- •1. Предмет, завдання і значення курсу ”Історія України” (Дипломатична історія України)
- •2. Формування уяв про дипломатію додержавної України
- •3. Міжнародні обставини формування державного об’єднання „Русь” та дипломатичної складової його зміцнення
- •4. Норманська теорія та дипломатичні акції перших князів Рюриковичів
- •5. Договори давньоруських князів із Візантією
- •6. Дипломатія Святослава
- •7. Розквіт дипломатичної активності України – Руси за часів Володимира
- •8. Ярослав Мудрий і його дипломатичні зусилля щодо зміцнення міжнародного становища Київської Русі
- •9. Прийняття Руссю християнства та його міжнародне значення
- •10. Стадія роздробленності Київської Русі та зменшення її дипломатичної ваги в світі
- •11. Галицько-Волинське князівство та його дипломатія
- •12. Різновекторна дипломатія Данила Галицького
- •13. Династичні зв’язки України – Руси з суміжними дежравами і країнами Західної Європи
- •14. Дипломатія Володимира Мономаха
- •15. Феномен Литовсько-Руської держави
- •16. Литовсько-Польське зближення і доля українських земель
- •17. Становище українців в Речі Посполитій
- •18. Формування козацтва і паростки дипломатії Запорізької Січі
- •19. Дипломатична боротьбі за козацьку автономію
- •20. Зовнішньополітичні пріорітети Української революції середини XVII ст.
- •21. Формування козацько-гетьманської дипломатії б. Хмельницького
- •22. Переяславська Рада, її історичні наслідки та оцінка
- •23. Березневі статті б.Хмельницького
- •24. Пошуки б.Хмельницьким політичних комбінацій для забезпечення самостійності і незалежності Української козацької держави після Переяславської Ради
- •25. Дипломатична практика українських гетьманів доби „Руїни” 1657-1687 рр.
- •26. Дипломатія і. Виговського. Гадяцький трактат 1658 р.
- •27. Чинники зовнішньої політики і дипломатії гетьманської України другої половини xviiі ст.
- •28. Дипломатична історія формування українсько-шведського союзу 1708-1709 рр. І.Мазепа
- •29. Державотворча і дипломатична діяльність п.Орлика
- •30. Інкорпорація укранських земель до складу Російської імперії. Ліквідація автономії України
- •31. Поділи Польщі й перерозподіл українських земель між Російською і Австро-Угорською імперіями
- •32. Великодержавна політика російського самодержавства щодо України й загострення українського питання
- •33. Становище українців в Австро-Угорщині й проблема українських земель
- •34. Національно-визвольний рух і активація дипломатичної активності навколо перебудови міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі
- •35. Національні проблеми в програмах українських партій – пошук моделей перебудови міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі
- •36. „Українська карта” в планах і дипломатії троїстого союзу та Антанти
- •37. Перша світова війна і доля українства
- •38. Дипломатична діяльність „Союзу визволення України”
- •39. Українська революція й пошук її зовнішньополітичних орієнтацій
- •40. Дипломатія Центральної Ради в реалізації автономістсько федералістичного курсу. Стосунки з Тимчасовим Урядом
- •41. Створення унр і початок її дипломатичної діяльності
- •3.4. Проголошення незалежності унр
- •42. Природа і сутність конфлікту Центральної Ради з рнк: пошук дипломатичних варіантів врегулювання
- •43. Розвиток подій у західноукраїнському регіоні в контектсті міжнародного життя 1917-1918 рр.
- •44. Унр і дипломатична активність країн Антанти наприкінці 1917 р. – на початку 1918 р.
- •45. Міжнародні чинники прийняття іv Універсалу Центральної Ради, набуття унр статусу самостійної, суверенної держави
- •46. Україна і Брестська мирна конференція
- •47. Брестський мирний договір і його наслідки для України
- •48. Міжнародні чинники державного перевороту 29 квітня 1918 р. І утвердження гетьманату п.Скоропадського
- •49. Вплив українсько-німецьких відносин на зовнішньополітичне і внутрішнє становище Української держави (1918 р.)
- •50. Проблема ратифікації брестського мирного договору з Австро-Угорщиною
- •51. Переговори Української Держави в рсфрр 1918 р.
- •52. Україна у взаєминах з Доном, Кубанню та Кримом у 1918 р.
- •54. Відновлення унр і суперечності в Директорії з приводу зовнішньополітичних орієнтацій
- •55. Створення зунр і Польща
- •56. Акт злуки 22 січня 1919 р. І міжнародні аспекти діяльності соборної України
- •57. Місія с.Мазуренка до Москви
- •58. Українсько-французьські переговори в Одесі й Бірзулі на початку 1919 р.
