує структуру їх життя - це проблема вiдповiдi на питання "Що являє собою зараз моє життя ?". Первинними компонентами життєвої структури, за Левiнсоном, є стосунки з iншими людьми та той iнституцiональний контекст, у якому вони знаходяться. Але ця структура не встановлюється раз та назавжди - вона не може постiйно не модифiкуватися та не переоцiнюватися. Перехiднi перiоди iнодi мають тенденцiю розтягуватися на два-три роки та, з iншого боку, пов’язуватися зi символiчними датами вiку - 20, 30, 40, 50 та 60. У своїх взаємодiях з оточенням, кожна людина формулює для себе свої життєвi цiлi, виробляє з соби для їх досягнення та змiнює свої припущення стосовно оточуючого свiту.

Багато з яких соцiологiв вважають, що теорiї стадiй не помiчють важливих вiдмiнностей, що характеризують соцiальну реальнiсть. Вони зауважують, що доросле життя дуже рiзне у чоловiкiв та у жiнок, у багатих та бiдних, у чорних та бiлих. Цi вiдмiнностi залежать також вiд тiєї соцiальної та iсторичної ери, у якiй людин народилася.

Бiльш того, цi соцiологи стверджують, що людей готують до головних переходiв на життєвому шляху певнi вiковi норми та "соцiальний годинник". Вони сприяють тому, щоб цi переходи вiдбувалися без криз та без надмiрних негативних стресiв (тобто - без дистресiв).

6. Iнституцiональний "вікизм".

Крiм iнституцiонального расизму, про який мова йшла ранiше, у сучасних суспiльствах зустрiчається також явище, що отримало назву institutional ageism - дослiвно - iнституцiон льний вікизм (калькою - ейджизм). Це - систематичне негативне стереотипiзування та дискримiнацiя людей через їх вік.

Вікизм виявляється у обмеженнi соцiальних ролей, що вiдкритi для людей певного вiку та у наданнi ним малого престижу. Дослiдження американських соцiологiв показали - чим старішими стають лiтнi люди, особливо коли вони досягають старезного вiку, тим за бiльшою iмовiрнiстю вони будуть несприятливо стереотипiзованi. Iнодi їх характеризують як "кмiтливих; aбо "тямущих", так як характеризують розумних дiтей. Iнодi їх зображують як "кумедних" iстот, якi поводять себе недоречно та без кiнця теревенять про минуле. А iнколи на них дивляться як на таких iстот, що задають клопоту, що усiм незадоволенi, образливi та хворобливi.

В той же час, як показали спецiальнi дослiдження, бiльшiсть американцiв похилого вiку не вiдповiдають цим поширеним стереотипам.

Фактичнi процеси старiння затуманенi великою кiлькiстю мiфiв, що мало стосуються дiйсностi цих процесiв.

Декiлька прикладiв.

Iснує мiф (у Сполучених Штатах), що багато якi з лiтнiх людей нездатнi до самостiйного пересування та бiльшiсть часу через хвороби перебувають у лiжку. Фактично: До 60 вiдсоткiв лiтнiх людей (за 65 рокiв та старшi) не мають нiяких обмежень i тiльки 5 вiдсоткiв мають серйознi проблеми з пересуванням.

Iснує мiф, що бiльшiсть американцiв у вiцi понад 65 рокiв, знаходяться у скрутному фiнансовому становищi. Фактично: Лiтнi американцi стратифiкованi в економiчному аспектi не тiльки не гiрше, нiж населення в цiлому, але навiть дещо краще. у 1985 роцi нижче рiвня бiдностi було 14 вiдсоткiв американцiв, але серед лiтнiх американцiв - 12.6 вiдсотки.

Iснує мiф, що лiтнi люди є "в’язнями страху", якi знаходяться мов би пiд "домашнiм арештом" через побоювання стати жертвою злочину. ЗА данними опитувань, 74 вiдсотки населення Сполучених Штатiв вважають, що страх злочину - це основна турбота лiтнiх американцiв. Фактично: тiльки 25 вiдсоткiв лiтнiх американцiв подiляють таку думку. А статистика свiдчить, що вiд злочинiв проти особистостi на початку 80-х рокiв зазнають лиха 13 вiдсоткiв американцiв в цiлом i лише тiльки 3 вiдсотки лiтнiх американцiв.

Таким чином, iснує значний розрив мiж реальними обставинами життя бiльшостi лiтнiх людей та тими обставинами, що приписують їм iншi люди. I це має негативнi соцiальнi наслiдки такi стереотипи дозволяють молодшим людям зручно для себе вiдокремлюватися вiд старших та надавати останнiм нижчого статусу.

Хоч бiльшiсть лiтнiх американцiв влаштовано досить добре, але цього не можна сказати про бiльшiсть чорних одинакiв або удовиць.

Життєвi обставини приблизно 85 вiдсоткiв цих американцiв досить скрутнi.

В той же час в iндустрiально розвинених завд х зростає частка населення лiтнього вiку. Наприклад, якщо у 1940 роцi тiльки 0.3 вiдсотка американцiв були у вiцi 85 рокiв та бiльше, то у 1985 роцi їх частин сягнула 1.1 вiдсотк, частка людей, старших за 65 рокiв досягла 12 вiдсоткiв.

Такi процеси створюють напруження у системах страхового медичного обслуговування, тому що зменшується частка працюючих, лiтнi люди пiсля 85 рокiв потребують набагато бiльше витрат на медичне обслуговування, через те що вони набагато частiше хворiють на тяжкi хвороби, на хронiчнi хвороби та хвороби, що потребують високотехнiчного протезування.

В останнi роки в iндустрiально розвинутих завд х лiтнi люди почали усвiдомлювати свої особливi потреби та iнтереси як певної соцiальної групи. Боротьба проти вікизму (ейджизму) стала важливим аспектом сучасного розвитку iндустрiальних суспiльств.