Повернення галілеян на Україну

До переходу галілеян з Палес­тини в Україну прилучилась і значна частина галатів. Річ у тім, що “першою країною, яка цілком опинилася під християнським впли­вом, була Мала Азія”⁷². Пересліду­вання християн, особливо при імпе­ра­­торах Нероні (64–68), Деції (250–251), Валеріані (257–280), Діо­кле­тіані та його наступниках (307–313) спри­яли витісненню християн за межі Римської імперії. Схоже, саме міграція стала головною причиною, що до III—IV ст. н. е. на території Малої Азії на зміну мові галатів прийшла грецька⁷³.

Таким чином, на тери­торії півден­но-західної України у II-III ст. н. е. відбулась дуальна взаєм­одія галілеян-тиверійців (соціо­тип етно­пси­хіки “Ад­мі­ністра­тор”) з місцевим населенням (“Миро­тво­рець”), внас­лідок чого спо­чат­ку виникла Тивер, а згодом на території сучасної України постало могутнє об’єднання племен під назвою Антський союз.

2.3.5.Тивер — серцевина Держави антів

У результаті взаємодії дуальних етносів виникла потужна нація, в якій органічно поєднались свобода, повага до людини, віра в єдиного Бога і чітка державна організація. Згідно з легендами, антською державою керувала духовна каста укрів (мудреців)⁷⁴. Тому це начебто була не просто держава, а Свята Земля, свого роду Мекка хрис­ти­­янського світу і центр європейської культури⁷⁵.

Ритуальні зображення на кераміці.

Півд.-зах. Україна,

III—IV ст. н. е. *

Нагорі: символіка циклу, який складається з 4-х фаз, тривалістю 4+3+2+1=10.

Сварга (свастика) — знак Сина Божого, а також символ творчого, атаку­ючого, чоловічого начала.

Внизу: символ виокремле­ної, захищеної з чотирьох сторін світу святої землі — “тетрагону”, “України”

Таким чином, етнос галілеян-тиве­рій­ців став батьків­ським етносом, який у II—III ст. вступив у етнотворчу взаємо­дію з материнським етносом. Галілеяни-тиве­рійці — прямі нащадки сучасників, друзів і учнів Ісуса Христа — принесли в Україну живі спогади про втіленого Бога і його вчення, підкріплені страшним досві­дом виконання Його пророцтв. Відбулось запліднення укра­їн­­ського етносу нового циклу (419—951). Приблиз­но через сто­ліття він народився під іме­нем народу антів, ім’я якого було про­сла­в­лене по всій Євразії. За свідчен­ням гот­ського істо­рика Йордана, серцевиною Ант­ського (тобто богатир­ського) союзу була земля між Дніпром і Дністром⁷⁶, відома також як Тивер. З часом римська назва — “тиверці” — забулась, а залиши­лась самоназва “галілеяни—галичани”.

Після взаємодії галілеян з кіль­кісно переважаючим місцевим насе­лен­ням архе­тип “Адмініст­­ратор” поступово розчинився в етнічному морі “Миро­творця”. Нинішня Галичина — це типовий “Миротворець”, як і Україна в цілому. Що лишилось у сьогоднішніх галичан від їхніх предків-галілеян, так це незнищима, глибоко укорі­нена в свідомість і підсвідомість потреба в україн­ській держав­ності. Про це, серед іншого, засвідчили і Галицько-Волинське князівство (яке проіснувало ціле століття після падіння Києва у 1240 році), і героїчний опір Української Повстанської Армії аж до кінця 1950-х років (знову війна на два фронти — як і 2 тис. тому в Галілеї), і пасіо­нарність галичан у перші роки незалежності України, і навіть результати президентських виборів — коли галичани проявляли готовність терпіти будь-який режим, аби лише була українська держава. Лишився ще один незнищимий архетип — культ матері Ісуса Христа галілеянки Діви Марії і вперте переконання у тому, що Христос був їхнім одноплемінником.

Як показав Микола Чмихов, початок нового 1596-річного циклу знаменує величезні соціальні перетворення. У нашому випадку формування нового українського етносу і держави Антів збіглося в часі з виникненням феномену слов’янства. Згідно з працями Йордана та інших тогочасних істориків, анти як найсильніші зі слов’ян розташовувалися між Дністром і Дніпром, між Чорним морем і Поліссям⁷⁷. “Їхньою прабатьківщиною було, найімовірніше, межиріччя Вісли і Дніпра”, — пише видатний чесько-амери­канський дослідник слов’янства Франтішек Дворнік. “Одна їх частина, можливо, була керована сарматською верхівкою, званою антами...”⁷⁸. Тобто з IV ст. на зміну самоназві “гали” приходить ім’я “слов’яни”.