- •1. Предмет, завдання і значення курсу ”Історія України” (Дипломатична історія України)
- •2. Формування уяв про дипломатію додержавної України
- •3. Міжнародні обставини формування державного об’єднання „Русь” та дипломатичної складової його зміцнення
- •4. Норманська теорія та дипломатичні акції перших князів Рюриковичів
- •5. Договори давньоруських князів із Візантією
- •6. Дипломатія Святослава
- •7. Розквіт дипломатичної активності України – Руси за часів Володимира
- •8. Ярослав Мудрий і його дипломатичні зусилля щодо зміцнення міжнародного становища Київської Русі
- •9. Прийняття Руссю християнства та його міжнародне значення
- •10. Стадія роздробленності Київської Русі та зменшення її дипломатичної ваги в світі
- •11. Галицько-Волинське князівство та його дипломатія
- •12. Різновекторна дипломатія Данила Галицького
- •13. Династичні зв’язки України – Руси з суміжними дежравами і країнами Західної Європи
- •14. Дипломатія Володимира Мономаха
- •15. Феномен Литовсько-Руської держави
- •16. Литовсько-Польське зближення і доля українських земель
- •17. Становище українців в Речі Посполитій
- •18. Формування козацтва і паростки дипломатії Запорізької Січі
- •19. Дипломатична боротьбі за козацьку автономію
- •20. Зовнішньополітичні пріорітети Української революції середини XVII ст.
- •21. Формування козацько-гетьманської дипломатії б. Хмельницького
- •22. Переяславська Рада, її історичні наслідки та оцінка
- •23. Березневі статті б.Хмельницького
- •24. Пошуки б.Хмельницьким політичних комбінацій для забезпечення самостійності і незалежності Української козацької держави після Переяславської Ради
- •25. Дипломатична практика українських гетьманів доби „Руїни” 1657-1687 рр.
- •26. Дипломатія і. Виговського. Гадяцький трактат 1658 р.
- •27. Чинники зовнішньої політики і дипломатії гетьманської України другої половини xviiі ст.
- •28. Дипломатична історія формування українсько-шведського союзу 1708-1709 рр. І.Мазепа
- •29. Державотворча і дипломатична діяльність п.Орлика
- •30. Інкорпорація укранських земель до складу Російської імперії. Ліквідація автономії України
- •31. Поділи Польщі й перерозподіл українських земель між Російською і Австро-Угорською імперіями
- •32. Великодержавна політика російського самодержавства щодо України й загострення українського питання
- •33. Становище українців в Австро-Угорщині й проблема українських земель
- •34. Національно-визвольний рух і активація дипломатичної активності навколо перебудови міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі
- •35. Національні проблеми в програмах українських партій – пошук моделей перебудови міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі
- •36. „Українська карта” в планах і дипломатії троїстого союзу та Антанти
- •37. Перша світова війна і доля українства
- •38. Дипломатична діяльність „Союзу визволення України”
- •39. Українська революція й пошук її зовнішньополітичних орієнтацій
- •40. Дипломатія Центральної Ради в реалізації автономістсько федералістичного курсу. Стосунки з Тимчасовим Урядом
- •41. Створення унр і початок її дипломатичної діяльності
- •3.4. Проголошення незалежності унр
- •42. Природа і сутність конфлікту Центральної Ради з рнк: пошук дипломатичних варіантів врегулювання
- •43. Розвиток подій у західноукраїнському регіоні в контектсті міжнародного життя 1917-1918 рр.
- •44. Унр і дипломатична активність країн Антанти наприкінці 1917 р. – на початку 1918 р.
- •45. Міжнародні чинники прийняття іv Універсалу Центральної Ради, набуття унр статусу самостійної, суверенної держави
- •46. Україна і Брестська мирна конференція
- •47. Брестський мирний договір і його наслідки для України
- •48. Міжнародні чинники державного перевороту 29 квітня 1918 р. І утвердження гетьманату п.Скоропадського
- •49. Вплив українсько-німецьких відносин на зовнішньополітичне і внутрішнє становище Української держави (1918 р.)
- •50. Проблема ратифікації брестського мирного договору з Австро-Угорщиною
- •51. Переговори Української Держави в рсфрр 1918 р.
- •52. Україна у взаєминах з Доном, Кубанню та Кримом у 1918 р.
- •54. Відновлення унр і суперечності в Директорії з приводу зовнішньополітичних орієнтацій
- •55. Створення зунр і Польща
- •56. Акт злуки 22 січня 1919 р. І міжнародні аспекти діяльності соборної України
- •57. Місія с.Мазуренка до Москви
- •58. Українсько-французьські переговори в Одесі й Бірзулі на початку 1919 р.
