35. Національні проблеми в програмах українських партій – пошук моделей перебудови міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі

Лютий 1917 року приніс в Україну великі надії на національне відродження, на третю історичну спробу встановлення власної державності, самостійності й суверенітету. Надзвичайно зросла активність різних політичних сил. Але понад два з половиною століття, проведених у складі Російської імперії, спричинили певну політичну нерішучість цих сил, неадекватну оцінку ними бажань і можливостей, навіть деяку інертність у висуненні рішучих вимог. І на першому етапі державотворення політичні плани й гасла національних сил не сягали далі прагнення встановлення автономії України у складі федеративної демократичної республіки Росії.

За автономію України у складі Росії виступала й створена 17 березня 1917 року Центральна Рада, і різноманітні форуми у вигляді з'їздів різних політичних і громадських організацій. Новостворені «Просвіти», українські школи, клуби, газети — всі вони в один голос також вимагали автономії України та скликання Установчих зборів.

Лише поодинокі організації й політичні діячі піднімалися у своїх вимогах до необхідності утвердження самостійності України. Під час маніфестації 1 квітня 1917 року 300 гасел з вимогою автономії переважили 10 транспарантів з вимогою самостійності України. Навіть Михайло Грушевський тоді в численних брошурах і під час переговорів з представниками лівих партій виступав не просто за автономію, але й проти самостійності України.

Підтримка програм, висунутих Центральною Радою, була така велика, що наприкінці травня до Петрограда відрядили делегацію, яка представляла всі політичні сили тогочасної України.

Делегація повернулася до Києва ні з чим. Тоді Центральна Рада звернулася до українського народу зі своїм Першим Універсалом, який був проголошений 23 червня 1917 року.

16 липня 1917 року Центральна Рада ухвалює свій Другий Універсал. У цьому більш конкретному документі вона визнавала Установчі збори, які мали затвердити автономію України, одночасно наголошуючи, що Україна не має наміру відокремлюватися від Росії. Слід сказати, що на вимогу міністрів Тимчасового уряду Центральна Рада значно розширила свій склад. Загальновідомо, що спочатку в ній було 150 членів, а тепер стало аж 822 за рахунок введення до неї ЗО % представників національних меншин, які жили в Україні. І тепер у складі Центральної Ради було 212 делегатів Всеукраїнської ради селянських депутатів, 158 — Всеукраїнської ради солдатських депутатів, 100 — Всеук¬раїнської ради робітничих депутатів. Крім того, до складу Центральної Ради ввійшли 50 делегатів рад робітничих і солдатських депутатів з місць, 20 представників українських соціалістичних партій, 40 — російських соціалістичних партій, 35 — єврейських соціалістичних партій, 13 — польських соціалістичних партій, 84 депутати, обрані на міських та губернських зібраннях. Розшири¬лася Центральна Рада й за рахунок 108 представників професійних, просвітніх, економічних, громадських організацій та національних партій.

Іноземні офіційні особи виявляють дедалі більший інтерес до України. На III військовому з'їзді 2 листопада були присутні представники французької, бельгійської, румунської військових місій. А козацький з'їзд, що відбувався тоді ж у Києві, вітали голова Чехо-Словацької Революційної Ради професор Томаш Масарик і англійський консул у Києві Довглес. Усіх їх дуже непокоїло питання, чи вимагатиме Україна самостійності. Вони з полегкістю зітхали, коли рдержували бажану для себе відповідь: ні, не вимагатиме. А значить, Україна не вийде зі складу Росії, яка стала головним постачальником гарматного м'яса, найбільш надійним союзником країн Антанти.