4. Теорiї релiгiї (Perspectives on Religion)

Яку роль вiдiграє релiгiя в соцiальному життi? Чому це така важлива складова в соцiальному досвiдi? Чому люди вiрять, що свiт навколо них сповнений невидимих сил, духiв та богiв? З функцiоналiстського вчення дiзнаємось про соцiальнi ритуали що творять соцiальну солiдарнiсть. Вiд теоретикiв – конфлiктцiонiстiв дiзнаємось, що iдеї - це зброя i, що вони слугують iнтересам привiлейованих кiл. Не так багато є роздiлiв соцiологiї, де б так чiтко викладалися позицiї функцiоналiстiв та конфлiктiоналiстiв.

Функцiоналiстська теорiя

Теоретики функцiоналiзму звертають увагу на вклад релiгiї в соцiальне життя, виживання суспiльства. Вони вважають,що якщо будь-яке вiдоме суспiльство має щось схоже на релiгiю, то виникнення релiгiї не може бути соцiально випадковим (Davis, 19 1). Якi ж функцiї виконує релiгiя в соцiальному життi?

1. Релiгiя як соцiальний клей (Durkheim: Religion as a societal glue). В своїй останнiй роботi "Елементарнi форми релiгiйного життя" (1912/1965) Emile Durkheim аналiзує функцiї релiгiї. Для дослiдження вiн обрав Арунта (Arunta), народ австралiйських мисливцiв i збирачiв Арунта сповiдують тотемiзм - релiгiйна система, в якiй клан (головна група) бере назву, наслiдує i надiляє мiстичними якостями рослину чи тварину. Durkheim говорить, що тотемнi рослини чи тварини не є джерелом тотемiзму, але замiнюють його, тобто замiнюють суспiльство. Вiн має на увазi, що надприродне - тотем, бог чи якiсь iншi потойбiчнi сили - це символ суспiльства. За допомогою релiгiйних ритуалiв, суспiльство таким чином поклоняється собi самому. Суспiльство запрягає силу, що є у людському сприйняттi святого, щоб оживити сенс єдностi та морального авторитету. Головними функцiями релiгiї є створення, укрiплення i пiдтримка соцiальної солiдарностi та соцiального контролю. Але як досягти почуття соцiальної єдностi та морального авторитету? Durkheim впевнився, що якщо нас залишити самих, наша iндивiдуальна свiдомiсть – наш внутрiшнiй психiчний стан - зачиненi для iнших. Нашi вiдокремленi свiдомостi не можуть конт ктувати без того щоб не "вийти iз себе".

Отож, соцiальне життя вимагає,щоб внутрiшнє ставало зовнiшнiм, непомiтне - помiтним. Наша внутрiшня свiдомiсть переходить в колективну свiдомiсть через символiзм (symbolic device) релiгiйних ритуалiв.

Од им i тим самим криком, тими ж самими словами чи рухами, як в iнших людей, ми iнформуємо їх, що ми об'єднанi з ними однаковими думками (a shared state of mind). В той же час ми подумки (розумово) зв'язуємо себе з соцiальним цiлим. Ми генеруємо в д струму, або колективної ейфорiї, що пiдiймає нас до стану iнтенсивної екзальтацiї, яка розчиняє в собi наше iндивiдуальне буття. Релiгiйнi ритуали мають два напрямки: 1) створюють умови, за яких ми вiдкриваємо одне одному, що у нас однаковi дум и, однаковий психiчний стан (a common mental state); 2) створюють в нас спiльну свiдомiсть, що сприяє соцiальним зв'язкам (bonding) та моральному авторитету.

Durkheim наголошує, що наше вiдношення до Бога є вiдповiдним нашому ставленню до суспiльства. Суспiльство надихає своїх членiв вiдчуттям божественного, бо воно має владу над життям та смертю своїх членiв. Бiльше того, суспiльство, як i Б г, надiляє моральним авторитетом i може надихати на самопожертву. Нарештi, релiгiя в змозi надiляти окремих людей виключною владою та натхненням - як, наприклад, пiд час вiйни. Вiдповiдно, Durkheim каже, що релiгiйна особа не є жертвою iл зiй. Поза символом - релiгiєю - стоять дiйснi сили та реалiї: суспiльство. Як i Бог суспiльство в один i той же час знаходиться по-за людиною i в самiй серединi її свiдомостi.

