3.Релiгiйнi органiзацiї

Норми, вiрування i ритуали створюють культурну базу релiгiї.

Але все ж це бiльше релiгiйний iнститут нiж культурне наслiддя. Так само, як i в iнших iнститутах тут є своя структура i сiть задiяних людей, що мають мiж собою певнi, вiдносно стал зв'язки. Нам цiкаво буде не тiльки дiзнатись про релiгiйнi звичаї людей, але й про те, чому вони будують своє релiгiйне життя саме так, а не iнакше.

Соцiологи домовилися про такi умовно-iдеальнi типи релiгiйних органiзацiй: церкви, секти, деномiнацiї i культи (Niebuhr,1929 Troeltsch,1931; Gohnstont,1975;Wallis, 1970). Церкви та деномiнацiї пристосовуються до великого суспiльства Секти i культи - нi. Вони проти встановленої соцiальної органiзацiї та практики. Все ж культи вiдрiзняються вiд сект. Прихильники якогось культа вбачають в ньому шлях - один iз багатьох - до правди i спасiння. В цьому планi культи подiбнi до деномiнацiй. На вiдмiну вiд них секта, як i церква вважає, що вона виключно єдина веде до правди й спасiння. Ця модель зображена на малюнку 14.1.

Типи релiгiйних органiзацiй

Ставлення до суспiльства # Позитивне # Негативне #

#Вважають тiльки себе законними # Церква # Секта #

#Допускають законнiсть iнших # Деномiнацiя # Культ #

Ця конструкцiя допомога зрозумiти заплутанi аспекти релiгiйної органiзацiї. Однак на практицi, деякi релiгiйнi органiзацiї мають змiшанi характеристики. The Church of Scientology, Rajnushism можуть бути деномiнацiєю, сектою, чи культом в залежн стi вiд того, на яку з їхнiх характеристик зробити акцент (Barker,1986).

Церква (The church)

Церква - це така релiгiйна органiзацiя, що сама ставить вимоги законностi i поєднує їх з домiнуючими iнститутами суспiльства; звичайно вона оперує численною бюрократичною структурою i прагне залучити якомога бiльше членiв. Якщо батьки належать до церкви, то їх дiти автоматично належать до неї ж. Мета церкви - явно свiтова, унiверсальна. За принципом: поза церквою не може бути спасiння.

Церква намагається пригнiчувати, стримувати, або iгнорувати конкуруючi "фiрм". Церква iдеального типу приходить до угоди з свiтськими сторонами соцiального життя. Звичайно, церква займає консервативну позицiю i проти соцiальних реформ, але вибирає домiнуючi цiлi i цiнностi суспiльства. Дiйсно, церква часто оглядається на колишнiй спосiб життя. Коли прихожани починають шукати нових шляхiв, церква намагається не дозволити змiн (Seidler,1986). Гарним прикладом опозицiї Ватiкану є теологiя звiльнення, яка набула сили серед романських католикiв в Латинськiй мерицi.

Теологiя звiльнення (Liberation theology) наполягає, що весь свiт - це мiсце дiї Бога i запозичує деякi з своїх iдей з марксистської соцiологiї. Замiсть того, щоб наслiдувати приклад церковного вчення про клерикальну iєрархiю, теологiя звiльнен я закликає наслiдувати приклад Христа, особливо те, що вiн був бiдним i залишався серед тих, кого зреклося суспiльство. Послiдовники теорiї звiльнення працюють не тiльки для духовного спасiння бiдноти, але й для покращення її життєвих умов. З iсна рiч, цьому руху приєднання до них полiтичних дiячiв та iнших членiв суспiльства не завадило б.

Але в 1984 р. Ватiкан визначив цю теорiю як таку, що загрожує "здоровiй доктринi вiри"(Dionne,1985). А в 1986 р. Ватiкан видає свiй власний докум нт названий Християнська Свобода i Звiльнення, що пов'язує вiдношення церкви до бiдних з чисто релiгiйними темами та затушовує полiтичну iнтерпретацiю християнської мiсiї (Riding,1986; Dionne,1986).

Церква придiляє певну увагу засобам винагороди, своєї системi доктрин та органiзацiї ритуалiв i контролю за цим. Вона намагається також контролювати всi аспекти соцiального життя - вчити i вести за собою членiв суспiльства та винаго оджувати по заслугах. Такий тип церкви iлюструє романська Католицька Церква Європи XIII столiття та буддизм феодальної пiвнiчно-схiдної Азiї.

Залишки церковної органiзацiї знаходять в сучасних народiв, що мають "офiцiйнi" релiгiї, включаючи iспанських шиiтiв Iрану; романську католицьку церкву в Iталiї, Монако та Iспанiї; лютеранську в Данiї, Iрландiї, Норвегiї та Швецiї; єврейьку в Iзраїлi; грецьку ортодоксальну церкву в Грецiї та церкву в Англiї. Характеристики церков та iншi типи релiгiйних органiзацiй порiвнюються в табл. 14.2 на стор. 375.

Секта (The sect)

Секта - це релiгiйна органiзацiя, що вiдстоює своє право на вiдокремлене iснування i заперечує спосiб життя i цiнностi домiнуючого суспiльства. Звичайно, до її складу входить добровiльне товариство прихожан, бiльшiсть яких перейшла з iн их угруповань, якi їх не влаштовують. Секта не намагається завоювати свiт на користь своєї доктрини. Вона претендує на виключнiсть, проводячи в життя фразу "Come out from among them and be you separate"(дослiвно - вийти з їх середовища, та бути вi окремленими). Часто секти засновують тi, хто пориває з церквою i твердить, що сповiдує справжню, очищену версiю вiри, вiд якої вони вiдiйшли (Stark and Bainbrielge,1979). Членiв, якi мають єретичнi погляди, або поводять себе аморально, иключають.

