- •1. Предмет, завдання і значення курсу ”Історія України” (Дипломатична історія України)
- •2. Формування уяв про дипломатію додержавної України
- •3. Міжнародні обставини формування державного об’єднання „Русь” та дипломатичної складової його зміцнення
- •4. Норманська теорія та дипломатичні акції перших князів Рюриковичів
- •5. Договори давньоруських князів із Візантією
- •6. Дипломатія Святослава
- •7. Розквіт дипломатичної активності України – Руси за часів Володимира
- •8. Ярослав Мудрий і його дипломатичні зусилля щодо зміцнення міжнародного становища Київської Русі
- •9. Прийняття Руссю християнства та його міжнародне значення
- •10. Стадія роздробленності Київської Русі та зменшення її дипломатичної ваги в світі
- •11. Галицько-Волинське князівство та його дипломатія
- •12. Різновекторна дипломатія Данила Галицького
- •13. Династичні зв’язки України – Руси з суміжними дежравами і країнами Західної Європи
- •14. Дипломатія Володимира Мономаха
- •15. Феномен Литовсько-Руської держави
- •16. Литовсько-Польське зближення і доля українських земель
- •17. Становище українців в Речі Посполитій
- •18. Формування козацтва і паростки дипломатії Запорізької Січі
- •19. Дипломатична боротьбі за козацьку автономію
- •20. Зовнішньополітичні пріорітети Української революції середини XVII ст.
- •21. Формування козацько-гетьманської дипломатії б. Хмельницького
- •22. Переяславська Рада, її історичні наслідки та оцінка
- •23. Березневі статті б.Хмельницького
- •24. Пошуки б.Хмельницьким політичних комбінацій для забезпечення самостійності і незалежності Української козацької держави після Переяславської Ради
- •25. Дипломатична практика українських гетьманів доби „Руїни” 1657-1687 рр.
- •26. Дипломатія і. Виговського. Гадяцький трактат 1658 р.
- •27. Чинники зовнішньої політики і дипломатії гетьманської України другої половини xviiі ст.
- •28. Дипломатична історія формування українсько-шведського союзу 1708-1709 рр. І.Мазепа
- •29. Державотворча і дипломатична діяльність п.Орлика
- •30. Інкорпорація укранських земель до складу Російської імперії. Ліквідація автономії України
- •31. Поділи Польщі й перерозподіл українських земель між Російською і Австро-Угорською імперіями
- •32. Великодержавна політика російського самодержавства щодо України й загострення українського питання
- •33. Становище українців в Австро-Угорщині й проблема українських земель
- •34. Національно-визвольний рух і активація дипломатичної активності навколо перебудови міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі
- •35. Національні проблеми в програмах українських партій – пошук моделей перебудови міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі
- •36. „Українська карта” в планах і дипломатії троїстого союзу та Антанти
- •37. Перша світова війна і доля українства
- •38. Дипломатична діяльність „Союзу визволення України”
- •39. Українська революція й пошук її зовнішньополітичних орієнтацій
- •40. Дипломатія Центральної Ради в реалізації автономістсько федералістичного курсу. Стосунки з Тимчасовим Урядом
- •41. Створення унр і початок її дипломатичної діяльності
- •3.4. Проголошення незалежності унр
- •42. Природа і сутність конфлікту Центральної Ради з рнк: пошук дипломатичних варіантів врегулювання
- •43. Розвиток подій у західноукраїнському регіоні в контектсті міжнародного життя 1917-1918 рр.
- •44. Унр і дипломатична активність країн Антанти наприкінці 1917 р. – на початку 1918 р.
- •45. Міжнародні чинники прийняття іv Універсалу Центральної Ради, набуття унр статусу самостійної, суверенної держави
- •46. Україна і Брестська мирна конференція
- •47. Брестський мирний договір і його наслідки для України
- •48. Міжнародні чинники державного перевороту 29 квітня 1918 р. І утвердження гетьманату п.Скоропадського
- •49. Вплив українсько-німецьких відносин на зовнішньополітичне і внутрішнє становище Української держави (1918 р.)
- •50. Проблема ратифікації брестського мирного договору з Австро-Угорщиною
- •51. Переговори Української Держави в рсфрр 1918 р.
- •52. Україна у взаєминах з Доном, Кубанню та Кримом у 1918 р.
- •54. Відновлення унр і суперечності в Директорії з приводу зовнішньополітичних орієнтацій
- •55. Створення зунр і Польща
- •56. Акт злуки 22 січня 1919 р. І міжнародні аспекти діяльності соборної України
- •57. Місія с.Мазуренка до Москви
- •58. Українсько-французьські переговори в Одесі й Бірзулі на початку 1919 р.
- •59. Війна за незалежність унр у кільці фронтів 1919 р. Пошук союзників
- •60. Україна і паризька мирна конференція 1919 р. Діяльність соборної української делегації
- •61. Воєнно-політичний союз радянських республік, місце і роль в ньому урср
- •62. Унр і „білий рух”: проблеми стосунків
- •63. Україна і Польща в 1920 р.: союз і війна
- •64. Ризький мирний договір 1921 р.
