- •1. Предмет, завдання і значення курсу ”Історія України” (Дипломатична історія України)
- •2. Формування уяв про дипломатію додержавної України
- •3. Міжнародні обставини формування державного об’єднання „Русь” та дипломатичної складової його зміцнення
- •4. Норманська теорія та дипломатичні акції перших князів Рюриковичів
- •5. Договори давньоруських князів із Візантією
- •6. Дипломатія Святослава
- •7. Розквіт дипломатичної активності України – Руси за часів Володимира
- •8. Ярослав Мудрий і його дипломатичні зусилля щодо зміцнення міжнародного становища Київської Русі
- •9. Прийняття Руссю християнства та його міжнародне значення
- •10. Стадія роздробленності Київської Русі та зменшення її дипломатичної ваги в світі
- •11. Галицько-Волинське князівство та його дипломатія
- •12. Різновекторна дипломатія Данила Галицького
- •13. Династичні зв’язки України – Руси з суміжними дежравами і країнами Західної Європи
- •14. Дипломатія Володимира Мономаха
- •15. Феномен Литовсько-Руської держави
- •16. Литовсько-Польське зближення і доля українських земель
- •17. Становище українців в Речі Посполитій
- •18. Формування козацтва і паростки дипломатії Запорізької Січі
- •19. Дипломатична боротьбі за козацьку автономію
- •20. Зовнішньополітичні пріорітети Української революції середини XVII ст.
- •21. Формування козацько-гетьманської дипломатії б. Хмельницького
- •22. Переяславська Рада, її історичні наслідки та оцінка
- •23. Березневі статті б.Хмельницького
- •24. Пошуки б.Хмельницьким політичних комбінацій для забезпечення самостійності і незалежності Української козацької держави після Переяславської Ради
- •25. Дипломатична практика українських гетьманів доби „Руїни” 1657-1687 рр.
- •26. Дипломатія і. Виговського. Гадяцький трактат 1658 р.
- •27. Чинники зовнішньої політики і дипломатії гетьманської України другої половини xviiі ст.
- •28. Дипломатична історія формування українсько-шведського союзу 1708-1709 рр. І.Мазепа
- •29. Державотворча і дипломатична діяльність п.Орлика
- •30. Інкорпорація укранських земель до складу Російської імперії. Ліквідація автономії України
- •31. Поділи Польщі й перерозподіл українських земель між Російською і Австро-Угорською імперіями
- •32. Великодержавна політика російського самодержавства щодо України й загострення українського питання
- •33. Становище українців в Австро-Угорщині й проблема українських земель
- •34. Національно-визвольний рух і активація дипломатичної активності навколо перебудови міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі
- •35. Національні проблеми в програмах українських партій – пошук моделей перебудови міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі
- •36. „Українська карта” в планах і дипломатії троїстого союзу та Антанти
- •37. Перша світова війна і доля українства
- •38. Дипломатична діяльність „Союзу визволення України”
- •39. Українська революція й пошук її зовнішньополітичних орієнтацій
- •40. Дипломатія Центральної Ради в реалізації автономістсько федералістичного курсу. Стосунки з Тимчасовим Урядом
- •41. Створення унр і початок її дипломатичної діяльності
- •3.4. Проголошення незалежності унр
- •42. Природа і сутність конфлікту Центральної Ради з рнк: пошук дипломатичних варіантів врегулювання
- •43. Розвиток подій у західноукраїнському регіоні в контектсті міжнародного життя 1917-1918 рр.
- •44. Унр і дипломатична активність країн Антанти наприкінці 1917 р. – на початку 1918 р.
- •45. Міжнародні чинники прийняття іv Універсалу Центральної Ради, набуття унр статусу самостійної, суверенної держави
- •46. Україна і Брестська мирна конференція
- •47. Брестський мирний договір і його наслідки для України
- •48. Міжнародні чинники державного перевороту 29 квітня 1918 р. І утвердження гетьманату п.Скоропадського
- •49. Вплив українсько-німецьких відносин на зовнішньополітичне і внутрішнє становище Української держави (1918 р.)
- •50. Проблема ратифікації брестського мирного договору з Австро-Угорщиною
- •51. Переговори Української Держави в рсфрр 1918 р.
- •52. Україна у взаєминах з Доном, Кубанню та Кримом у 1918 р.
- •54. Відновлення унр і суперечності в Директорії з приводу зовнішньополітичних орієнтацій
- •55. Створення зунр і Польща
- •56. Акт злуки 22 січня 1919 р. І міжнародні аспекти діяльності соборної України
- •57. Місія с.Мазуренка до Москви
- •58. Українсько-французьські переговори в Одесі й Бірзулі на початку 1919 р.