Суспiльство знаходиться пiд загрозою, коли вiдкидають релiгiю не знаходять їй гiдної замiни, - каже Durkheim, - бо тодi люди пе реслiдують свої власнi цiлi без огляду на соцiальну бiльшiсть (large social enterprise). Загалом, згiдно з функцiоналiстами, суспiльство досягло своєї єдностi в перш чергу через спiльне володiння його членiв головними цiнностями i цiлями (ends).

2. Соцiальний контроль (Social control) Durkheim привертає нашу увагу до функцiонування релiгiї як "соцiального клею" (societal glue). Але вiн вказує, що вона робить набагато бiльше. Коли суспiльство ставить в залежнiсть свою мораль вiд релiгiї, соцiальний контроль може бути посилений. За допомогою священикiв, невiдомого, священого, iдеалiзму i надприродних факторiв ужесточiння норм дуже посилюється. Таким чином, релiгiя стає моральною силою по вiдношенню до будь-якої особи, колективною силою, яка ставить вимоги i карає грiшникiв (тих, хто цi вимоги не виконує).

Виходячи з цього, Рай i Пекло стають реалiями для певної групи. Рай символiзує надiйнiсть, певнiсть буття для члена суспiльства, що займає в ньому гiдне мiсце; Пекло - кара для тих, хто iде про и законiв, встановлених суспiльством. Ототожненням моралi цього i того свiту члени суспiльства iнтерналiзують соцiальнi стандарти: соцiальний контроль стає власним контролем людини (Collins, 1982). Як показує вставка, чаклунство, або чорна магiя м же бути особливо ефективним механiзмом соцiального контролю.

3. Допомога у переломнi моменти в життi

Релiгiя завжди допомогає людям в "переломнi моменти" життя (Pargament and Hahn, 1986). Бiльша частина людського досвiду не певна i ненадiйна. Людство постiйно постає перед черговими кризами та, переслiдуючими його, глухими кутами (туп ками - рус.): повенi (наводненiе - рус.), епiдемiї, посухи, голодомори, вiйни, катастрофи, хвороби, соцiальний розлад, особистi поразки, жорстокiсть, несправедливiсть, сенс життя, загадка смертi та потойбiчного свiту / буття. Релiгiя займ ється цими нагальними проблемами життя, дає "вiдповiдi" на них i, часто, навiть, дає надiю.

Бiльше того, вона допомагає людям в їх мiнливому i зрадливому життi. Бiльшiсть релiгiй пояснює i святкує головнi вiхи життя людей - народження, досягнення зрiлостi, одруження та смерть - за допомогою ритуалiв переходу ( церемонiї, що вiдзначають перехiд з одного стану до iншого).

4. Мотивацiя соцiальних змiн (An imhetus to social change)

Релiгiя може токож спонукати соцiальнi змiни. Наприклад, релiгiя чорних iсторично зробила значний вклад в мобiлiзацiю протесту, що знайшло своє вираження в русi за громадськi права 50-х - 60-х рр. XX ст. Мiнiстри чорних (black mivisters з Монтгомерi, Алабами органiзували бойкот автобусiв в 1955 i 1956 рр., за допомогою чого було досягнуто десегрегацiї мiських автобусiв, пiсля того, як Mrc. Rosa Parks була заарештована за порушення закону про сегрегацiю в мiсцевих автобусах. I Конференцiя пiвденно-християнських лiдерiв, очолена преподобним М.Лют.Кiнгом, та iншими чорними мiнiстрами, була на передньому краї руху протесту чорних в 1960-тi роки.

Функцiональнi еквiваленти

Ми часто можемо бачити ознаки (обертони) релiгiї в поведiнцi, яка за iнших обставин вважалася б нерелiгiйною, чи навiть, антирелiгiйною. Пошуки доктрини, яка б пояснила значення iснування i вiдповiла на нагальнi питання, може одного привести д Бога, а iншо го в "партiю", до нацiоналiзму, науки, або спорту. Помилково було б не звертати увагу на рiзницю мiж тим чи iншим вибором, але так само помилково буде не зважати на подiбнiсть функцiй, що вони виконують.

