7.4.4.Расова пружина

Таким чином, після смерті Соломона у 925 р. до н. е. окремо існували семітська Юдея та індоєвро­пей­ський Ізраїль, який складався з Галілеї і Самарії (див. також: 3.3.1. “Галілеянин чи юдей?”). Ця ситуація фактично збереглася аж до євангельсь­ких часів. На невеличкій території Палестини в неймовірно напруженій взаємодії, нероздільно і незмішувано перебували два антагоністичних способи життя, дві раси — арійці і юдеї, яким доводилось уживатися разом, незважаючи на тисячолітню ворожнечу. Вони відрізнялися антропологічно, культурно, організаційно, техноло­гічно і, найголовніше, світоглядно: одні вірили в єдиного універсального Бога, а другі це заперечували.

• Тобто євреї були прихильниками монотеїзму, а ханаанці — багатобожжя?

Якраз навпаки, і це приклад ще одної “інформаційної закладки”. Ханаанці вірили в Бога-Отця (Еля), єдиного для всіх народів, Бога справедливості і любові, якому підпорядкову­валася велика і різноманітна ієрархія духовних сутностей. А євреї заперечу­вали існування єдиного для всіх люблячого Бога-Отця, оскільки вірили у свого ревнивого родоплемінного бога, могутнішого за інших богів, який опікується лише своїм “вибраним народом” і легко віддає накази про зни­щення інших: “Палкий бог, і мстивий господь, господь мстивий та лютий” (Наум, 1.2).

У наш час поширюється думка, що християни, маго­метани та інші віруючі мають бути вдячними юдаїзму, неза­лежно від його помилок, за те, що він начебто був першою універсальною релігією. Цей облудний стереотип активно просувається в масову свідомість, хоча достеменно відомо, що ідея єдиного Бога була поширена за кілька тисячоліть до появи на Землі юдейського племені (див.: 5.1.3. “Свята Трійця і Небесна Діва”, 7.2.1. “Баал, тобто Син Божий”). Насправді юдаїзм був не творцем, а заперечувачем цієї ідеї. Це нас знову повертає до уявлення про тезу й антитезу.

Повторимо, що на невеличкому клаптику землі змушені були жити у тісному сусідстві дві світоглядно антагоністичні сили. Напру­ження дедалі зростало, чекаючи зручного моменту для вивільнення накопиченої століттями потенційної енергії.

“Спусковим гачком”, що привів у рух стиснуту “расову пружину”, стало пришестя Ісуса Христа. Після ласки Зіслання Святого Духа, яке оформило Христову церкву, почався вихід галілеян з Палестини. А його прискорювачем став шалений тиск з боку “юдейської антитези” згідно з пророцтвом Ісуса Христа: “...Вас на суди видаватимуть, і бичуватимуть вас у синагогах, і поведуть до правителів і до царів ради Мене, на свідчення їм” (Марко, 13.9). “Це початок терпінь породільних”, — пише євангеліст. І справді, народження нового народу — боголюдства — почалося з переслідування носіїв Христового вчення, що стимулювало їхнє швидке розселення по всьому світу для проповідування Слова (Знань) всім народам.

• Виходить, що перед виходом євреїв з Палестини відбувся вихід з неї галілеян?

Приклад подали галілеяни-апостоли, за ними пішли інші, а масова втеча галілеян з Палестини відбулася в ході двох юдейських війн (див.: 2.3.4. “Вихід галілеян з Палестини”). Римський геноцид виштовхнув у широкий світ і розкидав по планеті носіїв двох антагоністичних ідей — християнства і юдаїзму, тези й антитези. “Боротьба цих двох ідей, у своїй суті і незалежно від їх носіїв, була головним змістом історії наступних століть. Коли перемагав “закон” левітів і фарисеїв, люди перетво­рювали людей у рабів, переслідували єретиків інквізицією, засуджували на смерть “відступників” і “ворогів народу”, проголошували примітивні гасла панівної раси (додамо, організовували етнічні чистки і голодомори — І. К.); 20-те століття стало періодом найнижчого упадку людства. І навпаки, в періоди історії, коли люди і народи отримували свободу, коли перемагала справедливість, утверджувалися права людини на відкритий і правий суд, відкидалась расова зверхність і Бог визнавався батьком всіх людей, — людство слідувало вченню Того, хто прийшов доповнити Закон”⁴⁹⁵.