- •59. Війна за незалежність унр у кільці фронтів 1919 р. Пошук союзників
- •60. Україна і паризька мирна конференція 1919 р. Діяльність соборної української делегації
- •61. Воєнно-політичний союз радянських республік, місце і роль в ньому урср
- •62. Унр і „білий рух”: проблеми стосунків
- •63. Україна і Польща в 1920 р.: союз і війна
- •64. Ризький мирний договір 1921 р.
- •65. Проблема статусу урср як суб’єкта міжнародного життя в 1917-1920 рр.
- •66. Дипломатична діяльність урср в 1920-1922 рр.
- •67. Входження урср до складу срср і звуження можливостей для зовнішньополітичної діяльності.
- •68. Міжнародна дипломатична діяльність державного центру унр в екзилі
- •69. Український національно-визвольний рух в Польщі, Румунії та Чехословаччині в контексті міжнародного життя
- •69. Українське питання в дипломатичній практиці міжвоєнної Європи
- •70. Україна в стратегічних планах європейських держав напередодні Другої світової війни
- •71. Мюнхенська угода 1938 р. І Карпато-Українська держава
- •72. Вплив радянсько-німецьких угод 1939 р. На долю українців
- •73. Входження Північної Буковини і Бессарабії до складу срср – важливий крок на шляху реалізації ідеї українського соборництва
- •74. Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р.
- •75. Нацистський окупаційний режим і Україна. Оцінка діяльності оун-упа
- •76. Радянсько-польські суперечності щодо західно-українських земель в ході Великої вітчизняної війни
- •77. Питання про Україну на Ялтинській конференції (лютий 1945 р.)
- •78. Україна – співзасновниця оон
- •79. Україна і розв’язання проблеми кордонів у післявоєнній Європі
- •80. Досвід розв’язання проблеми Закарпаття між урср і Чехословаччиною
- •81. Україна і Паризька мирна конференція 1946 р.
- •82. Українське питання в період „холодної війни” і дипломатія урср
- •83. Урср в міжнародних організаціях (50-ті-80-ті рр.)
- •84. Національно-дисидентський рух в Україні 60-х-80-х рр. І його вплив на міжнаціональні, міждержавні стосунки
- •85. Назрівання суперечностей всередині срср і формування передумолв завоювання Українською державою суверкнітету, перетворення на повноправного суб’єкта міжнародних відносин
- •86. Декларація про державний суверенітет України та її роль у зміні статусу України на міжнародній арені
- •87. Проголошення незалежності України та його міжнародне значення
- •88. Процес міжнародного визнання незалежності України в 1991-1992 рр.
- •89. Теоретичні засади сучасної зовнішньої політики України
- •90. Проблеми стосунків України з державами снд
- •91. Комплекс сучасних українсько-російських відносин. Проблеми Криму, Чорноморського флоту та Севастополя
- •92. Чорнобильська катастрофа та її зовнішньополітичні аспекти
- •93. Україна і проблема ядерної зброї
- •94. Екологічні проблеми України у дипломатичному контексті
- •95. Проблеми і перспективи стосунків України з нато
- •96. Європейські вектори зовнішньої політики сучасної України
- •97. Проблеми стосунків України з сусідніми державами на сучасному етапі
- •98. Розбудова зовнішньої політики України з країнами Західної Європи
- •99. Стосунки України з сша в ретроспективі і нині
- •100. Двосторонні відносини незалежної України з державами континентів і регіонів
- •101. Підготовка дипломатичних кадрів у сучасній Україні
- •102. Здобутки української дипломатії останнього часу (2005-2008 рр.)
9. Прийняття Руссю християнства та його міжнародне значення
Володимир швидко зрозумів згубність язичницької релігії для централізації його величезної держави. Він хотів також позбавити русів остогидлого прізвиська «варвари», яким наділяв їх хрещений світ. Розумів він, що значно зміцнить свої міжнародні контакти, коли виявить прихильність до якоїсь з панівних релігій. Такі думки приходили Аскольдові й Ользі. Але Володимир прийняв тверде рішення охрестити всю Русь і навіки покінчити з язичництвом. Цей процес був цілком закономірним для тодішньої Європи, бо разом з Київською державою християнство прийняли Угорщина, Польща, Швеція, Норвегія, Данія.
