26. Дипломатія і. Виговського. Гадяцький трактат 1658 р.

Під орудою гетьмана Виговський пройшов хорошу дипломатичну школу, виявивши при цьому блискучі здібності. Саме за його безпосередньою участю розроблялися документи, яким судилося відіграти вирішальну роль у історичній долі України.

Про увагу до зовнішньополітичної позиції України й можливих її змін свідчить те, що на вибори Виговського гетьманом прибули посли від Швеції, Польщі, Австрії, Туреччини, Криму, Семигороду, Молдови й Волощини — головних дипломатичних партнерів України. Під час ради щодо виборів Виговського був остаточно оформлений союзний договір зі Швецією. Король Карл-Густав X зобов'язувався домогтися визнання Польщею незалежності України, приєднання до неї всіх західноукраїнських земель і посування кордонів Української держави до Пруссії. Від Литви до України мали відійти Берестейське й Новгородське воєводства аж до річки Березини. Україна поновила союз з Туреччиною й Кримом. З Польщею було укладене перемир'я. До Москви вирушило посольство з проханням підтвердити договір 1654 року. На основі Переяславської угоди Москву ставили до відома про обрання нового гетьмана.

Рада, попри всі внутрішні незгоди, одноголосно підтвердила обрання Виговського гетьманом. Проте й Виговський змушений був дати Москві великі аванси. Він підтвердив принципову згоду на посадження московських воєвод у стратегічно важливих містах України — Переяславі, Ніжині й Чернігові, а також обіцяв передати Москві південну Білорусь зі Старим Биховом. А найголовніше — зобов'язався припинити зносини зі Швецією. В цей неспокійний час особливого значення набуває Гадяцький договір. Він був укладений 16 вересня 1658 року в Гадячі. Це програмний документ стратегічної важливості. Гадяцький договір проголошував унію України з Польщею та Литвою. Нове утворення мало бути федерацією трьох самостійних держав. Україна в межах Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств ставала вільною й незалежною державою під назвою «Великого князівства Руського». Король обирався один на всі три держави. Найвища законодавча влада в майбутній державі мала належати національним зборам депутатів усіх рівнів, від усіх земель. Виконавча влада у Великому князівстві Руському належала гетьманові, який обирався довічно й затверджувався королем. Гетьман входив до польського сейму, звичайно ж, з правом вирішального голосу.

Такий унікальний на той час документ був прийнятий після тривалих дебатів. Українські делегати до магалися, аби до трактату було включене положення про входження до Великого князівства Руського всіх західноукраїнських земель, тобто Белзького, Волинського й Подільського воєводств, але підтримки не знайшли. Довелося погодитися з поміркованішими умовами.

У відповідь на Гадяцький трактат цар Олексій Ми¬хайлович звернувся з грамотою до українського народу, в якій проголошував Виговського зрадником і закликав до непокори гетьманові. У свою чергу гетьман надіслав до всіх європейських дворів маніфест, де сповіщав про розрив з Москвою та про причини цього розриву.

100-тисячна московська армія, весною 1659 року розпочала наступ на Україну. Народні маси, налякані можливим поверненням під Польщу, підтримали повстання московської партії проти Виговського.

Відбулися дві козачі ради, на яких зви¬нувачували гетьмана й прихильників Гадяцької унії в тому, що за шляхетські привілеї вони продали козацьку свободу. Виговського позбавили посади та обрали гетьманом Юрія Хмельницького.