Секта вважає себе вибраною, тобто релiгiйною елiтою. Члени секти вiрять, що всi iншi iнтерпретацiї - помилковi, i бачать домiнуюче суспiльство як упадницьке i гiрше. У багатьох вiдношеннях секта ставить себе окремо як певну "тотальну iнституцiю". (Wallis,1984). Секти часто є результатом тотального розколу - наприклад, анабаптисти часiв реформацiї; мормони, трясуни та квакери XVIII та XIX столiтть. На секти схожi i деякi новi релiгiї, такi як Дiти Бога та Унiфiкацiйна Церква ( nification Church).

Бiльшiсть сект - маленькi, i багато з них не в змозi збiльшити свою чисельнiсть. Напруга, що iснує мiж ними i бiльшiстю суспiльства сприяє вiдокремленню їх вiд своїх потенцiйних нових членiв (Stark and Bainbrielge,1981). Якби вони процвiт ли i ставали чисельнiшими, то тим самим ставали б подiбними до церкви (Niebuhr,1929). З одного боку проблема виховання дiтей перших (оригiнальних) членiв секти майже неодмiнно вимагає компромiсу в жорстких вимогах до членiв секти на початку ( ершi роки) її iснування. Пресвiтерiанцi, наприклад, започаткували Компромiсний Договiр (Half - Way Covenant) щоб дiти, чиї "покликання i вибранiсть" ще не визначились, мали змогу знаходитись серед пастви. З iншого боку, якщо секта збiльшується i роцвiтає, вона, звичайно, має бiльший вплив у суспiльствi. В процесi вона поступово пристосовується до бiльшої культури, яку намагається пiдкорити, i привертає все зростаючу кiлькiсть привiлейованих осiб суспiльства. Релiгiйний жар замiщується спок йною, врiвноваженою вiрою та бюрократичними структурами.

Деномiнацiя (Тhe Denomination)

Деномiнацiя спокiйно ставиться до положень iнших релiгiй i багато в чому пристосовується до пануючого суспiльства. В багатьох випадках - це секта в просунутому станi розвитку i пристосування до свiтського способу життя. До деномiнацiї (to the secular world) в основному належать прихожани середнього класу. Суворiсть моралi та релiгiйний ентузiазм в деномiнацiї послабленi.

Деномiнацiя, звичайно, має встановлене духiвництво, людей, якi мають спецiальну освiту, наприклад, теологiчну семiнарiю. Хоча змiна вiри забезпечує джерело для поповнення деномiнацiї новими членами, бiльшiсть нових членiв народжується у cереденi деномiнацiї.

Вiдповiдно, духiвництво особливо пiклується про програму розвитку i виховання дiтей пастви, як майбутнiх прихильникiв своєї вiри.

Паства часто вважає вiдвiдання церкви одним з обов'язкiв членiв общини та невiд'ємною складовою для переходу в "кращий свiт" (okay world). Деномiнацiю цiлком задовольняє бути однiєю з багатьох органiзацiй i всi вони вважаються гiдними в очах Бога. Приклади деномiнацiї включають бiльшiсть релiгiйних груп в Сполучених Штатах: пресвiтерианцi, баптисти, конгрегацiоналiсти, методисти унiтарiї, лютеранцi тощо.

Культ (The cult)

Культ визнає право на iснування iнших релiгiйних общин, але часто конфлiктує з домiнуючим суспiльством. Як i деномiнацiя вiн не претендує на виключнiсть свого шляху до iстини, але на вiдмiну вiд неї вiн критикує суспiльство. Культу бракує багатьох традицiйних рис релiгiї: вiн вбачає причини знедоленостi i несправедливостi в самiй людинi; шукає правду i сенс життя в наслiдуваннi своїм догматам вiри; впевнений, що надає людям можливiсть знайти, вiдкрити в собi, а не в оточуючому середовищi приховану потенцiйну силу, i притримується порiвняно iндивiдуалiзованих, узагальнених та секулярiзованих (secularized), мирських поглядiв на святе (Wallis, 1984, 1986).

Культ не пропонує своїм потенцiйним членам проходити суворi тести, навпаки - запрошує всiх приєднуватись до своєї общини. Тут нема суворої дисциплiни секти, чиї члени пiдпорядкованi один одному за субординацiєю. I, на вiдмiну вiд секти, ут нема первинного зв'язку з Bainbridge, 19790). Культ часто зосереджений на проблемах своїх членiв, особливо самотностi, страху, вiдчуттi неповноцiнностi, напруги та iнших подiбних нещаст х. Деякi культи побудованi для однiєї єдиної мети - наприклад, духовне вилiкування, або спiритуалiзм. Iншi, такi як рiзнi "Нова Думка" (New Thought) або "Новий Вiк" (New Age) намагаються поєднати елементи своєї релiгiї з iдеалами i практикою, я i не є релiгiйними взагалi. Ще iншi концентрують свою увагу на "самопiзнаннi", "самореалiзацiї", мудростi та iнтуiцiї – як Vedanta, Soto Zen, Гуманiстичний потенцiйний рух та Трансцедентальна медитацiя.