Релiгiя в Українi

Таким чином, вiруючих бiльше

- серед жiнок, нiж серед чоловiкiв;

- серед лiтнiх людей, нiж серед молодих;

- серед менш освiчених людей, нiж серед бiльш освiчених;

- серед удовцiв, нiж серед розлучених та одружених, а серед останнiх бiльше, нiж серед одинакiв;

- серед селян, нiж серед городян;

- серед мешканцiв Заходу України, нiж її Сходу;

- серед українцiв україномовних, нiж серед росiйськомовних та нiж серед росiян.

Роздум над роздiлом Thinking through (the issues)

Якщо Durkheim правий, i Бог - це символiчна замiна суспiльства.

Чи випливає з цього, що рiзнi типи суспiльства мусять мати рiзних Богiв? Серед народiв, якi займаються садiвництвом i де жiнки роблять основний вклад в економiку, чи можна чекати, що релiгiя буде мати вiдчутний "нахил" до жiнок (to have a heavily female emphasis) з обрядовiстю, що символами пов'язує сексуальнi стосунки i народження дiтей iз садiвництвом i вирощуванням врожаю? У суспiльствi iз жорстким класовим розподiлом i централiзованою полiтичною органiзацiєю чому можна чекати панування могутнього Бога над iншими богами так, наприклад, як це бачимо в грекiв: Зевс, що панував на Олiмпi? З виникненням / розвитком (rise) лiтератури, космополiтичнi цивiлiзацiї - такi, як Романська Iмперiя та аналогiчнi перiоди в Iндiї та Китаї - чому можна чекати, що mystical condition там виникне i розвинеться релiгiя єдиного Бога, що набуде якостей "свiтових релiгiй", так х, як Християнство, Буддизм, Hindu мiстицизм та Iслам (Сollins, 1982).

Якi соцiальнi механiзми, ви вважаєте, впливають на сумiснiсть мiж свiтськими та релiгiйними iнституцiями?

Тема 18. Економiчна система, праця, вiльний час

Економiчна система.

Економiчна система – це соцiальний iнститут, що вiдповiдає за виробництво та розподiл товарiв та послуг. Вона забезпечує вирiшення 3х головних проблем, що стоять перед кожним суспiльством.

1. Якi товари та послуги та в якiй кiлькостi треба виробляти?

2. Як використовувати обмеженi ресурси - землю, воду, мiнерали, нафту та працю - щоб виробляти бажанi товари та послуги?

3. Для кого суспiльство повинно виробляти товари та послуги?

Те, як суспiльство вiдповiдає на цi запитання, має дуже серйознi наслiдки для культури i соцiальної структури. Якщо суспiльство вирiшило виробляти зброю у великiй кiлькостi, то життєвий рiвень громадян буде значно нижчий, нiж якщо суспiльство робить наголос на виробництвi споживчих товарiв. А вирiшення питання для кого виробляти впливає на розподiл добробуту, доходiв, престижу тощо, тобто на систему стратифiкацiї. На протязi iсторiї були рiзнi економiчнi системи - суспiльство мисливцiв та збирачiв, с/господарське та iндустрiальне суспiльство, й усi змiни в тому, що та як люди виробляють, розподiляють та споживають супроводжується змiнами у сiм'ї, релiгiї, та полiтичних iнститутах. Наша остання лекцiя буде присвячена змiнам економiчних систем.

Сучаснi економiчнi системи.

Видiляють два типи сучасних економiчних систем:

• Капiталiстична ринкова економiка

• Соцiалiстична командна економiка.

Вони вiдрiзняються насамперед у двох вимiрах.

По-перше, вони дають рiзнi вiдповiдi на запитання "Як органiзована економiка - як ринкова чи як планова ?"

По-друге, рiзнi вiдповiді на запитання "Хто власник засобiв виробництва - iндивiд чи держава".

