66. Дипломатична діяльність урср в 1920-1922 рр.

Нові реалії змусили західні держави по-іншому поглянути й на перспективи відносин з Росією та Україною. Тим паче, що, скориставшись новою ситуацією, Росія восени 1921 року в ноті Чичеріна висловила готовність визнати за собою зобов'язання перед іншими державами та їхніми громадянами щодо державних позик, які були надані царському урядові до 1914 року. Але обов'язковою передумовою висувалося укладення з Росією загального миру й визнання її уряду іншими країнами.

Пропозиція зацікавила західні держави, Розпочалася підготовка до Генуезької конференції. До складу радянської делегації було введено й представника УСРР. Але загалом усі 7 радянських республік і Далекосхідна республіка передали урядові РСФРР повноваження на представництво всіх цих республік на Генуезькій конференції.

Сама конференція відбувалася в Генуї з 10 квітня по 19 травня 1922 року. В ній взяли участь представники 28 капіталістичних держав і 5 британських домініонів. Відразу ж постало питання про довоєнні борги Росії, Радянська делегація погоджувалася виплатити їх за умови надання кредитів і визнання її уряду де-юре. Погоджувалася вона й надати іноземцям вигідні концесії.

Проте коли почали конкретно підраховувати суми боргу, то виявилося, що західні держави розраховували на повернення 18 мільярдів карбованців. Але збитки, завдані радянським республікам під час громадянської війни, інтервенції та блокади, становили 39 мільярдів карбованців, що й було пред'явлено претендентам на одержання боргів. Такий стан справ зовсім не влаштовував західних партнерів і вони практично зірвали конференцію.

7 грудня 1922 року у Відні було підписано тимчасову угоду між урядами РСФРР, УСРР та Австрії. Це була перша після договору з Польщею угода, в якій передбачався обмін не лише репараційними місіями, а й торговельними та консульськими (тобто юридичними) представниками. Незабаром до Відня прибув повноважний представник УСРР Ю. Коцюбинський, син відомого ук¬раїнського письменника.

Не захотіла відстати й Італія. 26 грудня 1921 року було підписано дві аналогічні угоди: російсько-італійську та українсько-італійську. Останньою угодою Україна визнавалася де-факто ще однією західною країною.

Довго не хотіла визнавати УСРР Чехословаччина, на терені якої були численні не лише політичні організації української еміграції, а й культурні центри та вузи. Весь переговорний процес почався з обміну репараційними місіями. Потім українська сторона подала проект торго¬вельної угоди, який дуже довго розглядався. Згодом правлячі кола Чехословаччини мовчки погодилися на перейменування місії на повпредство. І аж 6 червня 1922 року було підписано з Україною «Тимчасовий до¬говір». Він містив багато різних застережень, серед них і невизнання України де-юре, але в цілому це була серйозна політична перемога української дипломатії.

Прихильніше почала ставитися до України Франція. Тут розрахунки йшли дуже далеко. Тісне франко-ук-раїнське зближення розглядалося як можливість розколу України з Росією, що могла укласти союз з го¬ловним супротивником Франції — Німеччиною. Уряд Великобританії відмовився підписати договір з Україною. Але охоче погодився на переговори про укладення торговельних угод. Англія запропонувала створити спеціальний банк з капіталом в 10 мільйонів фунтів стерлінгів для фінансування англо-української торгівлі.