31. Поділи Польщі й перерозподіл українських земель між Російською і Австро-Угорською імперіями

Перший поділ Польщі було закріплено Петербурзькими конвенціями 1772р. між Росією та Австрією, а також між Росією та Прусією.

Відповідно цих документів Австрія отримувала Галичину, Прусія – Помор'я (за вийнятком Гданська) і частину Великої Польщі, Росія – українські та білоруські землі на схід від Західної Двіни та Дніпра, а також Латгалію.

Сейм 1773 р. був змушений ратифікувати дані угоди. В той же час на цьому і на наступних сеймах були схвалені рішення, направлені на внутрішню стабілізацію Польщі.

Була створена Постійна рада для здійснення функцій уряду в період між сеймами, встановлено перше в Європі міністерство освіти – Едукаційна комісія, видано ряд постанов з питань розвитку торгівлі і промисловості.

Чотирирічний сейм (1788–1792 рр.) 3 травня 1791 р. прийняв Конституцію Польщі, що зміцнювала центральну виконавчу владу.

Обраність короля змінювалася обраністю династії. При королі створювалася рада «Варти законів», що складалася з примасу та 5 міністрів, що призначалися королем. Король очолював раду, мав право призначати єпископів, сенаторів, урядовців та офіцерів, у разі війни здійснював верховне командування армією.

Протягом 1773-1792 років польський король і прибічники реформ ще намагалися врятувати залишки Речі Посполитої та зміцнити державу.

Чотирирічний сейм (1788-1792) за ініціативою групи патріотичних реформаторів, очолюваних Гуго Коллонтаєм, ухвалив 3 травня 1791 Конституцію, яка запроваджувала конституційну монархію, особисті свободи

та рівні права всім громадянам. У відповідь на це консервативні шляхетські кола утворили в 1792-му в містечку Торговиці (на тодішньому російському кордоні) конфедерацію і закликали на допомогу царську армію.

Втручання сусідів привело до другого поділу, затвердженого сеймом у Гродні в 1793 році. Від Речі Посполитої до Пруссії відійшли вся Великопольща та частина Мазовії, а до Росії – українські та білоруські землі. При цьому до уваги не взяли австрійських вимог.

Після другого і третього поділів Польщі до складу Російської імперії увійшли Київщина, Брацлавщина і Волинь. На цих землях було створено Волинську, Брацлавську і Подільську губернії. Відповідно до царського указу від 1796 «Про новий поділ держави на губернії» в Україні замість намісництв утворювалися губернії. На поч. ХІХ ст. існувало 9 губ.: Київська, Полтавська, Чернігівська, Харківська, Катеринославська, Херсонська, Таврійська, Подільська і Волинська. 1815 до Російської імперії було приєднано Холмщину і Підляшшя, які 1831 увійшли до складу Сідлецької, Люблінської і Гродненської губернії. (див. також Губернія).

32. Великодержавна політика російського самодержавства щодо України й загострення українського питання

Якщо визначити конкретний вплив Полтавської битви на загальноукраїнські справи, то доведеться констатувати, що український південь був відданий туркам і татарам, Правобережна Україна — полякам. Доступ до Чорного моря був вкотре закритий. Центр України — Київщина, Поділля, Волинь — знову опинився в чужих руках.

Петро І послідовно проводив свою централізаторську політику щодо України. Зрозумівши, яку небезпеку для Росії становить український «сепаратизм», цар вирішив назавжди ліквідувати цю небезпеку. З цією метою він без поспіху, але послідовно, систематично й неухильно нищив усі ознаки української державності. Для цього він політично й економічно ослаблював Україну, тероризуючи її населення, винищуючи його, ліквідовуючи матеріальний добробут українців.

Насамперед він наклав тавро на козацьку автономію. Імперська політика спрямовувалася й на те, щоб позбавити Україну становища самостійного економічного організму та обернути її на російську колонію. Надійним механізмом такої колонізації були обмеження в галузі зовнішньої торгівлі, помножені на протекціонізм, тобто переваги й пільги власним купцям.

Згодом, До таких політичних кроків, які ліквідовували залишки української державності, слід віднести створення 1722 року так званої Малоросійської колегії, що позбавляла гетьмана й решток тієї ілюзорної влади, яка в нього ще була. До її складу мали входити шість російських офіцерів на чолі з бригадиром. Гетьман Іван Скоропадський спробував оскаржити цей незаконний крок, апелюючи до попередніх домовленостей та угод. Петро І дав занадто демагогічну відповідь, яка зовсім не випливала із суті порушених питань. Разом з тим бригадир одержав докладні інструкції, як контролювати гетьманський уряд.

В Україні встановилося своєрідне двовладдя. У Глухові існувало два уряди — Генеральна військова канцелярія на чолі з Полуботком і Малоросійська колегія з бригадиром Вельяміновим. Політика Росії щодо України за Петра І була суто колонізаторською.

Коли ж 1762 року на престол зійшла Катерина II, Україні відразу стало непереливки. Вона продовжила політику Петра І щодо колонізації, прямої русифікації України. Варто було українській старшині лише завести мову про переведення гетьманства на спадковий статус у родині Розумовських, як цариця негайно (1764 р.) скасовує гетьманщину. Наступним логічним для Катерини II, але страшним для України, кроком була остаточна ліквідація 1775 року Запорізької Січі. 1783 року було остаточно покріпачене українське селянство, бо указом Катерини II було заборонено селянам переходити від одного поміщика до іншого.