- •59. Війна за незалежність унр у кільці фронтів 1919 р. Пошук союзників
- •60. Україна і паризька мирна конференція 1919 р. Діяльність соборної української делегації
- •61. Воєнно-політичний союз радянських республік, місце і роль в ньому урср
- •62. Унр і „білий рух”: проблеми стосунків
- •63. Україна і Польща в 1920 р.: союз і війна
- •64. Ризький мирний договір 1921 р.
- •65. Проблема статусу урср як суб’єкта міжнародного життя в 1917-1920 рр.
- •66. Дипломатична діяльність урср в 1920-1922 рр.
- •67. Входження урср до складу срср і звуження можливостей для зовнішньополітичної діяльності.
- •68. Міжнародна дипломатична діяльність державного центру унр в екзилі
- •69. Український національно-визвольний рух в Польщі, Румунії та Чехословаччині в контексті міжнародного життя
- •69. Українське питання в дипломатичній практиці міжвоєнної Європи
- •70. Україна в стратегічних планах європейських держав напередодні Другої світової війни
- •71. Мюнхенська угода 1938 р. І Карпато-Українська держава
- •72. Вплив радянсько-німецьких угод 1939 р. На долю українців
- •73. Входження Північної Буковини і Бессарабії до складу срср – важливий крок на шляху реалізації ідеї українського соборництва
- •74. Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р.
- •75. Нацистський окупаційний режим і Україна. Оцінка діяльності оун-упа
- •76. Радянсько-польські суперечності щодо західно-українських земель в ході Великої вітчизняної війни
- •77. Питання про Україну на Ялтинській конференції (лютий 1945 р.)
- •78. Україна – співзасновниця оон
- •79. Україна і розв’язання проблеми кордонів у післявоєнній Європі
- •80. Досвід розв’язання проблеми Закарпаття між урср і Чехословаччиною
- •81. Україна і Паризька мирна конференція 1946 р.
- •82. Українське питання в період „холодної війни” і дипломатія урср
- •83. Урср в міжнародних організаціях (50-ті-80-ті рр.)
- •84. Національно-дисидентський рух в Україні 60-х-80-х рр. І його вплив на міжнаціональні, міждержавні стосунки
- •85. Назрівання суперечностей всередині срср і формування передумолв завоювання Українською державою суверкнітету, перетворення на повноправного суб’єкта міжнародних відносин
- •86. Декларація про державний суверенітет України та її роль у зміні статусу України на міжнародній арені
- •87. Проголошення незалежності України та його міжнародне значення
- •88. Процес міжнародного визнання незалежності України в 1991-1992 рр.
- •89. Теоретичні засади сучасної зовнішньої політики України
- •90. Проблеми стосунків України з державами снд
- •91. Комплекс сучасних українсько-російських відносин. Проблеми Криму, Чорноморського флоту та Севастополя
- •92. Чорнобильська катастрофа та її зовнішньополітичні аспекти
- •93. Україна і проблема ядерної зброї
- •94. Екологічні проблеми України у дипломатичному контексті
- •95. Проблеми і перспективи стосунків України з нато
- •96. Європейські вектори зовнішньої політики сучасної України
- •97. Проблеми стосунків України з сусідніми державами на сучасному етапі
- •98. Розбудова зовнішньої політики України з країнами Західної Європи
- •99. Стосунки України з сша в ретроспективі і нині
- •100. Двосторонні відносини незалежної України з державами континентів і регіонів
- •101. Підготовка дипломатичних кадрів у сучасній Україні
- •102. Здобутки української дипломатії останнього часу (2005-2008 рр.)
95. Проблеми і перспективи стосунків України з нато
Для ефективного забезпечення цього курсу розроблено Стратегію України щодо Організації Північноатлантичного договору (НАТО), яка окреслює політико-правові засади та кінцеву мету курсу України на євроатлантичну інтеграцію, бачення нею моделі загальноєвропейської системи безпеки, національні інтереси стосовно НАТО, цілі та рамки взаємин з цією організацією на сучасному етапі та на перспективу.
З огляду на роль НАТО у підтримці європейської безпеки і стабільності та розвитку співробітництва держав регіону, виходячи із взаємопов'язаності процесів розширення НАТО та ЄС і тісної взаємодії цих організацій у формуванні системи європейської безпеки, враховуючи військові і політичні можливості НАТО та досвід держав-членів у формуванні демократичного суспільства, ефективної економіки і оборонної сфери, євроатлантична інтеграція України з майбутнім членством в Альянсі надасть можливість для вирішення важливих проблем.
Взаємини України з НАТО на сучасному етапі розвиваються в рамках особливих партнерських відносин у форматі "19+1", формалізованих в Хартії про особливе партнерство, більш індивідуалізованого партнерства у сфері оборони, військового співробітництва та операцій з підтримання миру - поглибленої Програми ПЗМ, а також багатостороннього механізму консультацій і співробітництва з політичних питань та питань безпеки між державами-членами НАТО і країнами-партнерами - Ради Євроатлантичного Партнерства.
