Микола Чмихов

Ц ю пульсацію Микола Чмихов подає у вигляді шести історичних епох (які водночас були особливими при­род­но-кліматичними епо­ха­ми). Кожна епо­ха дорівнювала близько 1596 рокам і скла­далась з трьох періодів по 532 роки. Саме з епохами і періодами пов’язані природно-кліматичні зміни, повторення кон­фі­гу­рацій планет Сонячної системи, роз­виток археологічних культур тощо. На зламах періодів і особливо епох відбу­вались сут­тєві зміни у житті суспільства і природи.

Констатуючи наявність годинни­ко­вої циклічності, Чмихов стверджує, що “з XXVІІІ ст. до н. е. до наших днів пращури сучасних українців мали кожні 532 роки нову державну систему. Отже, вони прожили періоди дев’яти справжніх держав і лише в останньому періоді — в XVІ—XX ст. практично не мали своєї власної державності, формування якої неодно­разово припинялося нападами ворогів, починаючи з польського панування на Україні”¹¹.

Для перевірки цієї тези розглянемо три періоди останньої 1596-річної епохи, яка почалась у 419 році н. е.:

період 1 (419 — 951)

період 2 (951 — 1483)

період 3 (1483 — 2015).

— І що ж відбувалося на початку кожного періоду?

Народжувався новий український етнос, який творив власну державу: Антський союз, Київську Русь, Козацьку державу.

2.2.1. Анти

З підручників історії знаємо, що у V—VI ст. анти займа­ли майже цілу територію України: від пущ Полісся по Чорне море і від Карпат до Дону¹². Як доводить відомий історик Михайло Брайчевський, грецьке “анти” — це те ж саме, що й давньо­руське “поляни”¹³, що значить “богатирі”¹⁴. Народ антів складався з багатьох племен. За словами Прокопія, “всі вони високі і незвичайно міцні”¹⁵. Править ними не один муж, а багато князів; у важких справах князі скликають віче. Коли заходить небезпека — лучаться в союзи, а небезпека мине — живуть своїм життям. Псевдомакарій пише: “Вони дуже гостинні і уважливі до чужинців. Рабів не затримують назавжди в неволі, а визначають їм час, по якому вони можуть вертати на свою батьківщину або залишитися між антами як вільні люди”¹⁶.

Анти здобули особливу славу своїми походами на Візан­тію. Армія у них була досить велика, бо, як подають історичні джерела, одного разу вони взяли 10 тисяч полонених. Суспіль­ство було струк­туроване на верстви, кожна з них (духо­вен­ство, князі з дру­жин­никами, купці, рільники і реміс­ники) мала своє заняття. Анти були вправними мореплавцями, добре знали Чорне море. Дуже цінувалися їхні довгі прямі мечі, які виготовлялися у великих кілько­стях і були високої якості. Знаме­нитими антськими мечами воюють навіть герої англосак­сон­ського “Беовульфа”¹⁷, а в археології вони дали назву цілому класу — “мечі антського типу”¹⁸.

Держава антів протривала майже 3 століття — від кінця IV до VII, що відповідає першій половині 532-річного періоду. За словами історика, “довготривалість її, розмах екс­пансії, колонізаційні успіхи, участь у політиці Візантії — все вказує, що це була державна організація далеко могутніша, аніж про неї можемо мати уявлення з випадкових і неповних звісток літописців. В історії України вона має важливе значення: український народ уперше знайшов вислів для своєї державної творчості, зорганізував державу на великій частині своєї території і опер її на море”¹⁹.