81. Україна і Паризька мирна конференція 1946 р.

За деякими ознаками Д.Мануїльському (нарком ЗС УРСР) Кремлем відводи­лася у тогочасній зовнішньополітичній діяльності досить специфічна роль: як представник "суверенної" УРСР він міг виступати з окремих питань наполегливіше, ніж керівники союзного МЗС. Так, на Паризькій мирній конференції (29 липня - 15 жовтня 1946 р.) йому довелося відіграти помітну роль у розв'язанні проблеми грецько-болгарського кордону, коли Афіни, посилаючись на "стратегічні мотиви", вимагали відторгнення від Болгарії 1/10 частини її території на півдні.

Від імені Української РСР Д.Мануїльський розповсюдив серед учасників конференції лист-звернення зі спростуванням грецьких територіальних претензій, які ставили під загрозу безпеку Софії та Пловдива, а у своєму виступі 14 серп­ня заявив, що "саме наша пошана до грецького народу зобо­в'язує нас виступити найрішучіше проти територіальних до­магань грецької делегації на землі сусідніх народів. По якому праву, - небезпідставно запитував міністр, - грецька делега­ція претендує на споконвічну болгарську землю, де на 300 тисяч населення є всього 150-200 чоловік грецької націона­льності?" Хоча Паризька конференція тимчасово залишила цю проблему відкритою, але Третя сесія Ради міністрів зако­рдонних справ п'яти великих держав (4 листопада - 12 груд­ня 1946 р., Нью-Йорк) висловилася на користь збереження Болгарії в кордонах станом на вересень 1940 р.

Як віце-голова комісії з політичних і територіальних питань до Італії Д.Мануїльський спільно з поляками наполіг на вне­сенні до проекту мирного договору з цією державою статті про заборону всіх організацій фашистського типу і таких, що ве­дуть ворожу пропаганду проти Об'єднаних Націй. Конферен­ція схвалила і поправку делегації УРСР, яка зобов'язувала Іта­лію передати Греції Додеканезькі острови. Але пропозиції Д.Мануїльського щодо встановлення єдиних митних кордонів та валюти Вільної території Трієст і Югославії, підпорядку­вання Белграду залізничної мережі та зовнішньої політики Трієсту були відкинуті переважною більшістю членів комісії. Не дістала схвалення і українська поправка щодо обмеження можливості держав-переможниць задовольнити свої фінансово-економічні претензії до Рима за рахунок італійських активів у них (подібна "турбота" Кремля про Італію пояснювалася участю в її уряді комуністів та лівих соціалістів).

На Паризькій мирній конференції 1946 р. член делегації УРСР А.Барановський був обраний головою комісії для Ру­мунії. Він рішуче виступив проти поправки делегації Південно-Африканського Союзу щодо встановлення "справедли­вих", тобто завищених, цін для колишніх союзників Німеччини за товари, придбані у країн-членів ООН у рахунок ре­парацій. Кремль був переконаний у тому, що ця пропозиція являла собою спробу створення привілейованого становища для іноземних нафтових компаній у Румунії. Компенсація іноземним власникам за втрачене майно на території колиш­ніх союзників Німеччини визначалася у дві третини від фак­тичних збитків.

У дещо делікатному становищі А.Барановський опинився, коли його обрали головою підкомісії Паризької мирної кон­ференції з розв'язання проблеми угорсько-чехословацького кордону біля Братислави. Чехословацька сторона наполягала на його перенесенні на 12 миль у південному напрямку, до того ж невизначеним залишалося становище 650-тисячного угорського населення Південної Словаччини, що поверталася до складу ЧСР. Підкомісія рекомендувала внести чехослова­цьку поправку до проекту мирного договору, а Д.Мануїльський підтримав пропозицію Праги щодо здійснення між обома державами обміну населенням, посилаючись на украї­нсько-польський досвід.