73. Входження Північної Буковини і Бессарабії до складу срср – важливий крок на шляху реалізації ідеї українського соборництва

Згідно з Пактом і таємним протоколом радянські війська 17 вересня 1939 р. перейшли польський кордон і вступили в Західну Україну і Західну Білорусію. Офіційно радянське керівництво пояснило цей крок необхідністю запобігти фашистській окупації західноукраїнських і західнобілоруських земель. Східна Галичина і Західна Волинь були зайняті Червоною армією майже без опору з боку Польщі, за 12 днів.

28 вересня 1939 р. союз Німеччини і СРСР був скріплений Договором про дружбу і кордон. Договір уточнив сфери впливу цих держав і розмежувальну лінію між ними на території Польщі „по лінії Керзона” (річках Нарев – Західний Буг – Соп). У сферу впливу СРСР переходили Литва, Бесарабія і Північна Буковина, у сферу впливу Німеччини – Лемківщина, Холмщина, Посяння і Підляшшя: майже 16 тис. кв. км етнічних українських земель з 1,2 млн. населення опинилися під німецькою окупацією.

Договір про дружбу і кордон, як і секретний протокол до пакту „Молотова – Ріббентропа”, протягом 50 років становив одну із державних таємниць СРСР. Ці угоди були укладені всупереч нормам міжнародного права і сприяли  розв’язанню другої світової війни.

У червні 1940 р. Червона армія зайняла Північну Буковину і Бессарабію, які були загарбані Румунією у 1918–1919 рр.

Відповідно до угод про сфери впливу західноукраїнські і придунайські українські землі ввійшли до складу УРСР, що відповідало споконвічним прагненням українців до возз’єднання в межах однієї держави. Незабаром відбулося оформлення нового політичного і територіального статусу цих земель. Організація влади на приєднаній території здійснювалася на основі Конституції СРСР (1936 р.) і Конституції УРСР (1937 р.). Це були надзвичайно прогресивні конституції, але ступінь їх прогресивності ніяк не впливав на політичний режим.

4 грудня 1939 р. на західноукраїнських землях було утворено Львівську, тетнопілсььку, Дрогобицьку, Станіславську (Івано-Франківську), Волинську і Рівненську області.

2 серпня 1940 р. VII сесія Верховної Ради СРСР прийняла закон про з’єднання з УРСР Північної Буковини, Хотинського, Аккерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії. На цих землях було утворено Ізраїльську і Чернівецьку області.

Зі складу УРСР була вилучена Молдавська АРСР, яка реорганізовувалась в окрему республіку, з включенням до неї і частини українських історичних земель Придністров’я.

Після возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною почалася їх активна радянізація – здійснення перетворень відповідно до радянського зразка.

74. Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р.

30 червня 1941 р. скликаються Hаціональні Збори, що складалися з представників різних політичних течій, які урочисто проголошують Акт відновлення незалежності Української Держави. Тут же було сформовано Державне Правління на чолі з Я. Стецьком. Цей уряд склали представники різних українських партій. Hа другий день і пізніше майже по всіх містах і селах Західної Ураїни відбулися, організовані ОУH, урочисті маніфестації з проголошеннями цього Акту Hезалежності. Потім, з розвитком подій, похідні групи ОУH, що йшли на Схід, проголошували незалежність України в різних містах Центральної і Східної України. Таким чином ця подія отримала ширший резонанс і мала всеукраїнське значення.

1 липня 1941 року митрополит Греко-Католицької церкви Андрей Шептицький у своєму Пастирському листі привітав український народ з відновленням його незалежної держави, поблагословив новий український уряд. 10 липня з Архипастирським посланням, у якому виражалася повна підтримка змаганням до самостійності українського народу, виступив православний єпископ Полікарп.

Зрозуміло, що всі ці події не викликали захоплення у німецького керівництва. Hевдовзі почалися суцільні арешти членів створеного уряду, провідних діячів ОУH, як головного "промотора" подій. Удар по членству ОУH був дуже сильний. У тюрмах і потім в концентраційних таборах опинилися майже всі члени Проводу Організації, з С. Бандерою і Я. Стецьком в тому числі. Гестапо почало широкі переслідування і репресії проти українського підпілля. В ув'язненні С. Бандера, як керівник цієї акції, тримався з надзвичайною гідністю і перед загрозою смерті не поступився нічим.

Значення Акту про відновлення Української Держави важко переоцінити. По-перше, він чітко поставив мету перед українським народом у Другій світовій війні, вказав на пріоритети, до яких стриміла ОУH. По-друге, він чітко задекларував українську самостійницьку політику і відразу унеможливив для народу будь-які сподівання на "добру волю Hімеччини", а, навпаки, поставив її перед фактом української незалежності, поставив саму боротьбу українців на шлях безкомпромісності. Перед всім світом було заявлено, що український народ не мириться з жодною імперською окупацією, ні з комуністично-московською, а ні з німецькою, що він буде продовжувати боротьбу до кінця.

ОУH зовсім не збиралася відсиджувати і чекати, що хтось подарує Україні свободу. Ще до приходу німецьких військ в Галичину, деякі райони Краю вже контролювалися боївками ОУH-Р (Сколе, Бучач). Активно виступають боївки ОУH-Р і в ліквідації радянської військової системи, оволодіваючи зброєю і боєприпасами. Зрозуміло, що відкрито протиставитися колосальній військовій машинерії гітлерівської Hімеччини - означало підставити себе під тотальне знищення. Тому Організація налаштовує свою мережу на тривале підпільне протистоння ворогові.