- •1. Предмет, завдання і значення курсу ”Історія України” (Дипломатична історія України)
- •2. Формування уяв про дипломатію додержавної України
- •3. Міжнародні обставини формування державного об’єднання „Русь” та дипломатичної складової його зміцнення
- •4. Норманська теорія та дипломатичні акції перших князів Рюриковичів
- •5. Договори давньоруських князів із Візантією
- •6. Дипломатія Святослава
- •7. Розквіт дипломатичної активності України – Руси за часів Володимира
- •8. Ярослав Мудрий і його дипломатичні зусилля щодо зміцнення міжнародного становища Київської Русі
- •9. Прийняття Руссю християнства та його міжнародне значення
- •10. Стадія роздробленності Київської Русі та зменшення її дипломатичної ваги в світі
- •11. Галицько-Волинське князівство та його дипломатія
- •12. Різновекторна дипломатія Данила Галицького
- •13. Династичні зв’язки України – Руси з суміжними дежравами і країнами Західної Європи
- •14. Дипломатія Володимира Мономаха
- •15. Феномен Литовсько-Руської держави
- •16. Литовсько-Польське зближення і доля українських земель
- •17. Становище українців в Речі Посполитій
- •18. Формування козацтва і паростки дипломатії Запорізької Січі
- •19. Дипломатична боротьбі за козацьку автономію
- •20. Зовнішньополітичні пріорітети Української революції середини XVII ст.
- •21. Формування козацько-гетьманської дипломатії б. Хмельницького
- •22. Переяславська Рада, її історичні наслідки та оцінка
- •23. Березневі статті б.Хмельницького
- •24. Пошуки б.Хмельницьким політичних комбінацій для забезпечення самостійності і незалежності Української козацької держави після Переяславської Ради
- •25. Дипломатична практика українських гетьманів доби „Руїни” 1657-1687 рр.
- •26. Дипломатія і. Виговського. Гадяцький трактат 1658 р.
- •27. Чинники зовнішньої політики і дипломатії гетьманської України другої половини xviiі ст.
- •28. Дипломатична історія формування українсько-шведського союзу 1708-1709 рр. І.Мазепа
- •29. Державотворча і дипломатична діяльність п.Орлика
- •30. Інкорпорація укранських земель до складу Російської імперії. Ліквідація автономії України
- •31. Поділи Польщі й перерозподіл українських земель між Російською і Австро-Угорською імперіями
- •32. Великодержавна політика російського самодержавства щодо України й загострення українського питання
- •33. Становище українців в Австро-Угорщині й проблема українських земель
- •34. Національно-визвольний рух і активація дипломатичної активності навколо перебудови міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі
- •35. Національні проблеми в програмах українських партій – пошук моделей перебудови міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі
- •36. „Українська карта” в планах і дипломатії троїстого союзу та Антанти
- •37. Перша світова війна і доля українства
- •38. Дипломатична діяльність „Союзу визволення України”
- •39. Українська революція й пошук її зовнішньополітичних орієнтацій
- •40. Дипломатія Центральної Ради в реалізації автономістсько федералістичного курсу. Стосунки з Тимчасовим Урядом
- •41. Створення унр і початок її дипломатичної діяльності
- •3.4. Проголошення незалежності унр
- •42. Природа і сутність конфлікту Центральної Ради з рнк: пошук дипломатичних варіантів врегулювання
- •43. Розвиток подій у західноукраїнському регіоні в контектсті міжнародного життя 1917-1918 рр.
- •44. Унр і дипломатична активність країн Антанти наприкінці 1917 р. – на початку 1918 р.
- •45. Міжнародні чинники прийняття іv Універсалу Центральної Ради, набуття унр статусу самостійної, суверенної держави
- •46. Україна і Брестська мирна конференція
- •47. Брестський мирний договір і його наслідки для України
- •48. Міжнародні чинники державного перевороту 29 квітня 1918 р. І утвердження гетьманату п.Скоропадського
- •49. Вплив українсько-німецьких відносин на зовнішньополітичне і внутрішнє становище Української держави (1918 р.)
- •50. Проблема ратифікації брестського мирного договору з Австро-Угорщиною
- •51. Переговори Української Держави в рсфрр 1918 р.
- •52. Україна у взаєминах з Доном, Кубанню та Кримом у 1918 р.
- •54. Відновлення унр і суперечності в Директорії з приводу зовнішньополітичних орієнтацій
- •55. Створення зунр і Польща
- •56. Акт злуки 22 січня 1919 р. І міжнародні аспекти діяльності соборної України
- •57. Місія с.Мазуренка до Москви
- •58. Українсько-французьські переговори в Одесі й Бірзулі на початку 1919 р.