Звичайно вiдповiдi на цi запитання не є альтернативними, кожне сучасне суспiльство знаходиться десь мiж двома крайностями. У нас зараз планова економiка, а власником майже усiх засобiв виробництва є держава, а в США ринкова економiка, а власником бiльшостi засобiв виробництва є приватна особа (хоча вони мають i деяку державну власнiсть), це двi країни, якi знаходяться на полюсах. Тому, якщо давати визначення, то кажуть, що капiталiстична економiка – це економiчна система, що базується здебiльшого на вiльному ринку, та приватнiй власностi, а соцiалiстична економiка - це економiчна система, що базується здебiльшого на державному плануваннi та суспiльнiй власностi на засоби виробництва.

Але, скажiмо нацистська Германiя мала планову економiку, що контролювалась державою, але здебiльшого приватну власнiсть. Югославiя ж (такою як вона була декiлька рокiв тому) - навпаки, ринкову економiку та державну i колективну власнiсть.

Соцiальне поняття власностi. Звичайно коли ми кажемо про власнiсть, то маємо на увазi якiсть вiдчутнi матерiальнi речi. Але з точки зору соцiологiї власнiсть це соцiальна реальнiсть, що складається з множини прав, якi показують, що одна сторона може робити, а iнша не може робити. Це пiдкрiплене силою право на якийсь дефiцитний об'єкт. Поняття власностi є культурно унiверсальним - усi суспiльства мають правила, що регулюють владiння та розпорядження власнiстю. Але рiзнi суспiльства вiдрiзняються тим, який наголос вони роблять на "приватнiй власностi" (private ownership), як прав iндивидiв, на "суспiльнiй власностi" (public ownership) як власностi держави, та на "комунальнiй або громадськiй власностi" (communal ownership) як власностi сiм'ї, клану або групи.

Звичайно не може бути мови про абсолютнi типи. Кожне суспiльство обмежує приватну власнiсть, це рiзнi податки, лiцензування, вимоги до використання приватної власностi тощо. З iншого боку жодне суспiльство, навiть колективiстське, має приватну власнiсть на деякi речi (одяг, наприклад), а також на деякi речi, як, скажiмо, стiл, стiлець, лiжко, що формально можуть не бути приватними, але використовуються для персонального вживання тiльки однiєю особою. Навiть в монастирях монахи персонально "вживають" свої келiї.

Порiвняння ринкової та командної економiки.

Нагадую, що для порiвнення економiчних систем має сенс подивитися, як вони вiдповiдають на три запитання.

1. Якi товари та послуги та в якiй кiлькостi треба виробляти? У ринковiй економiцi це вирiшує споживач, що голосує долларами ,марками, франками тощо. Якщо цього купують бiльше, виробник має можливiсть розширити виробництво i таким чином система слiдкує за потребами. Цей механiзм зветься суверенiтетом споживача. В основi є припущення, що якщо кожна економiчна одиниця має вiльний вибiр у переслiдуваннi своїх iнтересiв, то це краще для всiх. Критики кажуть, що не обов'язково при цьому усiм буде краще. Наприклад, якщо дiти будуть їсти все, що вони хочуть, то це буде дуже багато шоколаду чи цукерок, що може не бути корисним для них. При команднiй економiцi держава вирiшує чого та скiльки виробляти. Тому, пише Вандер-Занден, у Радянському Союзi менше автомобiлей та бiльше томiв Ленiна, нiж хоче споживач.

2. Як застосовувати обмеженi ресурси - землю, воду, мiнерали, нафту та працю - щоб виробляти бажанi товари та послуги?

У ринковiй економiцi конкуренцiя примушує використовувати ресурси ефективно, бо iнакше зростає вартiсть i зменшується прибуток. Командна економiка базується на припущеннi, що тiльки рацiональне рiшення, що вiльне вiд випадкових операцiй ринкової економiки.

3. Для кого суспiльство повинно виробляти товари та послуги?

При ринковiй економiцi це визначається грiшми, найбiльше одержують капiталiсти – власникi капiталу. Критики кажуть, що це призводить до нерiвностi i є несправедливим. Натомiсть при державнiй власностi прибуток одержує держава та розподiляє у вiдповiдностi з тим, що добре для суспiльства. Що є щоне є добрим при цьому вирiшує керiвництво.

Капiталiстична економiка.