Важливим елементом особливого партнерства нашої держави з Альянсом є механізм регулярного огляду стану співробітництва та політичних консультацій в рамках Комісії Україна-НАТО (КУН) та Військового комітету Україна-НАТО.
Суттєву роль з точки зору здійснення Україною оборонної реформи та розбудови національних збройних сил за євроатлантичною моделлю, в тому числі досягнення взаємосумісності з Об'єднаними збройними силами НАТО, відіграє її участь у Процесі планування та оцінки сил (ППОС).
Співробітництво в такому форматі допомагає досягти взаємосумісності між національними збройними силами і воєнізованими формуваннями, виділеними для участі в Програмі ПЗМ, та Об'єднаними збройними силами НАТО, в т.ч. при проведенні миротворчих і гуманітарних операцій під егідою ООН і/або ОБСЄ.
Розвиток відносин особливого партнерства супроводжується розширенням і поглибленням співробітництва між Україною і НАТО у різних вимірах: політичному, військовому та невійськовому.
Реалізуючи курс на євроатлантичну інтеграцію і прагнучи до поглиблення особливого партнерства з НАТО, Україна виходить з того, що кінцевою метою її євроінтеграційної політики є вступ до цієї організації як основи загальноєвропейської структури безпеки.
96. Європейські вектори зовнішньої політики сучасної України
Членство в ЄС залишається головним зовнiшньополiтичним пріоритетом України. Цей процес надзвичайно складний i тривалий. Бiльша частина роботи має бути зроблена в Українi i самими українцями. Нiхто iнший не сплатить за нас цей рахунок. З цiєю метою Президент видав ряд указiв, серед яких найважливiшi - про Стратегiю iнтеграцiї України до ЄС i про Нацiональну програму iнтеграцiї. Таким чином закладено вiдповiдну законодавчу та iнституцiйну базу. Водночас ми усвiдомлюємо, що повиннi здiйснювати реформи безвiдносно до перспектив членства в ЄС. Адже так чи iнакше це в наших нацiональних iнтересах. Нашi найближчi прiоритети: - якнайповнiше виконання Угоди про Партнерство i Спiвробiтництво; - поглиблена спiвпраця в рамках спiльної зовнiшньої та безпекової полiтики ЄС; На Паризькому самiтi Україна-ЄС у вереснi Україна передала детальний Меморандум про модальностi такої спiвпрацi, включаючи iнформацiю про спецiальнi вiйськовi пiдроздiли, якi ми готовi надати в розпорядження ЄС до складу сил швидкого реагування.
- забезпечення iнтересiв України на перехiдний перiод розширення ЄС.
Україна з самого початку повнiстю пiдтримувала розширення Євросоюзу на схiд. В той же час ми повиннi працювати для того, щоб це розширення принесло лише позитиви для України та її захiдних сусiдок, не пiддаючи ризику нашi вiковi зв'язки й уникаючи перешкод для розвитку мiжлюдських стосункiв. Взаємини України з НАТО на сучасному етапі розвиваються в рамках особливих партнерських відносин у форматі "19+1", формалізованих в Хартії про особливе партнерство, більш індивідуалізованого партнерства у сфері оборони, військового співробітництва та операцій з підтримання миру - поглибленої Програми Партнерство заради миру, а також багатостороннього механізму консультацій і співробітництва з політичних питань та питань безпеки між державами-членами НАТО і країнами-партнерами - Ради Євроатлантичного Партнерства. Важливим елементом особливого партнерства нашої держави з Альянсом є механізм регулярного огляду стану співробітництва та політичних консультацій в рамках Комісії Україна-НАТО (КУН) та Військового комітету Україна-НАТО.
Суттєву роль з точки зору здійснення Україною оборонної реформи та розбудови національних збройних сил за євроатлантичною моделлю, в тому числі досягнення взаємосумісності з Об'єднаними збройними силами НАТО, відіграє її участь у Процесі планування та оцінки сил (ППОС). Співробітництво в такому форматі допомагає досягти взаємосумісності між національними збройними силами і воєнізованими формуваннями, виділеними для участі в Програмі ПЗМ, та Об'єднаними збройними силами НАТО, в т.ч. при проведенні миротворчих і гуманітарних операцій під егідою ООН і/або ОБСЄ. Розвиток відносин особливого партнерства супроводжується розширенням і поглибленням співробітництва між Україною і НАТО у різних вимірах: політичному, військовому та невійськовому. Реалізуючи курс на євроатлантичну інтеграцію і прагнучи до поглиблення особливого партнерства з НАТО, Україна виходить з того, що кінцевою метою її євроінтеграційної політики є вступ до цієї організації як основи загальноєвропейської структури безпеки.