5.1.2.Література сумерів

У дослідників викликало здивування те, що писемність святилища Шу-нун (Кам’яна Могила) від VII тис. до н. е. до кінця VI тис. до н. е. (появи в Месопотамії перших держав) проіснувала практично без змін. Це пояснюється тим, що прото­сумерська мова спочатку була мовою варни жерців і тривалий час перебувала в незмінному, “законсер­во­ваному” стані²⁶². Можливо, облаш­тування заболоченої Месопо­тамії відбирало у народу надто багато сил, тож було не до літератури. Крім того, ще існували допотопні навички євро­пеоїдів-бореалів (раси-2) запам’ятовувати величезні масиви інформації, тож у записах і не було особливої потреби. З цих причин стрімкий розвиток літератури припадає лише на IV тис. до н. е. Це були часи, коли за допомогою системи відвідних і зрошувальних каналів та басейнів вже була скорена водна стихія, розпочалося бурхливе зрос­тання багатства країни, розквіт її культури.

Прочитаймо деякі фрагменти сумерської літератури. Можливо, вони нагадають нам щось дуже рідне і близьке...

МІСТО — ЗВ'ЯЗОК ЗЕМЛІ І НЕБА...

Місто — зв’язок Землі і Неба, і ми живемо в ньому,

Ніппур-місто — воістину місто, і ми живемо в ньому,

Місто «Пальмової Горожі», і ми живемо в ньому.

Там «Жіночий Потік», потік сяйнобризний біжить.

«Виноградна Пристань», міська пристань, стоїть,

І «Сусідня Пристань», причальна пристань, стоїть.

Там «Медове Джерело» водою своєю солодкою поїть.

Там «Княжий Потік», чиї води іскряться, тече.

А полям, що зрошені потоками його, по сто сажнів лік іде.

Там Енліль юний — юнак міста — живе.

Там Нінліль юна — дівчина міста — живе...

ЯКБИ НЕ МАТИ МОЯ...

— «Герою! Якби не мати моя, на вулицю і в степ тебе прогнали б!

Якби не батько мій Зуен, на вулицю і в степ тебе прогнали б!

Якби не брат мій Уту, на вулицю і в степ тебе прогнали б!»

— «Дівчино, не сварись!

Інанно, обміняймося гідно словами!

Нінегалло, порадьмося тихо!

Мій батько від твого не гірший!

Інанно, обміняймося гідно словами!

Моя мати від твоєї не гірша!

Нінегалло, порадьмося тихо!..».

КОЛИ Я, ВОЛОДАРКА, СЯЯЛА В НЕБЕСАХ...

Коли я, володарка, сяяла в небесах,

К оли я сяяла, коли я танцювала,

Від сходу до заходу сонця пісень співала,

Навпроти мене, навпроти мене

Володар Куліанна став навпроти мене!

Володар мою руку стиснув,

Ушумгальанна мене обійняв!

«Облиш мене, о Дикий бик!

Я мушу додому йти!

Мозаїчне оздоблення колон храму Інанни.

Урук, II тисячоліття до н. е.

Облиш мене, Кулі-Енліль!

Я мушу додому йти!

Що я матінці своїй скажу-збрешу,

Нінгаль, матінці своїй, скажу-збрешу?»

— «Дозволь навчити тебе, дозволь навчити тебе!

О найхитріша Інанно! Дозволь навчити тебе!

«Подруга моя заманила мене гуляти,

Гуляти-співати, під бубон танцювати!

Ах, чудові її пісні, — для мене вона співала!

Ах, веселилася я, —до самого світання гуляла!»

Рідній матінці так ти скажи, так збреши!

А ми з тобою в місячнім сяйві будемо тішитись-обійматись!

Я приготую світле ложе, розкішне ложе, царське ложе!

Ах, настане солодкий час, ах, прийде щастя-радість!»

«Сагідда» — пісня ця!

— Я, діва, вулицею походжаю,

Вулицею походжаю в сяйві дня,

Я, Інанна, вулицею походжаю,

Вулицею походжаю в сяйві дня!

По суті, все зрозуміло без зайвих коментарів, а останні рядки взагалі нагадують наше “А я собі гуляю, як рибка по Дунаю...”.

У фрагменті “Місто — зв’язок Землі і Неба” перераховані назви каналів і пристаней міста Ніппура. До речі, саме в регіон Ніппура була переселена в 598 і 587 рр. до н. е. юдейська еліта після того, як Юдею завоював вавилонський цар Навуходоносор II (Небокаднецар)²⁶³.

У любовній пісні-діалозі “Якби не мати моя...” описана розмова-сварка між Інанною та Думузі (сумерським богом, опікуном скотарів), яка нагадує розмову-сварку Одарки і Карася із “Запорожця за Дунаєм”.

А в пісні “Коли я, володарка, сяяла на небесах” ми цілком занурюємось у світ народної поезії. Володарка Інанна (Астарта), яка сяє в небесах (Зоря, планета Венера), водночас постає перед нами і мов якась сільська дівчина, що гуляє по вулиці, досить гордовито сперечається із залицяльником, котрого зображено таким собі бравим сільським джиґуном, що “ліпиться” до дівчини. При розмові з ним Інанна використовує якесь незрозуміле звертання “Дикий бик”. Річ у тому, що це не зовсім точний переклад з сумерської. За часів Київської Русі таке звертання побутує у формі шанобливого “Яр Тур”²⁶⁴ або “Буй Тур”, як, наприклад, у “Слові о полку Ігоревім” “І рече йому Буй Тур Всеволод...”, “Яр Туре Всеволоде!” тощо. Слово “буйний” означає “великий, сильний, могутній, нестримний, ярий”, але не “дикий”. Отож Інанна зверталася з пошаною до свого залицяльника, а не обзивала його “биком”, як хтось може подумати.