1. Предмет, завдання і значення курсу ”Історія України” (Дипломатична історія України)

Дипломатична історія України — одна зі складових історичної науки, що досліджує генезис і закономірності становлення та розвитку українського народу, його боротьбу за національно-державну незалежність та пов'язані з нею подвиги, тріумфи, драми, трагедії в контексті міжнародних відносин з іншими країнами світу.

Предметом вивчення вузівського курсу історії України є складний процес формування та розвитку багатомільйонного українського народу, його діяльності в соціально-економічній, духовній, політичній, державній сферах з давніх-давен до сьогодення. Разом з тим історія України має розглядатися в тісному взаємозв'язку з глобальними історичними процесами, з історією її найближчих сусідів, з якими у різні часи українці перебували у складі різних держав.

Вивчення історії сприяє формуванню історичної свідомості народу, в якій органічно поєднуються знання, погляди, уявлення про суспільний розвиток. Закріплена в традиціях, обрядах, художніх образах та теоріях, історична свідомість дає змогу людству узагальнити історичний досвід. Історичне мислення є важливою складовою соціально-філософського освоєння дійсності. Принцип історизму — один з найважливіших в науковій методології. Він дає змогу з'ясувати передумови та джерела зародження певних явищ, виявити закономірності сучасного стану суспільства, спрогнозувати майбутнє. Історія допомагає зрозуміти сучасність за допомогою аналізу минулого.

За допомогою історії вчені й державні діячі пояснюють джерела багатьох етнонаціональних конфліктів. Знання історії розвитку культури певного народу дає змогу прогнозувати перспективи нововведень, економічних та соціально-політичних реформ, організувати ефективну систему керування соціальними процесами, налагодити виховання нового покоління відповідно до традицій цього етносу.

Водночас історичне мислення є важливим чинником соціальної активності, виховання патріотизму, консолідації народних мас, інтеграції та їхньої мобілізації задля вирішення певних соціальних завдань. Знання історії є умовою ефективної участі людини в суспільному житті.

Відтворюючи історію, історики її моделюють. А моделей може бути безліч, навіть тоді, коли чітко зафіксовані одні й ті самі факти. Цим історія наближається до літератури і мистецтва.

Отже, історія є специфічною наукою, яка перебуває на межі класичних наук та мистецтва.

2. Формування уяв про дипломатію додержавної України

Автохтонні, тобто корінні, жителі українських земель віддавна мали широкі контакти із сусідніми й віддаленими народами. Про це красномовно свідчить те, що анти, створивши в IV—VII століттях нашої ери могутній союз племен на майже всій нинішній українській території, успішно торгували з Грецією навіть тоді, коли воювали з нею.

Північні й південні слов'яни різнилися між собою. Північні були тихими й миролюбними. А південні не раз доводили, що їхньою природною якістю є хоробрість. Розголос про надзвичайну відвагу слов'ян ширився світом, і аварський хан завжди ставив їх попереду свого численного війська. Візантійські історики пишуть, що слов'яни з особливою майстерністю билися в ущелинах, таїлися у траві, раптово нападали на ворога й брали його в полон. Вміли слов'яни тривалий час ховатися в річках, дихаючи через очеретини, виставлені на поверхню води. На озброєнні мали мечі, дротики, стріли, намазані отрутою, великі, досить важкі щити. Славилися вони також своєю гостинністю. Тому купці, ремісники з-за кордону охоче відвідували слов'ян, не боячись ні злодія, ні розбійника.

На сході, у басейнах нижньої Волги й Дону, в VI—VII століттях виникла держава тюркського народу — хазарів. Упродовж наступних двох століть вона досягла великої політичної могутності, культурного та економічного розвитку, її зверхність мусили визнати сіверяни, поляни, в'ятичі й радимичі. Але водночас ця держава протягом кількох століть служила для слов'ян своєрідним «санітарним кордоном» проти натиску кочових азійських орд. Коли ж слов'яни зруйнували Хазарський каганат, то вони відкрили шлях кочовикам у південноруські степи. Саме з-за того кордону прийшли спочатку печеніги, а згодом половці.

На північному заході сусідами східнослов'янських племен були литовські племена, зокрема ятвяги. Згодом вони стали жертвою експансії слов'янської держави. На заході сусідами наших пращурів були польські племена. За Карпатами жили мадяри, або угри. На південному заході слов'яни стикалися з волохами. Південь слов'янських державних утворень прикривало Північне Причорномор'я. Нарешті, особливе значення для торгівлі та інших контактів мали зносини слов'ян з Візантією, яка була найрозвинутішою державою тогочасного світу. Саме тоді вона переживала свій ренесанс.

Таким чином, слов'янські землі за своїм геополітичним становищем перетворилися на місце перехрещення політичних і культурних впливів між Сходом і Заходом.