4.5.3.Культурна однорідність

Зразки верхньопалеолітичного мистецтва

П очинаючи з 25 тис. до н. е. європеоїди пережили демо­гра­фічний вибух і протягом кількох тисячоліть заселили вели­чезні простори Євразії, а також, меншою мірою, Африку. Про це свідчать не лише залишки їхніх скелетів, а й мистецтво.

Дивовижно, але печерний живопис і скульптури цього періоду, незважаю­чи на величезні відстані, творилися за одними канонами і неначе несуть на собі відбиток руки одного майстра, однієї школи (прояв расової психо­логії другого, норма­тивного рівня розвитку).

Узагалі, європеоїди-кромань­йон­ці 25-го тисячоліття до н. е. були значно розумнішими, ніж нам здаєть­ся. Відомо, що в ті часи вони вже мали розвинену систему магічних обрядів, для здійснення яких буду­вали спеці­альні святилища, оздоблені витворами первісного мистецтва. Треба визнати, що деякі палеолі­тичні малюнки виглядають цілком сучасно і навіть професійно.

На той час вже існували музи­ч­ні інструменти духові (флейти), ударні (барабани) і струнні. Напри­к­лад, на стоянках Подніпров’я відкрито чотири флейти, одна з яких мала дуже складну на той час конструкцію з шістьма отворами для видобування цілої гами звуків¹⁸².

Видатний антрополог Хведір Вовк у Мізині над Десною розкопав селище, де знайшов кістки мамонта, північного оленя, багато крем’яного знаряддя та виробів з мамонтової ікловини. Між останніми особливо цікаві орнаментовані ритим меандром¹⁸³ браслети, а також єдині такого роду у світі стилі­зовані фігурки пташок і тварин. Знахідка датована 25—20 тися­чоліттями до н.е. (“Енциклопедія українознавства”, том IV, с. 1514)¹⁸⁴.

У районі Сунгиря (200 км на схід від Москви) знайдено кісткові рештки вождя одного з бореальних родів. “Це було багате поховання 24-го тисячоліття — мабуть, одне з перших воіс­ти­ну царсько-княжих поховань, що поклало на багато тися­­чоліть вперед традицію поховання правителів родів і держав древніх русів (європеоїдів-бореалів. — І. К.) та їх нас­туп­­ників”¹⁸⁵.

У Костенках під Воронежем знайдено залишки вели­чез­ного приміщення площею 600 кв. м, датованого 18—15 тис. до н.е. (періоду часткового потепління і розквіту Оріньяко-Солю­трейської археологічної культури) приміщення мало 9 вог­нищ для обігріву, святилище (прикрашене скульптурами жінок, мамонта, ведмедя, печерного лева), склади для продук­тів та зброї, майстерню з примітивними верстатами з великих кісток мамонтів. Мешканці поселення вже добре вміли шити одяг — зі знайдених статуеток видно, що вони одягалися в добре припасовані хутряні комбінезони з капюшонами¹⁸⁶.

Таким чином, європеоїди 25—15 тис. до н. е. вже мали достатньо розвинену культуру і непогано облаштовані поселення. Сучасні дослідники звертають увагу на те, що “у Пів­нічній Африці і на Близькому Сході постійних і довготри­валих поселень, які належать до цього періоду, не знайдено, тамтешні мешканці продовжували вести чисто кочове життя — що не зайве врахувати тим, хто звик вважати цей регіон єдиним і унікальним вогнищем людської культури”¹⁸⁷.