8.14.3.Він здійснив усе, що запланував

Усі дні Ісуса Христа були заповнені інтенсивною працею, іноді Йому і Його учням не було часу навіть поїсти. Але він ніколи не хворів. Ми завжди бачимо його невтомним і сповненим енергії. Навколо Нього завжди була атмосфера любові, радості, віри. Нерідко учнів поряд з Ним охоплював священний трепет від близькості чогось Неосяжного.

Ісус Галілеянин або Ісус Назарянин, як Його тоді називали, зцілював невиліковно хворих, воскрешав померлих, виганяв бісів, ходив по воді, словом угамовував буйні вітри і бурі, помножував рибу і хліб, відпускав людям гріхи, підбадьо­рював слабких, картав лицемірів. При цьому в Ньому не було нічого від самовозвеличення, Він був далекий від будь-яких зовнішніх ефектів.

“Ісус не був надміру відвертим. І ця стриманість поєднувалась з величезною доступністю та дружелюбністю. Однак близькі до Нього відчували, що завжди у Ньому залишається щось невимовне. У Нього були людські почуття, Він не приховував їх, але учні бачили, що Його почуття, на відміну від їхніх власних, завжди залишаються під контролем. Він мав рідкісну гідність і авторитет. Та незважаючи на стриманість, Його слова і поведінка завжди були щирими: ні хитрувань, ні дипломатії Він не потребував”⁵⁴⁴.

Менше за все Він був подібним до відстороненого аскета. Святоші говорили про Нього “Ось людина, яка любить їсти і пити вино”. Ісус далекий від хворобливої екзальтації чи нестям­ного фанатизму, властивих багатьом релігійним подвиж­никам. “Про­­світ­лена тверезість — одна з головних рис Його характеру”⁵⁴⁵.

Поцілунок Юди.

Символ юдеохристиянської отрути — зрада, що

маскується під вірність

В ін здійснив усе, що запланував. За Ним полювали, але Він спокійно обходив усі пастки і ніхто не міг Його зупинити. Під кінець він спокійно віддав себе в руки юдеям, бо це було частиною Його плану: “Юда, отже, узявши відділ війська і слуг первосвящеників та фарисеїв, прибув туди з ліхтарями, смолоскипами та зброєю. Ісус, знаю­чи все, що мало з ним статися, ви­йшов і мовив до них: Кого шука­єте? Ті відповіли: “Ісуса Назарянина”. Каже їм Ісус: Це я. Коли він їм сказав: “це я”, вони подалися назад і впали на землю...” (Іван, 18.3-6). Йому ще дове­­лося заспокоювати переля­ка­них вояків, що не сміли підвестися з землі.

8.14.4.Таємна мова галілеян

Ісус розмовляв арамейською мовою, яка була тоді розмовною у Палестині серед галілеян, самарян і євреїв, а також давньоєврейською (мовою священних текстів). Крім того, він знав і місцеву мову, при­несену в Галілею з Галичини, яка виконувала роль т. зв. “хат­ньої мови”⁵⁴⁶. Саме цією материнською мовою були мовлені його перед­смертні слова під час агонії на дереві розп’яття: “Єлоі, Єлоі, лема савахтані”. Почувши їх, юдеї подумали, що Ісус кличе пророка Ілію (Марко, 15.34-35).

Згідно з помилковим стереотипом, ці слова, сказані НЕЗРОЗУМІЛОЮ МОВОЮ , перекладають як “Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?!”, що є абсурдом, який суперечить всьому смислу життя, віри і діянь Сина Божого. Це ще одна юдеохристиянська “закладка”. Адже виходить, начебто перед самою смертю Христос почав читати “Псалом Давида” №22 “Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув”.

Арійська мадонна.

Чи була Діва Марія українкою Вона належала до народу галілеян, корені якого знаходяться в Україні — расотворчому казані білої раси.

Тож з погляду генетики і культури Діва Марія та Ісус Христос були українцями.

З погляду духовно-вольових параметрів вони були справжніми арійцями, ідеальними носіями комплексу якостей Арійського стандарту

Н асправді ж останні слова Спаси­теля “О Лельо, О Лельо, лем в мя ся остані” — “О Тату, о Тату, лише [ти] в мені остався” — були сказані галілейською мовою, якою Марія від народження розмовляла зі Своїм Сином. Для тодішніх юдеїв, які прийшли подивитися на розп’яття Спасителя, ці слова були зовсім незро­зу­мілі. Зате вони не потребують перекладу навіть для теперішніх укра­­їнців карпат­ського регіону, звідки галілеяни 24 століття тому пересе­лили­ся в Палес­тину⁵⁴⁷. Правиль­ність саме тако­го, “західноукраїн­ського” перек­ладу під­твер­джу­ється пророц­твом Христа апос­толам напере­додні Його ув’язнення: “Ось над­хо­дить година, і вже тепер вона, коли ви роз­сіє­те­ся кожен у свій бік і мене лишите самого. Та я не сам, бо зо мною Отець. Сказав я вам це, щоб ви мали мир в мені. У світі страждатимете. Та будьте муж­німи! Я переміг світ” (Іван, 16. 32-33).

Внутрішня (хатня, материнська), фактично таємна мова галілеян плекалася ними не лише тому, що була рідною, а й тому, що була надзвичайно корисною у випадках, коли інформація призначалася лише для своїх. У першу чергу це стосувалося бойових ситуацій, якими було сповнене життя тодішньої Галілеї. Це ще одна вказівка нам щодо необхідності плекання власної, української мови, в тому числі її утаємничених діалектів — за прикладом галілеян, народу Христа (див.: 3.2.2. “Стань незрозумілим для ворога”).