- •65. Проблема статусу урср як суб’єкта міжнародного життя в 1917-1920 рр.
- •66. Дипломатична діяльність урср в 1920-1922 рр.
- •67. Входження урср до складу срср і звуження можливостей для зовнішньополітичної діяльності.
- •68. Міжнародна дипломатична діяльність державного центру унр в екзилі
- •69. Український національно-визвольний рух в Польщі, Румунії та Чехословаччині в контексті міжнародного життя
- •69. Українське питання в дипломатичній практиці міжвоєнної Європи
- •70. Україна в стратегічних планах європейських держав напередодні Другої світової війни
- •71. Мюнхенська угода 1938 р. І Карпато-Українська держава
- •72. Вплив радянсько-німецьких угод 1939 р. На долю українців
- •73. Входження Північної Буковини і Бессарабії до складу срср – важливий крок на шляху реалізації ідеї українського соборництва
- •74. Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р.
- •75. Нацистський окупаційний режим і Україна. Оцінка діяльності оун-упа
- •76. Радянсько-польські суперечності щодо західно-українських земель в ході Великої вітчизняної війни
- •77. Питання про Україну на Ялтинській конференції (лютий 1945 р.)
- •78. Україна – співзасновниця оон
- •79. Україна і розв’язання проблеми кордонів у післявоєнній Європі
- •80. Досвід розв’язання проблеми Закарпаття між урср і Чехословаччиною
- •81. Україна і Паризька мирна конференція 1946 р.
- •82. Українське питання в період „холодної війни” і дипломатія урср
- •83. Урср в міжнародних організаціях (50-ті-80-ті рр.)
- •84. Національно-дисидентський рух в Україні 60-х-80-х рр. І його вплив на міжнаціональні, міждержавні стосунки
- •85. Назрівання суперечностей всередині срср і формування передумолв завоювання Українською державою суверкнітету, перетворення на повноправного суб’єкта міжнародних відносин
- •86. Декларація про державний суверенітет України та її роль у зміні статусу України на міжнародній арені
- •87. Проголошення незалежності України та його міжнародне значення
- •88. Процес міжнародного визнання незалежності України в 1991-1992 рр.
- •89. Теоретичні засади сучасної зовнішньої політики України
- •90. Проблеми стосунків України з державами снд
- •91. Комплекс сучасних українсько-російських відносин. Проблеми Криму, Чорноморського флоту та Севастополя
- •92. Чорнобильська катастрофа та її зовнішньополітичні аспекти
- •93. Україна і проблема ядерної зброї
- •94. Екологічні проблеми України у дипломатичному контексті
- •95. Проблеми і перспективи стосунків України з нато
- •96. Європейські вектори зовнішньої політики сучасної України
- •97. Проблеми стосунків України з сусідніми державами на сучасному етапі
- •98. Розбудова зовнішньої політики України з країнами Західної Європи
- •99. Стосунки України з сша в ретроспективі і нині
- •100. Двосторонні відносини незалежної України з державами континентів і регіонів
- •101. Підготовка дипломатичних кадрів у сучасній Україні
- •102. Здобутки української дипломатії останнього часу (2005-2008 рр.)
71. Мюнхенська угода 1938 р. І Карпато-Українська держава
Під впливом загальних інтервенціоністських планів емігрантські українські кола переорієнтовуються на Німеччину. У липні 1936 року лідери української еміграції Західної України, Буковини, Закарпаття зустрілися у Варшаві з послами Німеччини, Польщі й Угорщини, Була складена спеціальна угода, лейтмотивом якої стало прагнення «боротися за визволення України... і повне знищення більшовизму». При цьому виникла взаємна домовленість про встановлення над Україною 50-річного протекторату західних держав.
Мюнхенський початок розподілу європейських земель і цілих країн активізував також кампанію інтриг міжнародної реакції навколо «українського питання», зокрема західноукраїнських земель. Особливо активізувалася Угорщина, яка давно зазіхала на Закарпаття. У Мюнхені претензії Угорщини не розглядалися, а після нього вимоги віддати Закарпаття були висунуті в спеціальних нотах Чехословаччині й під час переговорів з її представниками в Комарно. Держави фашистського блоку самочинно взяли на себе роль «арбітрів». За їхнім рішенням, відомим під назвою Віденського арбітражу (2 листопада 1938 р.) окремі територіальні претензії Угорщини були задоволені. Отож вона одержала велику частину Закарпаття з містами Ужгород, Берегове, Мукачеве.
На решті території Закарпаття була створена автономна Карпатська Україна. Найбільшу зацікавленість у такому державотворенні виявила Німеччина. Вона й санкціонувала організацію цієї держави. Згодом, у лютому 1939 року, відбулися вибори до сейму Карпатоукраїнської держави. 15 березня цей сейм проголосив самостійність Карпатської України, обравши А. Волошина її президентом. Творці нової держави планували об'єднання її з Києвом, створення «Великої України», яка б стала висхідним пунктом для боротьби з більшовизмом.
