4.5.Раса-II: Європеоїди-бореали

4.5.1.Раса, тобто “чиста”

Північні неоантропи найменше змішалися з палео­антро­па­ми.

По-перше, холодні північні території були найменш засе­лені палеоантропами, тому й контакти з ними були найменш інтен­сивними.

По-друге, світла пігментація неоантропів, яка виникла внаслідок ген­ної мутації і стала домі­нантною ознакою в умо­вах дефіциту соняч­но­го світла, сприяла чіт­кому роз­ділен­ню на “своїх” і “чужих”, ство­рила суттє­вий міжра­со­вий бар’єр. Усе світле стало вважатися своїм, добрим, краси­вим¹⁷³, божественним, а все темне — чужим, злим, поганим, небезпечним, пот­ворним, демонічним. У сві­домості білої людини цей фунда­мен­тальний архетип існує й досі. Тому сло­вом “раса”, що можна перекласти як “сонячна чистота”, первин­но назива­лася саме біла раса як найменш змішана з палеоантропами.

Еволюція черепа від шимпанзе до людини

Н а думку багатьох дослідників, унаслідок схрещу­ван­ня згаданих двох підвидів Homo sapiens — палеоантропів і нео­ан­тропів — виникало жит­тє­здатне потомство.

Ра­зом із тим достеменно відомо, що їх поведінка відрізняла­­ся — у них була різна мен­таль­ність “І одним, і другим було властиво тур­бува­ти­ся про неміч­них і хво­рих членів суспільства, ховати померлих. Однак на стоянках неандер­тальської людини виявлені у величезній кіль­кості залишки осіб їхнього під­виду, насильно умертв­лених, з розтро­щеними чере­­пами і “мозковими” кістками, що однозначно говорить про знач­не поширення серед неандер­тальців кані­ба­лізму. Ця внутрішня особливість підвиду мала надзвичайно стій­кий характер протя­гом бага­тьох десятків тисячо­літь.

Уже пізніше дослід­ники неод­норазово сти­ка­лись і с тикаються досі з канібалізмом в середо­вищі африканських, полінезійських негро­їд­них племен і, в меншій мірі, з пережит­ками канібалізму в окремих монголоїдних народів і народ­ностей (зокре­ма, ритуальним поїданням людської печінки японськими самураями і т. п.).

Велика Мати Всесвіту.

Мистецтво європеоїдів Центральної Європи,

25 тис. до н. е. Символ жі­ночого начала Все­світу — Велика Матір-Природа, добра і любляча, але водночас сліпа і тому жахаюча. Для підкреслен­ня цього Велика Матір зображалася без обличчя як сліпа, глуха і німа

Дані антропології свідчать, що найбільше число підвидових ознак неандер­тальців (черепна коробка видовжена у відношенні “об­личчя – потилиця” і нижча, широке обличчя, низький і часто спа­дистий лоб, приплюснутий ніс з широкими отворами, вису­нута вперед нижня частина обличчя, скошене назад підборіддя, масив­ний кістяк, особливості будови тіла тощо) збереглося в нег­рої­дній і монголо­їдній расах.

У єв­ро­­пео­їдній ра­сі подіб­ні ознаки прак­тич­но не­по­мітні (за ви­нятком вто­рин­них оз­нак у представників се­ред­зем­­номорських підрас єв­ропеоїдної раси, проте вони мають значно піз­ніше походження)”¹⁷⁴.

4.5.2.Бореальна мова

Біла раса, як най­більш прогресуюча лінія неоантропів, досягла най­більших успіхів у роз­витку первісної мови. Північна —бореальна — мова формувалася одночасно з бореальною расою.

— Коли виникла ця мова

“Зарод­ження і форму­вання мови є процесом складним і не має певної дати свого початку. І все ж ціл­ком очевидно, що рання бореальна пра­мо­­ва існувала вже в 35—30 тис. до н. е.”¹⁷⁵.

Вірогідно, важливою подією в житті бореалів було те, що вони на­вчилися вимовляти звуки “а” і “о” (з’ясовано, що ці звуки були принципово не­до­ступними для па­ле­оантропів¹⁷⁶), а пізніше і звук “р” — найбільш дзвінкий, вібру­ю­чий, енергійний. Можливо, що при цьому у них виникала така ж радість, як і у су­час­них дітей, коли вони починають вимовляти цей звук і застосовувати його де треба і де не треба.

