25. Дипломатична практика українських гетьманів доби „Руїни” 1657-1687 рр.

Внаслідок подій після смерті Б. Хмельницького в 1657 р. Україна фактично була розділена на дві половини, які боролися між собою: одна на боці Московської держави, інша - Польщі. А коли обидві частини України одержали окремих гетьманів, ця роздільність набула нібито офіційного статусу. Десь з 1663 року й починається сумнозвісний період в історії України, що дістав назву «Руїни» й тривав до 1687 року. Вже перший пункт Московських статей визнавав українські землі володінням царів. Брюховецький запропонував збирати податки в Україні з міщан і селян безпосередньо до царської скарбниці, куди долучити й усі митні збори й доходи від продажу горілки тощо. Воєводи дістали додаткові права на втручання до управлінських, військових і фінансових справ України. Але особливо небезпечним для України було прохання гетьмана про розміщення московських військ з воєводами в стратегічно важливих містах - Києві, Чернігові, Переяславі, Каневі, Ніжині, Полтаві, Новгород-Сіверському, Кременчуці, Кодаку, Острі.

Обкарнання автономії України на пропозицію самих же козацьких старшин викликало страшенне обурення серед простих козаків і селян. На політичну арену дедалі більше виходив правобережний гетьман Петро Дорошенко. Він поставив своїм головним завданням об'єднати обидві частини поділеної України з допомогою Кримського ханства й Туреччини. Не бачачи надійних союзників, Дорошенко прагнув створити з Кримом військову коаліцію, а з Портою - укласти угоду про політичний протекторат над Україною. Але в ці події втручаються ті країни, проти яких були спрямовані Дорошенкові плани. 13 січня 1667 року в с Андрусові між Польщею та Московською державою укладається перемир'я на 13 років. Його умови не лише повністю ігнорували інтереси України, а й закладали вирішення чужих їй інтересів за її ж рахунок. Україна офіційно поділялася на дві частини між двома державами. Лівобережжя залишалося у складі Московської держави, Правобережжя (крім Києва) відходило до Польщі. Київ передавався в московське володіння на два роки, а потім мав перейти до Польщі. Запоріжжя перебувало під спільним протекторатом Польщі й Московії. Умови цього перемир'я обабіч Дніпра зустріли з обуренням.

Москва докладала всіх зусиль, щоб знову розколоти Україну. її агенти активізували діяльність московської партії на території України й домоглися обрання лівобережним гетьманом Демка Многогрішного. Після цього між новим гетьманом і московським урядом були складені так звані Глухівські статті з 27 пунктів.

У своїй зовнішній політиці Самойлович вороже ста-вився до Польщі, виступав за порозуміння з Кримом і Туреччиною, прагнув відібрати правий берег Дніпра у Дорошенка та об'єднати його з лівим під особистим керівництвом. Бучацький договір був сприйнятий Москвою як відмова Польщі від прав на Правобережжя. Тому Москва почала переговори з Дорошенком про підданство цареві, погрожуючи на випадок відмови війною. Дорошенко зайняв очікувальну позицію. Союз Дорошенка з турками не привів ні до чого хорошого. У своїй боротьбі з Польщею турки, ведучи основні дії на українській території, так спустошили Правобережжя, що воно перетворилося на пустелю, а Дорошенка стали проклинати люди. До того ж турки розпочали переговори з поляками, не допустивши на них Дорошенкових представників, І гетьман прийняв рішення остаточно порвати з турецько-татарськими со-юзниками.