Закарпаття та інші українські землі були лише картою у великій політичній грі західних партнерів. Вони використовували її за власним бажанням, на свій розсуд. Гітлер пробував різні варіанти підготовки плацдарму проти СРСР, одночасно дезорієнтуючи Захід щодо своїх справжніх планів. Тепер нацисти, не відмовляючись від перспективи загарбання України з її величезними природними багатствами, висунули перед своїми колишніми антантівськими ворогами вимоги про перерозподіл сфер впливу, повернення Німеччині колоній, зниження торговельних тарифів тощо. Отож за власний спокій Захід мав платити агресорові додатково, звичайно ж, не з власної кишені. Тепер до багатств України, які вже майже без будь-яких заперечень визнавалися німецькими, гітлерівцям віддавали нафтові родовища Румунії, стратегічні переваги Данцизького коридору тощо.
Не діставши належного опору своїм зажерливим планам, Гітлер напав на Польщу 1 вересня 1939 року. Великобританія та Франція, пов'язані з Польщею відповідними угодами, змушені були попри застереження багатьох засобів масової інформації 3 вересня оголосити війну Німеччині. Так і почалася Друга світова війна.
72. Вплив радянсько-німецьких угод 1939 р. На долю українців
23 серпня 1939 року Молотов і Ріббентроп підписали в Москві пакт про ненапад на 10 років і таємний протокол. По суті це була угода про поділ Європи у східній її частині та про мовчазну згоду радянських лідерів на війну Німеччини з Польщею. Не було ніяких гарантій, що Німеччина, попри пакт про ненапад, віроломно не порушить його й не нападе на СРСР.
Тому СРСР вжив заходів щодо захисту своїх кордонів, одночасно використавши карт-бланш, одержаний від Німеччини на зайняття прибалтійських територій і західних земель України й Білорусі. 17 вересня 1939 року польському послові в Москві була вручена нота, в якій пояснювалися мотиви, за якими СРСР визнавав за собою право взяти під свій захист населення Західної України й Західної Білорусі. Провідним серед цих мотивів називався насамперед розпад польської держави. Майже не зустрічаючи опору, червоні війська 17 вересня ввійшли в Рівне, Дубно, Тернопіль, Коломию, 18 й 19 — в Сарни, Луцьк, Станіслав, а 20 — у Львів.
28—29 жовтня 1939 року Народні Збори у Львові вирішили просити Верховну Раду СРСР прийняти Західну Україну до Радянського Союзу, включивши її до складу УРСР. Це клопотання було задоволене.
Захід зустрів звістку про приєднання Західної України до материнської землі вороже. Проти цієї акції виступали офіційні представники урядових кіл, підприємці, фінансисти. Несамовитий галас був піднятий у засобах масової інформації. Великобританія, Франція, США. навіть Ватикан — усі виступали проти цієї в дійсності справедливої акції, коли після довгих віків нарізного існування народ нарешті об'єднався в єдиній державі. Але таке об'єднання не було санкціоноване Заходом — і він розпочав широку кампанію цькування. Однак справа вже була зроблена.
Червоні війська перейшли кордон Румунії й 1 липня 1940 року вийшли на новий кордон СРСР. Внаслідок цього частина Бессарабії приєдналася до Молдови, яка з 1924 року входила до складу УРСР на правах автономії. Фіксуючи цю подію, Верховна Рада СРСР затвердила закон про створення Молдавської РСР і приєднання північної частини Буковини й кількох повітів Бессарабії до України. Нові області — Чернівецька й Ізмаїльська (до 1954 р.) з'явилися на карті УРСР.
Подальші події показали, що крок на приєднання Бессарабії до України був дуже своєчасним. За кілька місяців, у жовтні 1940 року, до Румунії були введені німецькі війська. Фашистські керівники пообіцяли Румунії за допомогу в боротьбі з Радянським Союзом повернути Бессарабію й Північну Буковину. Вони обіцяли й більше. Антонеску пізніше згадував, що Гітлер дозволяв Румунії на випадок війни окупувати українську територію аж до Дніпра. І на приєднання Бессарабії Захід відгукнувся зливою протестів і пророцтв. Ще в ході війни почалася робота щодо повернення Закарпаття Україні. У листопаді 1944 року в Мукачеві відбувся І з'їзд Народних Комітетів Закарпаття, який одноголосно вирішив питання про вихід Закарпатської України зі складу Чехословаччини й возз'єднання з Україною.
Дізнавшись про перебіг подій, уряд Чехословаччини не лише не виступав проти такого вирішення цієї проблеми, а й сам запропонував СРСР почати переговори про передачу Закарпаття Україні. Переговори в Москві завершилися 29 червня 1945 року підписанням радянсько-чехословацького договору про вихід Закарпаття зі складу Чехословаччини і входження його до складу України.