- •59. Війна за незалежність унр у кільці фронтів 1919 р. Пошук союзників
- •60. Україна і паризька мирна конференція 1919 р. Діяльність соборної української делегації
- •61. Воєнно-політичний союз радянських республік, місце і роль в ньому урср
- •62. Унр і „білий рух”: проблеми стосунків
- •63. Україна і Польща в 1920 р.: союз і війна
- •64. Ризький мирний договір 1921 р.
- •65. Проблема статусу урср як суб’єкта міжнародного життя в 1917-1920 рр.
- •66. Дипломатична діяльність урср в 1920-1922 рр.
- •67. Входження урср до складу срср і звуження можливостей для зовнішньополітичної діяльності.
- •68. Міжнародна дипломатична діяльність державного центру унр в екзилі
- •69. Український національно-визвольний рух в Польщі, Румунії та Чехословаччині в контексті міжнародного життя
- •69. Українське питання в дипломатичній практиці міжвоєнної Європи
- •70. Україна в стратегічних планах європейських держав напередодні Другої світової війни
- •71. Мюнхенська угода 1938 р. І Карпато-Українська держава
- •72. Вплив радянсько-німецьких угод 1939 р. На долю українців
- •73. Входження Північної Буковини і Бессарабії до складу срср – важливий крок на шляху реалізації ідеї українського соборництва
- •74. Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р.
- •75. Нацистський окупаційний режим і Україна. Оцінка діяльності оун-упа
- •76. Радянсько-польські суперечності щодо західно-українських земель в ході Великої вітчизняної війни
- •77. Питання про Україну на Ялтинській конференції (лютий 1945 р.)
- •78. Україна – співзасновниця оон
- •79. Україна і розв’язання проблеми кордонів у післявоєнній Європі
- •80. Досвід розв’язання проблеми Закарпаття між урср і Чехословаччиною
- •81. Україна і Паризька мирна конференція 1946 р.
- •82. Українське питання в період „холодної війни” і дипломатія урср
- •83. Урср в міжнародних організаціях (50-ті-80-ті рр.)
- •84. Національно-дисидентський рух в Україні 60-х-80-х рр. І його вплив на міжнаціональні, міждержавні стосунки
- •85. Назрівання суперечностей всередині срср і формування передумолв завоювання Українською державою суверкнітету, перетворення на повноправного суб’єкта міжнародних відносин
- •86. Декларація про державний суверенітет України та її роль у зміні статусу України на міжнародній арені
- •87. Проголошення незалежності України та його міжнародне значення
- •88. Процес міжнародного визнання незалежності України в 1991-1992 рр.
- •89. Теоретичні засади сучасної зовнішньої політики України
- •90. Проблеми стосунків України з державами снд
- •91. Комплекс сучасних українсько-російських відносин. Проблеми Криму, Чорноморського флоту та Севастополя
- •92. Чорнобильська катастрофа та її зовнішньополітичні аспекти
- •93. Україна і проблема ядерної зброї
- •94. Екологічні проблеми України у дипломатичному контексті
- •95. Проблеми і перспективи стосунків України з нато
- •96. Європейські вектори зовнішньої політики сучасної України
- •97. Проблеми стосунків України з сусідніми державами на сучасному етапі
- •98. Розбудова зовнішньої політики України з країнами Західної Європи
- •99. Стосунки України з сша в ретроспективі і нині
- •100. Двосторонні відносини незалежної України з державами континентів і регіонів
- •101. Підготовка дипломатичних кадрів у сучасній Україні
- •102. Здобутки української дипломатії останнього часу (2005-2008 рр.)
15. Феномен Литовсько-Руської держави
У XIV ст. історичні події розвивалися у несприятливому для України напрямі. Саме в період її політико-економічного та культурного занепаду почали підноситися її сусіди — Литва, Польща та Московія. Ці суспільства дуже швидко розросталися, і їх, цілком природно, приваблював вакуум влади, що виник на півдні.
Після смерті останнього князя галицько-волинської династії західноукраїнські землі теж опинилися без свого провідника, ставши легкою поживою для ворога. Майже 80 років титул володаря українських земель належав монголо-татарам. Але навіть протягом відносно короткого періоду їхнього панування хронічні чвари у Золотій Орді унеможливлювали для монголів безпосереднє управління тутешніми землями.