Комунiстичнi рухи мають багато спiльного з багатьма християнськими общинами (Stark and Bainbridge, 1985). Для комунiзма характерне фiлософське бачення свiту; обiцяння месiанської ери та комунiстичної утопiї, чiтка програма дiй для к жного (for personal conduct).

Духiвництво партiйних теологiв та iнших офiцiйних осiб; святi та мученики "справи"; щорiчнi ритуали вiдродження, подiбнi до першотравневого параду; партiйнi мiссiонери; святi писання, подiбнi до Манiфесту компартiї, або "Капiталу"; єресь; iнквiзицiя; церковнi споруди та святi мiсця такi, як Мавзолей Ленiна у Москвi; iконiчнi зображення Маркса, Ленiна, Мао та iнших "вождiв". Романiст Артур Кестлер (1949:23) змальовує свiй перехiд до комунiзму (якого вiн пiзнiше зрiкся) виразами, якими можна було б змалювати перехiд до iншої секти:

На ту пору, коли я закiнчив читати "Феєрбаха" та "Державу i Революцiю" (книжки Маркса i Ленiна), щось клацнуло у мене в мозку, вразивши мене як ментальний вибух. Сказати, що людина "побачила свiтло" - це майже нiчого не сказати про той ментальний захват, що знають тiльки тi, що перейшли в нову вiру (не має значення в яку).

Здається, що нове свiтло пронизує весь мiй мозок, весь свiт вкладається в одну формулу. Тепер у мене була вiдповiдь на всi запитання, сумнiви i конфлiкти залишалися в проклятому минулому - вже, здавалося, такому далекому, коли я жив у такому невiгластвi, в свiтi, якому бракувало смаку i кольорiв, свiту тих, хто не знав.

У нацiоналiзмi також є багато релiгiйних якостей. Полiтолог Frederick Shuman (1933 : 287 - 288) дослiджує (observes): Культ нацiоналiзму має своїх священикiв високого рангу (high priests), свої ритуали i теологiю не гiршi за iншi культи. Патрiот повинен навчитися поважати землю своїх предкiв - веселу Англiю, Америку - красуню, Фатерланд чи la Patrie. Це включає i поклонiння предкам i територiальний фетишизм... Теперiшнi полiтичнi лiдери розрiзняються по рiвню, на який вони вийшли, коли прийшли до влади, та коли втратили її, згiдно стандартiв, встановлених вже померлими героями нацiональних мiфiв а легенд. В той же час патрiот поклоняється землi своєї нацiї - святiй землi, освяченiй кров'ю героїв... Нацiональний флаг є особливо священим символом, що користується великою повагою i не має бути зраджений, чи спаплюжений. Загалом, нацiоналiзм увiбрав у себе якостi полiтичної релiгiї.

Для декого наука стає джерелом сенсу життя, замiщуючи собою вид свiтської релiгiї.

В той же час , в Америцi для великої кiлькостi спортсменiв та глядачiв- уболiвальникiв релiгiєю є спорт (Vance, 1984; Zipsyte, 1986). Деякi бiгуни, борцi та iншi спортсмени бачать своє спортивне життя як повне злиття та єднiсть iз природою, що немов би виносить їх за рамки звичайного часу i простору. Спортсмени i спорт. письменники чи коментатори часто i устно i на письмi вживають слова i вирази що традицiйно асоцiюються iз релiгiєю, такi як "вiра", "присв'ятити себе", "самопожертва", " итуал", "дух" та "злагода" (peace). I кожний вид спорту має свою особливу систему пiдйома нагору - до "святостi", тимчасової, як у всiх зiрок i постiйної, як членiв Палацу Слави. Та, не дивлячись на те, що комунiзм, нацiоналiзм, вони не є релiгiями у тому значеннi як Християнство чи Iудаїзiм.

Конфлiктцiонiстська теорiя (The Conflict Perspective)

Iз допомогою праць теоретикiв функцiоналiзму ми побачили релiгiю, як життєдайне джерело соцiальної iнтеграцiї та солiдарностi. Зовсiм з iншого боку дивляться на неї теоретики-конфлiкцiонiсти. Дехто з них змальовує релiгiю, як зброю в руках правлячої елiти, яка необхiдна щоб тримати пiд контролем вибуховонебезпечну напругу, що виникає внаслiдок соцiальної нерiвностi i несправедливостi. Iншi бачать в релiгiї джерело соцiальних конфлiктiв i вказують на релiгiйнi вiйни Середнiх Вiкiв та сучасний релiгiйний розбрат на Близькому Сходi, в Iндiї та Iрландiї. А ще iншi вбачають в релiгiї джерело соцiальних змiн.