О скільки освоєння цих звуків було чимось надзвичайним, то слова зі зву­ками “р”, “а”, “о” бореали поча­ли використову­вати для позна­чення всього радіс­но­го, світлого (руся­вого, яркого), чистого (расового, поро­дистого), енер­гій­ного (яро­го, удар­ного, разя­чого), бо­йо­вого (самара), сонячного і божест­венного (Ра, Ар, Яр, Ярило)¹⁷⁷.

Жіноча фігурка з мамонтового ікла.

Пізній палеоліт, Костенки-1

(30—20 тис. до н. е.)

За даними антропології, приблизно у 25 тис. до н. е. біла раса (а отже, і бореальна мова) вже сформувалася, тобто витво­рив­ся підвид, добре пристосо­ваний до при­родно-кліматичних умов свого проживання.

Після вдалого присто­суван­ня у більшості випадків почи­на­ється стрімке зростання населення і його поширення на нові землі. І справді, “у 25—15 тисячоліттях до н. е. ми зустрічаємо кро­маньйонців повсюдно від Піренеїв до Кам­чатки і від льодовиків на Півночі до південних околиць Африки (стоянка Нельсон-бей)”¹⁷⁸. Водно­час, тобто починаючи з 25 тис. до н. е., популяція неандер­тальців у Європі різко скорочується. На думку дослідників, однією з причин цього були війни між неан­дер­таль­цями і європеоїдами-кроманьйон­цями.

Невеликі збройні сутички мали місце і між самими європеоїдами. Проте, згідно з даними археології, на бореаль­­ному етапі євро­пеоїди не вели братовбивчих війн. Потужним стриму­ючим чинником була спіль­на мова. Ворожнеча між носіями бор­еальної священно-ритуальної мови була забо­ронена жерцями. “Війни велись з погра­нич­ними племенами неандер­тальців, представ­никами Гомо еректус, змішаними племенами, тобто з «чужими, темними, поганими, німотними»”¹⁷⁹.

По мірі розселення від расотворчого центру до пери­ферії зростало змішування з місцевими палеоантропами. Водночас у самому центрі, завдяки значному перевищуванню народжуваності над смерт­ністю, підтримувався розвиток “чистої лінії” — відбувався “чистий процес”¹⁸⁰. Подібно до чистої води поблизу джерела, з якого бере початок озеро. Крім того, навколишні споріднені племена створювали своєрідний “етнічний кокон”, який служив додатковим захистом від змішування.

Ядро білої раси витворилось у приполярному (до літосферного зміщення) Північ­ному Надчорномор’ї, куди прийшла північна хвиля неоантропів. Згодом бореали опанували всю територію навколо Руського (Чорного) мо­ря — т. зв. Циркумпон­тій­ську зону. Далі вихідці з Півночі почали заселяти теплий Близький Схід і Месопотамію (батьківщину неоантропів), витісняючи з цих “райських” територій місцевих первинних неоантропів. Бореали мали достатньо сили для оволодіння цими землями, оскільки були роз­ви­ненішими за неоантропів-автохто­нів. Як пише Юрій Пєтухов, у 25 тисячолітті до н. е. європеоїди, збе­рі­га­ючи основні ознаки неоантро­пів, вже суттєво відрізнялися і від своїх пращурів, що 10 тисячоліть перед тим проживали на Близькому Сході, і від своїх родичів-сучасників, які проживали на тій самій прабатьківщині. Кілька тисячоліть безперервного руху — руху у постійній боротьбі за виживання — перетворили колишніх “розні­же­них” мешканців помірної зони на невибагливих, витривалих і надзви­ча­йно стійких сіверян¹⁸¹. Імовірно, що через якийсь час більша частина європеоїдного населення проживала вже на територіях Малої Азії, Близького Сходу і Месопотамії.

Головними причинами особливої життєздатності європеоїдів були

1. найбільш якісний вихідний людський матеріал (най­вища чистота неоантропів че­рез мінімальні змішування з неандертальцями)

2. найбільш жорсткий природний добір в умовах приполярної Європи.