21. Формування козацько-гетьманської дипломатії б. Хмельницького

Після смерті короля Польщі Б.Хмельницький направив посольство до Варшави. Козацьких послів було прихильно прийнято й вислухано в сеймі, який запевнив їх у амністуванні всіх повстанців за умови, що буде розірвано союз з татарами, повернуто полонених і приборкано бунтівників. Сейм ухвалив рішення відрядити до козаків спеціальну комісію на чолі з відомим польським дипломатом православної віри Адамом Киселем. Тим часом народне повстання підіймалося на якісно вищий щабель. І Хмельницький, щоб не втратити керівництво ним, змушений був піти за повстанцями.

Він знову покликав на допомогу татар і надіслав листа польській адміністрації, в якому попереджав, що через сваволю окремих магнатів, особливо Яреми Вишневецького, змушений розпочати нову кампанію.

У битві під Пилявцями козаки знову здобули блискучу перемогу. Гетьман прийняв пропозицію однієї з партій рухатися далі вглиб Польщі.

Гетьман зосереджується на виборах короля. Вплив його на можливі кандидатури на польський престол величезний.

Перед новим королем Хмельницький поставив ледь не ультиматум. Він висунув такі умови припинення війни: загальну амністію для всіх учасників повстання, повернення козацькому війську давніх вольностей, безпосередню залежність гетьмана від короля, скасування церковної унії. Король наспіх задовольнив майже всі козацькі вимоги. Козаки дістали своєрідну територіальну автономію. Зростала чисельність реєстрових козаків. Козацтво отримувало право вільного виходу в море.

В Києві Хмельницького чекали й посли від молдовського й волоського господарів, від турецького султана й семигородського князя. Присутність послів робила Україну міжнародним чинником, її найближчі сусіди намагалися втягти козацьку державу до різних зовнішньополітичних комбінацій.

Під впливом народного повстання Хмельницький зробив конкретні дипломатичні кроки вперед. Насамперед він прагнув розірвати Вічний мир між Польщею та Моско-вією І634 року. Для цього гетьман доручив патріархові Паїсію і своєму спеціальному послові, які відбули до Москви, зробити все можливе для того, щоб посварити Московію з Польщею. Він пропонує Московії окупувати Сіверщину, просить дозволу на прихід донських козаків на допомогу запорожцям. Як крайній захід, Хмельницький звертається з проханням хоча б застосувати дипломатичний тиск проти Польщі. З Угорщиною гетьман домовляється про координацію дій після оголошення нею війни Польщі. Розпочав Хмельницький переговори з литовським геть¬маном і керівником литовських протестантів Янушем Радзивіллом. Б. Хмельницький став діяти рішучіше, Польща не могла не помічати його небезпечних дипломатичних кроків. Тому було форсовано приїзд в Україну польських послів. Він впевнено заявив послам, що тепер його план полягає у створенні незалежної Української держави й визволенні українського народу з-під польського гноблення.

22. Переяславська Рада, її історичні наслідки та оцінка

У Переяславі відбулася 8 (18) січня 1654 р. старшинська рада, а згодом генеральна військова рада. У ній взяли участь предствники козацтва Київського, Чернігівського та Брацлавського полків та жителі Переяслава. Не було представників від селян, міщан (крім Переяслава) та духовенства.

Після зачитання царської грамоти гетьманом старшина та посли пішли до Успенського собору, де духовенство мало привести їх до присяги. Однак Б.Хмельницький зажадав, щоб посли першими принесли присягу від імені царя, що мало б забезпечити Україні збереження її прав, а також було б ствердженням союзу між обома державами. Боярин В.Бутурлін рішуче відмовився скласти присягу, у зв'язку з чим гетьман і старшини пішли на нараду, яка тривала декілька годин, а посли залишились чекати у соборі.

В. Бутурлін відмовився присягати від імені царя, посилаючись на те, що цар не присягае своїм підданим. Ніякого письмового договору в Переяславі укладено не було.

Після тривалої наради і враховуючи слова Бутурліна, які гетьман і старшина тлумачили як рівнозначні присязі царя, українська сторона склала присягу. Всього у день Переяславської Ради присягу склали 284 особи. Від імені царя гетьману було вручено грамоту та знаки гетьманської влади: військовий прапор (хоругву), булаву та шапку.

Після від'їзду Бутурліна козацька старшина з гетьманом узялися за вироблення умов договору. Було вирішено віддати Україну під проекторат Московської держави зі збереженням основних прав і вільностей Війська Запорозького; було написано проект договору у формі петиції до царя з 23 пунктів, якого привезли в Москву наприкінці березня 1654 р. переяславський полковник П. Тетеря і військовий суддя Самійло Зарудний.

Після Переяславської Ради представники мосовського посольства побували у 117 містах і містечках України для прийняття присяги від населення на вірність цареві. За їхніми даними присягу склали 127 328 осіб чоловічої статі. Відмовились присягати ряд представників козацької старшини, зокрема полковники Іван Богун, Осип Глух, Григорій Гуляницький, Іван Сірко, Михайло Ханенко, Брацлавський, Кропивнянський, Полтавський, Уманський козацькі полки, деякі міста, зокрема Чорнобиль, а також українське духовенство на чолі з митрополитом С.Косовим.

У результаті Переяславської Ради та наступних переговорів між гетьманським та царським урядами було укладено воєнно-політичний союз двох держав — України та Московії. Необхідність виходу з-під польської залежності спонукала Б.Хмельницького піти на визнання протекторату московського царя над Україною. Одночасно було дано царську гарантію щодо збереження державних прав України, яку згодом неодноразово порушували.