- •59. Війна за незалежність унр у кільці фронтів 1919 р. Пошук союзників
- •60. Україна і паризька мирна конференція 1919 р. Діяльність соборної української делегації
- •61. Воєнно-політичний союз радянських республік, місце і роль в ньому урср
- •62. Унр і „білий рух”: проблеми стосунків
- •63. Україна і Польща в 1920 р.: союз і війна
- •64. Ризький мирний договір 1921 р.
- •65. Проблема статусу урср як суб’єкта міжнародного життя в 1917-1920 рр.
- •66. Дипломатична діяльність урср в 1920-1922 рр.
- •67. Входження урср до складу срср і звуження можливостей для зовнішньополітичної діяльності.
- •68. Міжнародна дипломатична діяльність державного центру унр в екзилі
- •69. Український національно-визвольний рух в Польщі, Румунії та Чехословаччині в контексті міжнародного життя
- •69. Українське питання в дипломатичній практиці міжвоєнної Європи
- •70. Україна в стратегічних планах європейських держав напередодні Другої світової війни
- •71. Мюнхенська угода 1938 р. І Карпато-Українська держава
- •72. Вплив радянсько-німецьких угод 1939 р. На долю українців
- •73. Входження Північної Буковини і Бессарабії до складу срср – важливий крок на шляху реалізації ідеї українського соборництва
- •74. Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р.
- •75. Нацистський окупаційний режим і Україна. Оцінка діяльності оун-упа
- •76. Радянсько-польські суперечності щодо західно-українських земель в ході Великої вітчизняної війни
- •77. Питання про Україну на Ялтинській конференції (лютий 1945 р.)
- •78. Україна – співзасновниця оон
- •79. Україна і розв’язання проблеми кордонів у післявоєнній Європі
- •80. Досвід розв’язання проблеми Закарпаття між урср і Чехословаччиною
- •81. Україна і Паризька мирна конференція 1946 р.
- •82. Українське питання в період „холодної війни” і дипломатія урср
- •83. Урср в міжнародних організаціях (50-ті-80-ті рр.)
- •84. Національно-дисидентський рух в Україні 60-х-80-х рр. І його вплив на міжнаціональні, міждержавні стосунки
- •85. Назрівання суперечностей всередині срср і формування передумолв завоювання Українською державою суверкнітету, перетворення на повноправного суб’єкта міжнародних відносин
- •86. Декларація про державний суверенітет України та її роль у зміні статусу України на міжнародній арені
- •87. Проголошення незалежності України та його міжнародне значення
- •88. Процес міжнародного визнання незалежності України в 1991-1992 рр.
- •89. Теоретичні засади сучасної зовнішньої політики України
- •90. Проблеми стосунків України з державами снд
- •91. Комплекс сучасних українсько-російських відносин. Проблеми Криму, Чорноморського флоту та Севастополя
- •92. Чорнобильська катастрофа та її зовнішньополітичні аспекти
- •93. Україна і проблема ядерної зброї
- •94. Екологічні проблеми України у дипломатичному контексті
- •95. Проблеми і перспективи стосунків України з нато
- •96. Європейські вектори зовнішньої політики сучасної України
- •97. Проблеми стосунків України з сусідніми державами на сучасному етапі
- •98. Розбудова зовнішньої політики України з країнами Західної Європи
- •99. Стосунки України з сша в ретроспективі і нині
- •100. Двосторонні відносини незалежної України з державами континентів і регіонів
- •101. Підготовка дипломатичних кадрів у сучасній Україні
- •102. Здобутки української дипломатії останнього часу (2005-2008 рр.)
7. Розквіт дипломатичної активності України – Руси за часів Володимира
Найбільшого розвитку досягли зовнішньополітичні відносини давньоруської держави в період її розквіту за Володимира Великого. Володимир сів на київський стіл після короткої усобиці зі своїми братами.
Володимир, продовжуючи активну зовнішню політику своїх попередників на престолі, завершив об'єднання етнографічної території південної гілки східного слов'янства в одній державі. Він повернув загарбані Польщею червенські міста: Червень, Перемишль, Белз. Наступних два роки князь приборкував в'ятичів, які перестали платити йому данину. Завоював він також землі ятвягів. На північний захід Володимир поширив свої володіння аж до Балтійського моря. Йому належала Лівонія. Уклав князь мир з болгарами, які урочисто обіцяли жити з Києвом дружно.
На чолі великого війська він пішов проти Херсонеса (або Корсуня) — одного з найбагатших міст Криму, колишньої грецької колонії. Місто визнавало за собою владу імператора, проте не платило йому данини. Херсонесці вперто боронилися, але серед них знайшовся зрадник, якийсь Анастас, що зумів вказати князеві водогони, якими живилося місто. І захисники Херсонеса змушені були здатися.