У середині XIII ст. князь Міндовг об'єднав войовничі відсталі язичницькі племена, щоб дати відсіч натиску Тевтонського ордену німецьких хрестоносців-колонізаторів, що виник на прибалтійських землях. Із цієї боротьби литовці вийшли сильнішими й тісніше об'єднаними, ніж будь-коли. У перші десятиліття XIV ст. під проводом великого князя Гедиміна вони рушили на Білорусію. А у 1340-х роках, під час правління його сина Ольгерда вони вступили на українські землі. До 1350-х років Ольгерд поширив свою владу на дрібні князівства, розташовані на лівому березі Дніпра, а у 1362 р. його військо зайняло Київ. У 1363 р. литовці рушили на Поділля, завдавши нищівної поразки Золотій Орді.
В той час, підпорядкувавши велику частину Білорусії та України (приблизно половину земель Київської Русі), Велике князівство Литовське стало найбільшим в Європі. Його утворення було видатним організаційним звершенням, особливо з погляду на те, що здійснене воно було менш ніж за 150 років.
Під час просування Альгердаса вглиб України населення часто вітало його війська, що переважно складалися з українських підданих або союзників. Якщо й спалахували бої, то, як правило, із Золотою Ордою. Існує загальна думка щодо основних причин цих швидких і легких успіхів. Передусім, для українців, особливо наддніпрянців, литовське панування було прийнятнішим, ніж жорстоке іго Золотої Орди. По-друге, литовці, за браком людей для управління своїми величезними завоюваннями (більшу частину Великого князівства Литовського складали українські землі), дозволяли місцевій українській знаті обіймати найвищі адміністративні посади. Така політика заохочувала українську знать приєднуватися до переможців. Із просуванням культурно відсталих литовців, що трималися язичництва, їхня верхівка швидко потрапляла під культурні впливи своїх слов'янських підданих. Багато князів із династії Гедимінасів прийняли християнство. Руська (українська, білоруська) мова переважної більшості населення князівства стала офіційною мовою уряду. Велике князівство Литовське зберегло традиції Київської Русі більшою мірою, ніж Московія. По суті воно стало відновленою руською державою, а не чужоземним формуванням, що поглинуло Україну.
16. Литовсько-Польське зближення і доля українських земель
В серпні 1385 р. у м. Крево було підписано угоду про об'єднання (унію) між Великим князівством Литовським і Польським королівством. Литовський князь Ягайло одружується з польською королівною Ядвигою, переходить в католицьку віру, проголошує католицтво єдиною релігією для населення Литви і стає польським королем. Кревська унія, безумовно, створила реальні передумови для боротьби з тевтонською агресією. Але разом із тим вона забезпечила посилення польської експансії на територію Великого князівства Литовського. Це не могло не викликати відсіч литовських феодалів на чолі з князем Вітовтом. Тому в 1392 р. у м. Острові підписується компромісна угода, за якою Польща визнавала Вітовта довічним правителем Литви. В 1398 р. він був проголошений королем литовським і руським. Тим самим фактично було відмінено Кревську унію. Продовжуючи політику централізації, Вітовт ліквідує Волинське, Подільське та Київське князівства, тим самим фактично скасувавши колишню автономію українських земель.
Позиції Польщі та Литви посилилися під час Великої війни проти Тевтонського ордену (1409—1411 рр.), особливо після Грюнвальдської битви (1410 р.), в якій на боці союзників виступили чесько-моравські, угорські, татарські, волоські загони, а також українці, росіяни та білоруси.
У 1413 р. було підписано Городельську унію, яка зберігала вплив Польщі над формально незалежним Великим князівством Литовським. Литовські феодали-католики зрівнювалися в правах з польською шляхтою, діставши можливість брати участь у великокняжій раді. Унія посилила дискримінацію православного населення, обмеживши його участь у державному управлінні. В Литві вводився польський взірець адміністративно-територіального поділу, при цьому українські землі роздавалися католицькій церкві.
В кінці XV — XVI ст. Велике князівство Литовське втрачає свою колишню могутність, а українські землі у складі Литви остаточно втрачають автономні права. Одночасно посилюється вплив централізованої Російської держави, яка проголошує свої права на територію Південно-Західної Русі. В українських землях посилюються проросійські настрої. У 1508 р. відбувається повстання під керівництвом князя М. Глинського проти литовських магнатів. Це була остання спроба українських князів відібрати свої землі у Литви. Але через їхні нерішучі дії вона зазнала поразки.
Часи, прожиті українським народом у Великому князівстві Литовському, незважаючи на значний польський вплив і відсутність повноцінного національно-політичного розвою, мали в цілому позитивне значення. Як писав видатний український історик І. Крип'якевич, «українське громадянство у Великому князівстві було живим творчим організмом, що шукав шляхів до поширення своїх життєвих умов. Ці надбання з часів Великого князівства залишились для українського народу політичним капіталом також на пізніші часи».