Літописець докладно описує роздуми Володимира про те, якій релігії віддати перевагу. Усі сусідні країни хотіли привернути могутнього державця на свій бік за допомогою віри. Його хотіли бачити своїм представники таких релігій: магометанської (запропонованої послами волзьких болгарів), іудейської (за якою стояли посли хазарів), католицької (пропозиції надійшли від Рима та німців), грецької (ініціатором була Візантія). Врешті він вислав десять послів у різні місця з наказом розібратися в перевагах тої чи іншої релігії. Повернувшись до Києва, посли говорили князеві з презирством про богослужіння магометан, з неповагою до католицизму й із захопленням про грецьку віру. «Якби закон грецький, — сказали посли, — не був кращим за інші, то бабка твоя, Ольга, наймудріша за всіх людей, не здумала б прийняти його».
Тут літописець не перебільшує, як деколи з ним бувало. Грецький старовинний рукопис з паризької бібліотеки доводить істинність поїздок київських посольств до Рима й Царгорода.
Проте не слід думати, що лише зовнішня атрибутика грецької релігії приваблювала Володимира. Найбільше йому імпонували догмати православ'я, які на чільне місце висували монархічний устрій держави. Київський князь вбачав позитивний вплив православної релігії на зміцнення Візантійської імперії, забезпечення певною мірою високого рівня цивілізації і міцності об'єднання різнорідних територій. Це й був справжній мотив його схильності саме до грецької релігії. Та й добросусідські відносини з Візантією завдяки спільній вірі було легше налагодити.
Володимир не був би Володимиром, якби хрестився у звичайний спосіб. Ні, йому кортіло, щоб сам факт хрещення визнали всі провідні держави Європи, а оголосили про це авторитетні грецькі царі й патріарх.
Прийняття православ'я не обірвало зв'язків Києва із Заходом, започаткованих ще Ольгою. Никонівський літопис зберіг згадки про обмін посольствами між Володимиром і Римом.
Наприклад, 988 року під час облоги Корсуня посли від папи Іоанна XV принесли князеві в дар мощі — голову святого Климента, другого папи Римського. В 991 році знов приходило до Києва посольство від того ж папи. 994 року літопис занотував повернення посольства Володимира з Рима. Року 1000-го їздили посли від Володимира до папи.
10. Стадія роздробленності Київської Русі та зменшення її дипломатичної ваги в світі
Після стрімкого злету й блискучого розквіту Київська держава зазнала занепаду й розвалу у наступний період феодальної роздробленості. Ярослав Мудрий розділив свою могутню державу між синами на шість частин, а у XII столітті вона вже становила собою дванадцять формально об'єднаних у одній державі, але фактично окремих, незалежних держав, які навіть у відносинах між собою дотримувалися принципів міжнародної політики. Князівські усобиці посилюються, роз'єднувальні моменти стають дедалі глибшими.
Внутрішніми чварами вміло користувалися зовнішні вороги. Вони висувають непомірні територіальні претензії, грабують беззахисних людей. На південних кордонах на зміну розгромленим Ярославом Мудрим печенігам приходять не менш страшні половці, або комани.
У цей період плететься і складна інтрига міжнародних відносин. Ось яким був її початок. 1068 року половці розгромили трьох старших Ярославичів поблизу ріки Альти і страшенно спустошили Переяславську землю. Це призвело до повстання 1068 року в Києві, внаслідок якого з міста було вигнано великого князя Ізяслава, що втік до Польщі. Завдяки допомозі польського короля Болеслава Сміливого Ізяславу вдалося повернути собі київський престол. Але Болеслав за цю послугу відібрав Перемишль. Навесні 1073 року Ярославичі посварилися за полоцький уділ і Святослав зі Всеволодом удруге вигнали Ізяслава з Києва. Великим князем на три роки став Святослав.
Загалом же Київ стає розмінною монетою в тій страшній грі, що розгорілася між князями. А коли 1169 року володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський на чолі об'єднаних сил одинад¬цяти князівств взяв його приступом і нещадно пограбував, то Київ зовсім занепав.
Зайняті внутрішніми справами, київські князі брали посильну участь і в зовнішніх акціях. Ізяслав та його брати продовжували підтримувати традиційні дружні стосунки з греками, даючи їм військо, завдяки якому імператори залишалися на тронах, адже у Візантії на той час також було неспокійно. Домовившись між собою, руські князі 1097 року зустрілися в Любечі під Києвом. Це була перша спроба досягти широкої внутрішньої угоди на міжнародних принципах після початку феодальної роздробленості. Не без тертя угода була схвалена всіма учасниками зустрічі. Ось яким чином було поділено колись могутню державу: Святополк одержав Київську землю; за Мономахом залишився батьківський уділ — Переяслав, Смоленськ, Ростов, Суздаль, Білоозеро; Олег, Давид і Ярослав Святославичі посіли відповідно — Чернігів, Рязань, Муром; Давид Ігоревич утримав Володимир-Волинський; Володар і Василько Ростиславичі закріпили за собою Перемишль і Теребовлю.