Маркс. Релiгiя як опiум народу

Працi Маркса були стимулом для багатьох конфлiкцiонiстiв. Вiн змалював релiгiю, як болезаспокiйливий засiб вiд розчарування, знедолення, поневолення, що вiдчувають на собi пригнiченi класи. Вiн говорив, що релiгiйна вiра заспокоює їхнi страждання, але будь-яке заспокоєння, втiшення, що може дати релiгiя - це iлюзiя, бо релiгiя - це соцiальний наркотик:

Релiгiйне страждання є в один i той же час вираз дiйсного страждання i протест проти цього дiйсного страждання. Релiгiя - це зiтхання пригнiченої iстоти, це серце безсердечного свiту, душа бездушних обставин. Це - опiум народу.

Маркс бачить релiгiю, як фактор, що вiдвертає увагу пригнiченого класу вiд пошукiв соцiальних змiн. Вона провокує людей бачити свої нестатки i потреби в областi фантазiї, а не в реальному життi, та затушовує справжнє джерело соцiального страждання та класових конфлiктiв. Бiльш детально, релiгiя породжує хибну (ложную) свiдомiсть у робочого класу, яка заважає йому набувати дiйсну класову свiдомiсть.

Наприклад, члени фундаменталiстської секти в Апалпчах свiдомi того, що iснує красива модна одежа, матерiальний достаток, заможний стиль життя. Але вони так само усвiдомлюють, що все це майже недосяжне для них. Тому вони визначають цi речi к грiховнi i, як компенсацiю, обирають для себе вiру в те, що зрiкшись власностi на цьому свiтi, вони будуть возвеличенi на "тому", де "першi будуть останнiми, а останнi - першими". Цiкаво, що Лев Троцький був настiльки певний в подiбностi революцi ного марксизму i релiгiйного сектантства, що в кiнцi 1890 рр. вiн успiшно набрав перших членiв робiтничого класу Пiвденно-росiйського робiтничого союзу серед прихильникiв релiгiйних сект.

Маркс бачив релiгiю, як показник вiдчуження людей. Люди створюють соцiальнi iнституцiї i чекають, що тi слугуватимуть їхнiм потребам, але замiсть того виявляється, що вони самi потрапляють в кабалу до ними ж створених iнституцiй. Соцiальнi i ституцiї не стiльки дбають про нестатки всього суспiльства, скiльки переймають повноваження правлячого класу i, звичайно, притiсняють та кривдять людей. Так само люди створюють богiв, забувають, що вони самi це зробили, а потiм виявляється, о вони повиннi жити вiдповiдно до заповiтiв цих же самих богiв. I в сферi економiки, чи сiм'ї, чи iнших iнституцiй люди вже не пам'ятають, що самi створили їх, але бачать себе нiби замкненими в коло природних законiв, що направляють їх, керують хнiм життям. Звiдси випливає, що чим бiльше люди вiддаляються вiд своєї працi (див. гл. 15), тим бiльше члени роб. класу вiддаляються вiд бiльшого соцiального середовища:

"чим бiльше влади стає у свiта речей, який вони створили......тим бiднiшим стає їх внутрiшнiй свiт, i тим менше належать вони самим собi. Це так само, як з релiгiєю. Чим бiльше вiд самих себе люди приписують Боговi, тим менше мають самi (Маркс, 1844/1963:122).

Будь-який соцiолог погодиться з Марксом, що релiгiї часто притаманний консервативний аспект (Ginger, 1957; Glock, Ringer, and Babbie, 1967). Сенс священих зв'язкiв полягає в сучасному досвiдi особистостi iз значенням винесеним iз традицiйного инулого групи.

Релiгiйнi вiрування i обрядовiсть створюють само-собою зрозумiлi iстини, що направляють могутнi сили проти нових шляхiв мислення i поводження.