Елементи капiталiстичної ринкової економiки з"явилися у середнi сторiччя, мiж 1500 та 1750 роком, коли з"явилися права приватної власностi, банки, страхування тощо. Соцiолог Пiтер Бергер (1986) провiв дослiдження, у якому поставив за мету виявити, з яким типом суспiльства пов'язана капiталiстична система, якi культурнi та соцiальнi особливостi суспiльства лежать в iї основi. На цю ж тему була написана класична робота Макса Вебера "Протестанська етика та дух капiталiзму" (1904), який показав, що протестантизм сприяв розвитку капiталiзму. До економiчного бума Сiнгапура, Гонконга, Японiї, Пiвденної Кореї, Тайваня здавалося, що капiталiзм можлив лише у суспiльствi, де культура населення пiдтримує iндивiдуальну автономiю та незалежнi дiї. Але пiсля цього стало ясно, що це не лише європейська традицiя, а можливо i азiатський капiталiзм, що поєднується з груповою солiдарнiстю i повагою до традицiї.

Бергер знайшов, що все ж таки капiталiзм - у якiй формi вiн не був би - створює сильний тиск до полiтичної та персональної свободи. Вiн прийшов до висновку, що капiталiзм є необхiдною, але недостатньою умовою для демократiї, бо вiн не знайшов суспiльства з демократiєю без капiталiзму. Але можлив капiталiзм без великої демократiї (Тайвань).

Соцiалiстична економiка.

Капiталiстична економiка має свої недолiки, найбiльш впливова критика капiталiзму була дана К.Марксом. Це, наприклад, нестабільнiсть, рецесiї або депресiї. Соцiалiстична система, створена у Радянському Союзi, виявилася ефективною для мобiлiзацiї ресурсiв, наприклад для створення вiйськового арсеналу чи космiчних програм. Соцiальнi програми (безкоштовна освiта, медичне обслуговування) забезпечують соцiальний захист. Певний перiод (перiод екстенсивної економiки) були досить високi темпи економiчного розвитку. Але потiм темпи почали постiйно падати, останнi роки характеризувалися постiйним дефiцитом, корупцiєю, низькою дисциплiною, вiдсутнiстю зацiкавленостi у результатах працi тощо. Iншi соцiалiстичнi країни (у тому числi i 3-го Свiту) теж мали великi складнощi у досягненнi економiчного росту, iндивiдуальної свободи та соцiальної рiвностi.

Але як ми вже казали - кожне з суспiльств має у тiй чи iншiй мiрi змiшану економiку. У Великобританiї наприклад нацiоналiзованi деякi галузi, якi вважаються базовими - вуголь, сталь, залiзниця.

Корпорацiї.

В США у 1987 роцi було 17 мiллiонiв фiрм, бiльшiсть малих, у яких працює одна людина чи сiм'я. Але 275 найбiльших фiрм, великих корпорацiй,- це навiть не 1% i на 0.1, а 0.0016%.- одержують ¾ прибуткiв.

У 1985 роцi IBM одержала прибуток у 6.6 млрд. доларiв, а General Motors - 4 млрд.

Коли на ринку домiнує тiльки декiлька фiрм - такий ринок зветься олiгополiєю (oligopoly). Така ситуацiя склалася, наприклад, на ринку комп'ютерiв, автомобiлей. Такi фiрми мають дуже велику владу. Скажiмо автомобiльний бiзнес займав 8% валового нацiонального продукту. Тому рiшення, якi приймаються фiрмами, мають великий вплив на можливостi зайнятостi, економiчнi умови (депресiя чи iнфляцiя), полiтичну владу тощо.

