8.12.2.Реконструкція первинного тексту

А тепер знову повернімось до пояснення притчі про кукіль у пшениці. На основі наведеного вище аналізу можемо стверджувати, що фраза “добре зерно — це сини царства” є стовідсотковою вставкою, а про її цілеспрямовану навмисність свідчить те, що перед її застосуванням було вставлено інший неєвангельський символ — “слово царства”, який мав замаскувати наступну відверту фальсифікацію, начебто добре зерно — це юдеї як вибраний народ. Логічним продовженням є наступна фальсифікація: “кукіль — це сини лукавого”, тобто люди, які від самого початку є зіпсованими, оскільки ворог, що їх посіяв у світ — диявол (Матвій, 13.39). Неважко побачити, що всі ці псевдопояснення виходять з архаїчних юдейських уявлень про те, що юдеї є відначально обраним народом, а всі інші люди з самого початку є якщо не проклятими, то принаймні неповноцінними.

— А чи можна відновити первинне Христове пояснення згаданої притчі?

Це неважко зробити, досить замість символів підставити їх точні значення:

Царство небесне — стан поєднання в людині божественного і людського (боголюдський стан);

той, хто сіє добре зерно — Ісус Христос;

добре зерно — це основоположні поняття Христового вчення;

кукіль — це брехня, дезінформація, спотворення первинного сенсу;

ворог, що посіяв кукіль — це “ворог-чоловік” (Матвій, 13.28), ворог Христа, інспірований дияволом — “брехуном і батьком брехні” (Іван, 8.44);

жнива — це завершення циклу, коли визрівають плоди добрих і поганих справ, тож стає очевидною різниця між добром і злом, правдою і брехнею;

женці — це спадкоємці Ісуса Христа, праведні душі, “слуги господаря” (Матвій, 13.27), істинні християни, для яких наслідування Христа є способом життя.

Тепер можна зробити коректний переклад притчі з символічної мови на сучасну: Ісус Христос приніс людям боголюдське вчення. Та коли люди ще мали низький розвиток свідомості (“спали”), Христові вороги приховано вставили в Його вчення облудні положення. Помітивши це, свідомі християни мали намір видалити ці ворожі закладки. Проте Христос дав зрозуміти, що вони до цього ще не готові, тож є небезпека разом з брехнею видалити і правдиві речі. Тому треба почекати до завершення циклу, коли стануть явними (“дозріють”) плоди добра і зла, а спадкоємці Христового вчення матимуть достатньо знань і можливостей для відділення правди від брехні. Тоді й треба буде зібрати виявлені “інформаційні закладки” і назавжди викинути геть (“спалити”), а правдиве вчення зібрати в цілісну систему (очищене Боголюдське Євангеліє).

Додатковим підтверджен­ням правильності саме такого трактування є історія християнства. Гострі суперечки про правдиве та облудне в християнській традиції розпочалися з самого початку її розвитку і багато хто мав намір відразу ж виполоти весь “кукіль”. Проте Церква врешті-решт прийняла мудре рішення: всі більш-менш вірогідні релігійні джерела були зібрані в книгу під назвою “Біблія”, яку проголосили святою. Завдяки такому рішучому кроку первинні тексти збереглися у майже незмінному стані протягом двох тисячоліть, а мільйони читачів по всій Земній кулі дістали доступ до потужного джерела інформації, придатного для об’єктивного дослідження.

Сьогодні ми живемо в часи завершення величезного природно-історичного циклу і початку нового циклу — кінця старого світу і початку світу нового. Глобальна трансфор­маційна криза захопила і християнське вчення: відбувається його перехід до четвертої фази розвитку — фази “збирання плодів”, Сатья-юги, Золотої доби (див.: 3.4.4. “Принцип чотирьох фаз”).

Окрім накопичення величезної кількості відомостей і знань, відбулися ще дві принципові події, які вказують на наближення “жнив”:

1) комп’ютерні технології виводять текстологічні до­слідження Біблії на принципово вищий рівень, оскільки дозволяють за кілька хвилин робити те, на що раніше потрібно було витратити кілька місяців марудної праці;

2) глобальна мережа Інтернет перетворилась на плане­тарну базу даних, яка дозволяє за лічені хвилини зібрати всю наявну в ній інформацію з досліджуваного питання.

Завдяки цим безпрецедентним можливостям, зокрема технологіям контекстного пошуку, можна порівняно легко виявляти чужорідні вставки. “Ворог-чоловік”, який порозкидав їх по тексту Євангелія, не міг цього передбачити. Тож зроблені ним інформаційні закладки, які ще 10 років тому могли вважатися “ідеальними підробками”, сьогодні виглядають як брудні сліди на чистій тканині.

Наочним прикладом є проаналізована вище притча про кукіль у пшениці, яка містить виразні підміни: замість “слово Боже” ворог написав “сини царства”, замість “облуди” — “сини лукавого” тощо. Але наведені спотворення — це лише підготовка до наступного “рішучого удару” — великої брутальної юдейської вставки, яка протягом двох тисячоліть збурювала і залякувала християнську свідомість.