55. Створення зунр і Польща

Унаслідок поразки у війні в жовтні 1918 р. Австро-Угорська імперія почала розпадатися. Західні українці опинилися у становищі, подібному до того, в якому перебували їхні співвітчизники на сході після нещодавнього падіння Російської імперії.

18-19 жовтня 1918 р. у Львові відбувся з'їзд політичних і громадських діячів українських земель Австро-Угорщини. Була створена Українська Національна Рада (УНР), головним чином із депутатів австрійського парламенту та крайових сеймів Галичини і Буковини. Вона ухвалила резолюцію про майбутнє утворення на українських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії, Української держави. Йшлося, отже, про об'єднання всіх західноукраїнських земель. Група членів УНР 31 жовтня 1918 р. утворила військову організацію на чолі з Д. Вітовським. Уранці 1 листопада 1918 р. вони зайняли Львів. У зверненні до українського населення всієї Галичини говорилося про утворення нової Української держави, в якій вся повнота влади належить Українській Національній Раді.

Але в розвиток подій втрутилися поляки. 28 жовтня 1918 р. у Кракові була створена ліквідаційна комісія, котра заявила про намір перебрати владу в Галичині у свої руки. 1 листопада Головний польський штаб наказав військовим частинам, які складалися з поляків, присягнути на вірність Польщі. Ситуація у Львові, де перебували і українські, і польські підрозділи, швидко загострювалась. Між ними сталися зіткнення. Почалися бої. Маючи чисельну перевагу, польські війська розпочали планомірний наступ на українські формування.

За таких умов 9 листопада 1918 р. був сформований уряд - Державний секретаріат на чолі з К. Левицьким - і виданий тимчасовий закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської імперії, за яким усі вони входили до складу Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Президентом новоствореної держави став голова УНР Є. Петрушевич.

Між тим ситуація на західноукраїнських землях залишалася вкрай складною. 20 листопада 1918 р. з Перемишля до Львова прибуло шість польських військових ешелонів. Наступного дня поляки перейшли у наступ. Українське командування вимушене було залишити місто. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, а пізніше до Станіславова. Не кращим було становище в Буковині, де українці 3 листопада 1918 р. на всенародному вічі у Чернівцях заявили про возз'єднання з Україною. На заваді постала Румунія, війська якої 6 листопада окупували Буковину.

Таким чином, звільнившись від австро-угорського панування, Західна Україна опинилася від владою Польщі. Закарпатська Україна залишилась у складі Чехословаччини, Буковина - Румунії. Як і раніше, український народ залишався роз'єднаним. Пізніше, коли більшовики потерпіли поразку у війні з Польщею, відповідно до Ризького договору 1921 р. до складу останньої відійшли ще й північно-західні землі України (Волинь, Полісся та ін.).

56. Акт злуки 22 січня 1919 р. І міжнародні аспекти діяльності соборної України

Директорія відразу ж після приходу до влади зіткнулася з великими труднощами. Вона не мала ні союзників, ні підтримки зовні. Існувала домовленість з австро-німецькими військами, що вони будуть боронити Україну від більшовиків, аж доки війська Антанти не окупують її. Такими були умови мирного договору Антанти з країнами Четверного союзу. Проте сподівання на австро-німецькі війська були марні.

На порядку денному закономірно постало питання про об'єднання зусиль перед такою грізною небезпекою. Резерви тут були великі. Справа в тому, що після розпаду Австро-Угорської монархії на терені Західної України виникла Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Саме можливе об'єднання з нею наддніпрянської УНР робило Україну соборною, що вбирала б у себе роз'єднані історичною долею українські землі. Необхідність об'єднання розуміли всі політичні сили, незалежно від ступеня їхнього радикалізму. Ініціатива походила із заходу. З січня 1919 року Українська Національна Рада ухвалила проект договору про злуку ЗУНР з УНР. Минуло зовсім небагато часу, і 22 січня 1919 року в Києві урочисто було проголошено злуку Галичини, Буковини й Закарпаття з Наддніпрянською Великою Україною. ЗУНР була перейменована на Західну область УНР. Але багато в чому це був лише символічний акт, І після злуки обидві. держави провадили самостійну політику й кожна слала свою місію за кордон.

Зважаючи на стан війни між ЗУНР і Польщею, Мирна конференція наприкінці лютого 1919 року відрядила місію до уряду ЗУНР для проведення переговорів з метою встановлення перемир'я з Польщею. Очолював цю місію французький генерал, а до її складу входили полковники від Англії й Італії та професор від США. Не зовсім розуміючись на специфіці західноукраїнського регіону, місія просто заборонила ведення воєнних дій, не ліквіду¬вавши їх причини, і встановила таку демаркаційну лінію, що третина Східної Галичини зі Львовом і багатим нафтою Дрогобицьким районом відійшла до Польщі. На це не погодився уряд ЗУНР, а тому війна тривала. Тоді в цей район було направлено другу місію під голову¬ванням бурського генерала Боти. Тепер на пропозицію нової місії Дрогобицький район переходив до ЗУНР.