7.3.7.Про комплекси “молодших братів”

Найбільшої своєї могутності і величі євреї досягнули, будучи залученими до життя держави, створеної і керованої євро­пейцями Давидом і Соломоном (Салимоном). Єврейські релі­гійні ідеологи — численні автори і редактори Старого Заповіту (який формувався протягом 10—1 ст. до н. е.⁴⁶⁸) — всіляко намагалися довести, що ця імперія була виявом єврейської духовної і державотворчої потуги. До цих претензій треба поставитися з розумінням, адже вони шукали в минулому якусь надійну історичну опору для свого народу. Інша річ, що реально такої опори не існувало, тому її потрібно було штучно створити. І євреям це вдалося. На якийсь час.

Зрештою, на той час євреї були дуже молодим народом, а для молодих властиві максималізм і екстремізм. Після зіткнення з вищою і чисельнішою індоєвропейською циві­лізацією у євреїв виник комплекс неповноцінності, який пізніше виявився у манії переслідування (і сьогодні будь-яка серйозна спроба об’єктивного дослідження єврейської пробле­матики часто викликає у них хворобливу реакцію та емоційні звину­вачення в “антисемітизмі”). Прагнення ж позбавитися цього комплексу неповноцінності призвело, як це зазвичай буває, до іншої крайності — манії величі і, як наслідок, расової доктрини з її поділом на “богообраних євреїв” і “неповноцінних неєвреїв”. З цієї причини єврейський міф типологічно подібний до німецького міфу (див.: 6.4. “Расова доктрина Третього рейху”).

7.4.Галілеяни і юдеї

Після розпаду імперії Давида на території Палестини відбулося багато змін. Серед іншого, у 8 ст. до н. е. Ізраїль було підкорено Ассирією, куди було переселено частину його населення. Це призвело до остаточної асиміляції євреїв Ізраїлю (“зникнення 10-ти колін Ізраїлю”).

З іншого боку, на територію Ізраїлю переселя­лися люди з різних регіонів Ассирійської імперії, зокрема з етнічно близь­кої Сирії (Арама). Таким чином, починаючи з 7-го століття

1. Євреї Ізраїлю (центрального і пів­нічно­го Ханаану) асимілювались поміж індоєвро­пейцями-ханаан­цями

2. Назва “Ізраїль” стала позначати індоєвропейський край на противагу переважно семітській Юдеї.

Приблизно у 3 ст. до н. е. до Палестини прибула нова хвиля з Північного Надчорномор’я. Як ми вже знаємо, це були кельти-гали (див.: 2.3.1. “ГАЛІЛЕЯНИ”). За свідченням видатного англійського історика й етнографа Д. С. Прічарда, кельти-гали були вихідцями з нинішньої Галичини⁴⁶⁹, що підтверджується антропологічно, оскільки кельти і гали переважно були руся­вими та високорослими брахікефалами⁴⁷⁰. У Малій Азії вони заснували державу Галатія⁴⁷¹. Частина галів пішла ще далі на південь і поселилася в Північній Палестині над озером Генезарет (Галілейським морем). Нагадаємо, що з середини 4 тис. до н. е. тут проживало землеробське індоєвропейське населення (див. 7.2. “Загадковий Ханаан”). Так що галати-галілеяни зупинилися у “своїх”, вливши у них свіжу арійську кров. На місці вони засвоїли загальновживану в Палестині арамейську мову, хоча не забували і рідну, принесену з України.