Тому цiкавим є питання, хто примає рiшення i контролює дiяльнiсть корпорацiй. У 1932 у дослiдженнi A.Berle and G.Means "Сучасна корпорацiя та приватна власнiсть" було зроблено висновок, що рiшення приймаються менеджерами, якi не є власниками i не мають великого капiталу. Роздiлення власностi та ефективного контролю було названо "революцiєю управлiння" (the managerial revolution). Така точка зору була домiнуючою у соцiологiї протягом 30 рокiв. Але на початку 80-х рокiв було показано, що менеджери мають дуже багато обмежень при прийняттi рiшень. Вони обмеженi рiшеннями постачальникiв матерiалiв та рiшеннями тих, хто продає готовий продукт. Навiть ще бiльше вони обмеженi дiяльнiстю банкiв, якi вирiшують, на якi проекти вони дають, а на якi не дають грошi. Далi великi iнвестори - рiзного роду фонди, якi зараз контролюють 70% продажу усiх акцiй - теж обмежують дiяльнiсть менеджерiв, бо якщо вони продають великий пакет акцiй, то це має безпосереднiй та дуже великий вплив на рiшення менеджерiв. Аналогiчно, обмеження створюються "корпорацiонним сцiпленням" (corporate interlock) - мережа осiб, що входять до ради директорiв iнших фiрм (малюнок у пiдручнику показує, що директора Дженерал Моторс, скажiмо, входять до директоратiв ще 29 фiрм). Усе це показує, що система прийняття рiшень в корпорацiях є бiльш складною, нiж це здавалося. Але все ж таки головною метою є досягнення прибутку.

Пiсля другої свiтової вiйни все бiльшу роль почали вiдiгравати багатонацiональнi корпорацiї (multinational corporations) - це фiрми, якi мають центральне вiддiлення в однiй країнi, та фiлiї в iнших країнах. Часто цi корпорацiї мають прибуток, що бiльший нiж валовий нацiональний продукт цих країн. Бiльше половини найбiльших економiчних одиниць свiту, це вже не країни, а мiжнацiональнi корпорацiї.

Наприклад, за прогнозами уряду України в 1993 роцi обсяги валового нацiонального продукту становитимуть 13.6 трильйона українських карбованцiв, а нацiонального доходу - 11.2 трильйона, що дасть можливiсть сформувати доходи бюджету на рiвнi 5.5 трильйона карбованцiв. Об’єм продажу товарiв IBM становив у 1985 роцi 50.1 млн.доларiв, а Дженерал Моторс - 96.4 млн доларiв, що у перерахунку на офiцiйний курс обмiну долара на купоно-карбованцi 1900 за долар становить 95.2 трильйона купоно-карбованцiв, та 183.2 трильйона купоно-карбованцiв. Таким чином, IBM має доходи у 4.5 разiв бiльшi, нiж нацiональний доход України, а Дженерал Моторс має доходи у 16 разiв бiльшi. Тобто 6% доходу Дженерал Моторс становить нацiональний доход України.

Але вони не тiльки конкурують з нацiями (країнами) за рiвнем прибутку, але формують наднацiональну економiку, що лежить за межами суспiльного регулювання або звичайних iнтернацiональних правил. У пошуках прибутку вони переслiдують власнi глобальнi iнтереси, що можуть не спiвпадати з цiлями тих чи iнших країн. У деяких випадках вони можуть бути загрозою суверенiтету для тих країн, у яких розташованi.

Наприклад, на початку 70-х IТТ (International Telephone and Telegraph) сприйяла органiзацiї вiйськового путчу, поваленню законного уряду Сальватора Альєнде та встановленню вiйськової диктатури.

Праця.

Праця є одним з найважливiших аспектiв нашого життя. Вона забезпечує наш прибуток i впливає на нашу позицiю у суспiльствi, на наш соцiальний статус. Тому коли люди знайомляться вони запитують про професiю один одного. Розглянемо бiльш детально соцiальне значення працi.

Соцiальне значення працi.

Чому люди працюють? Найбiльш очевидна вiдповiдь - з економiчної необхiдностi. Можливо, що це є одна з головних причин, але далеко не єдина.Пiд час соцiологiчних опитувань переважна бiльшiсть опитаних американцiв зазначають, щовони не кинули б свою роботу навiть якщо б мали достатньо грошей для комфортного життя. Та може це лише пiд час опитування, а реальна поведiнка вiдрiзняється? В iншому дослiдженнi було проаналiзована поведiнка людей, що виграли мiллiон доларiв у лотереї, що регулярно проходить в США. Переважна бiльшiсть (три з 4-х) не залишило роботу. Таким чином, економiчна необхiднiсть - це не єдина причина. Виявляється, що люди працюють з iнтересу до змiста роботи; з почуття обов'язку; для того, щоб одержати схвалення iнших; щоб уникнути нудьги; щоб спiлкуватися, уникнути самотностi тощо.