Війну з хорватами Володимир скінчив миром на вигідних для себе умовах. Проте він не міг бути спокійним за південні кордони, які постійно порушували печеніги.
Для захисту цих земель Володимир здійснив велике переселення новгородців, кривичів, чуді, в'ятичів у міста над Десною, Остром, Трубежем, Сулою, Стугною. А потім він пішов походом проти печенігів і переміг їх, забезпечивши мир своїм південним володінням на кілька років.
Цікава історія стосунків Володимира з Норвегією. Є дані, що він міг воювати з норвезьким принцом Ериком. Малолітній принц норвезький Олаф, племінник Сигурда, одного з вельмож Володимира, з матір'ю, вдовою імператрицею Астридою, знайшов притулок у Києві. Олаф жив при дворі, його долею дуже переймалася велика княгиня. Принц вірно служив князеві, але став жертвою наклепу й мав залишити службу. Через кілька років, можливо з допомогою Володимира, він став норвезьким королем, віднявши престол у Ерика, який мусив тікати до Швеції. А потім навіть почав воювати з Володимиром за оволодіння північно-західними руськими землями. Війна тривала чотири роки й завершилася вигнанням нападника. Довелося київському князеві приборкувати й надто незалежного рідного сина Ярослава, який правив у Новгороді, хоча до збройної сутички й не дійшло.
Під кінець свого правління Володимир уже не шукав подвигів і жив у мирі із сусідніми країнами — Польщею, Угорщиною, Богемією. Він став у один ряд з найвидатнішими володарями Європи.
За Володимира Київ став гідним суперником Царгородові.
8. Ярослав Мудрий і його дипломатичні зусилля щодо зміцнення міжнародного становища Київської Русі
Прихід до влади Ярослава, пізніше названого Мудрим (1019—1054 рр.), збігся з останньою навалою печенігів на Русь. Вирішальна битва з ними відбулася під самісінькими стінами столиці. Ярослав переміг.
Ярослав поріднився з багатьма знаменитими володарями Європи. Польський король Казимир, як уже говорилося, одружився з сестрою Ярослава, дочкою Володимира. Цей союз затвердив за Києвом червенські міста. Зате Ярослав приборкав заколотника проти Казимира на ймення Моїслав, який захопив Мазовію й хотів бути незалежним володарем.
У київському дворі шукають собі притулку вигнанці, представники різних європейських династій. Норвезький король Олаф разом із сином Магнусом пережив у Києві втрату престолу, який Магнус згодом повернув родині.
Угорські королевичі Андрій і Левента сидять у Києві, аж доки угорські магнати не запрошують Андрія на престол.
Ярослав залишив нам чудову пам'ятку середньовічного права — «Руську правду». Прокоментуємо ті його статті, що стосуються іноземців. Сама наявність статей стосовно іноземців уже свідчить про широкі сталі міжнародні контакти Київської держави. Запозичення норм законів інших країн також підтверджує широту зв'язків Києва з сусідами далекими й близькими.
За вбивство і чужоземця, і слов'янина слід було стягати з убивці однакову суму грошей. Це могло свідчити про те, що варяги не були на Русі завойовниками, бо завойовники не дають завойованим рівних із собою прав.
Цікаво прослідкувати своєрідний протекціонізм «Руської правди» до чужоземців у питаннях безпеки особи. Всякий карний донос вимагав свідчень і присяги семи чоловік, але іноземці могли обмежитися й двома. Для фіксації легких побоїв вимагалося двох свідків. Проте чужоземця не можна було звинувачувати без наявності семи свідків.
Особливими статтями захищалися й майнові права іноземців. Якщо закордонний купець довірив свій товар безнадійному боржникові, не знаючи про його банкрутство, то в такому випадку негайно продавалося все майно цієї людини з молотка. Першими ж грішми відшкодовувалися збитки іноземця. І лише із залишкових коштів могли бути повернені інші борги. Злісних лихварів позбавляли їхніх грошей взагалі.
Таким чином, нове державне утворення на сході Європи за дуже короткий історичний час — якихось два століття — пройшло період виникнення й розквіту. На сході Європи сформувалася велика слов'янська держава, котра своїми кордонами сягала від Кавказу до Фінської затоки, від середньої Волги до Карпат і Кракова. Київська держава стала бажаним об'єктом і поважним суб'єктом зовнішньої політики багатьох країн. На її могутність змушені були зважати визнані лідери Європи. Це був закономірно й період розквіту київської дипломатії.