Практика, запроваджена колишнiми поколiннями, включаючи нерiвнiсть i несправедливiсть iнституцiй, починає визначатись, як путь до Бога i змiнити це дуже важко. Наприклад, американське рабство виправдовувалося, як природна "Божа заповiдь". Та , в 1863 роцi, члени Пiвденної пресвiтерианської церкви зустрiлися у Вищому Синодi (General Synod) i прийняли резолюцiю про те, що рабство – це священа iнституцiя, заповiдана Господом. Ближче до нашого часу так само виправдовували сегрегацiю. Державний сенатор Луiзиани, W.M.Rainach, на захист сегрегацiї сказав в 1954 роцi: "Сегрегацiя - це природна заповiдь, створена Господом, в Його мудростi, який створив чорних чорними, а бiлих - бiлими" (Southern School News, 1954:3). Так сам , iндуїстська релiгiя загрожує вiруючим, якi не слухаються кастових законiв, реiнкарнацiями на нижчому кастовому рiвнi, або в подобi тварин.

Релiгiя може також узаконити змiни на користь могутнiх i заможних груп. Iмперiалiзм часто пiдтримували релiгiйнi та частково-релiгiйнi мотиви та вiрування. Президент William Mc.Kinley своє рiшення вести експансiонiстську вiйну роти Iспанiї та захопити Кубу Фiлiппiни пояснив так (quoted by Mc.Guire, 1981:188):

Менi не соромно сказати вам, джентельмени, що не однiєї лише ночi я ставав на колiна i просив Господа просвiтити мене, вказати шлях. I одного разу, пiзно вночi це прийшло до мене в такому виглядi.... Нам нiчого не залишається, як тiльки взяти їх усiх i просвiтити Фiлiппiни, принести їм цивiлiзацiю i християнство i, з божою допомогою, зробити краще, що ми можемо зробити для них, як нашi хлопцi, за яких також загинув Христос. Таким чином, релiгiя може бути потенцiйною силою на службi встановленого порядку. Справа ще в тому, що релiгiйнi органiзацiї мають додаткову мотивацiю в узаконеннi "статусу кво", так як iм потрiбно захищати свої iнтереси, включаючи владу, землi та добробут (Колинз, 1981).

Двигун соцiальних змiн

Деякi теоретики-конфлiкцiонiсти останнiм часом змiнили точку зору на взаємовiдносини мiж релiгiєю та соцiальними змiнами (McGuire, 1981). Вони бачать релiгiю не як пасивний вiдбиток соцiальних взаємовiдносин, але як активну силу що формує соцiальне життя. Вона може грати вирiшальну роль в народженнi i консолiдацiї нових соцiальних стуктур та новоутворень. Припускаючи, що деякi аспекти релiгiї заброняють змiни, вони наголошкють на тому, щоь iншi iї аспекти кидають виклик iснуючим соцiальним структурам та надихають на змiни. За деяких умов релiгiя може бути могутньою революцiйную силою яка демонструє людям як iм самим може бути, чи повинен бути, стан речей. Таким чином, релiгiя не є незмiнним функцiональним чи консервативним фактором в суспiльствi, а часто є одни iз основних (iнколи єдиним) з двигунiв соцiальної революцiї.

Напротязi всiєї iсторiї релiгiя давала надзвичайно ефективнi механiзми змiн завдяки своiй здатностi пов'язувати те, що люди говорять i роблять iз тим, що вони думають. Iсторiя Америки не є виключенням. Релiгiйнi рухи, що асоцiюються з велик м пробудженням, наприкiнцi 18 на початку 19 столiть, дали iмпульс аболiцiонiстському руху, а пiзнiше руху за заборону продажу спиртних напоїв. Вони також дали iмпульс демокртизацiї американської полiтичної системи, стимулюючи участь народу в захода , в яких брала участь лише економiчна олiгархiя. Рухи за громадськi права та мир в останнi десятирiччя набувають сили завдяки релiгiйнiй мотивацiї i участi з релiгiйних органiзацiй. Як було зауважено на початку глави, те, що функцiоналiсти погоджуються с конфлiкцiонiстами в тому, що релiгiя може спонукати до соцiальних змiн - справа, що заслуговує на бiльш деталь е вивчення.