Мелвiн Кон (1983) та його колеги вказали декiлька шляхiв, якими робота впливає на наше життя. Бiльш складна праця потребує освiти, бiльших срокiв навчання. Тому ця праця має вищий статус у стратифiкацiйнiй системi (Девiс, Мур). Бiльш змiстовна та цiкава праця має позитивний вплив на iнтелектуальний розвиток. Мелвiн Кон показав, що вищий статус у iєрархiї дає бiльше можливостi для самореалiзацiї працiвника через двi промiжнi змiннi - можливiсть саморегулювання (self-directedness) та ступiнь контролю (close supervision). Люди, що мають бiльш iнтелектуальну працю, обирають бiльш iнтелектуальнi заняття у вiльний час. Взагалi тi, хто має бiльше свободи на роботi, бiльший рiвень саморегулювання, оцiнюють цiннiсть свободи та саморегулювання вище, вони бiльш вiдкритi для нових iдей, та менш авторитарнi в їхніх стосунках з iншими людьми (Мiллер, Кон, Сломчинський, 1985). Бiльш того, вони виховують дiтей, прищеплюючи дiтям цi цiнностi. Загальний висновок - праця впливає на нашу iдентифiкацiю, на те, хто ми є, що ми є як особа, тобто впливає i на наш соцiальний статус i на нашi особистi якостi.

Задоволенiсть працею та вiдчуження (Satisfaction and alienation)

Дослiдження показують, що головними факторами, що впливають на задоволенiсть працею, є економiчний, професiйний та освiтнiй престиж, але цi фактори сумують багато iнших, зокрема тi, що пов"язанi з самоповагою робiтника, з можливостями виконувати роботу добре, з перспективами просування , з можливостями зробити щось персональне та унiкальне. Дослiдження в США показують, що бiльшiсть (85%) задоволенi роботою, але тiльки 40% продовжували б цю роботу, якщо б мали змогу знайти iншу. Люди, якi незадоволенi своєю роботою можуть вiдчувати так зване вiдчуження вiд роботи.

Вiдчуження (alienation) – загальне почуття безпорадностi, вiдсутностi сенсу, соцiальної iзоляцiї. Один з проявiв є вижигання (job burnout) - люди не вважають, що їх робота задовльняє iх, що вони вiдчувають скуку, апатiю, втомленiсть, фрустрацiю, сум, тоску, занепад духу. Часто жертви є дуже компетентними, талановитими, енергiчними з високими iдеалами та експектацiями. Медичнi сестри, вчителя, полiцейськi офiцери бувають жертвами. Одна з теорiй вiдчуження належить Карлу Марксу, iнша - Емiлю Дюркгейму.

Теорiя Маркса.

За Марксом робота - це найбiльш важлива активнiсть людини, через працю ми створюємо наш свiт та також i себе. Продукти нашої працi вiдобржають нашу природу та формують базу для нашої самооцiнки. Те, що ми створюємо н нашим продовженням, частиною нас самих, бо ми надихаємо в них життя. Через працю ми вiдчуваємо себе iстотами, що активно формують свiт. Але при капiталiзмi - вважав Маркс - (а ми знаємо, що й при соцiалiзмi) люди не мають контролю над продуктами своєї працi i самi стають товаром. Вони продають свою працю капiталiстам, а самi стають придатком, продовженням машин та механiзмiв, робота стає тiльки засобом iснування, засобом одержати грошi, а не засобом задовлення iнших потреб. Таким чином Маркс бачить вiдчуження як продукт соцiальних сил, що притаманнi капiталiзму i що вiдокремлюють людину вiд працi, що наповнена сенсом (meaningful), творча i дає можливiсть самореалiзацiї.

Теорiя Дюркгейма.

На вiдмiну вiд Маркса Дюркгейм бачить причину вiдчуження у розiрванностi зв’язкiв iндивiда з суспiльством.