7.4.1.Протистояння “Північ” — “Південь”

У першому тисячолітті до н. е., як ми пам’ятаємо, Палестина стала ареною протистояння двох рас євреїв-семітів і пелазгів-хана­анців-індоєвропейців. Давид, скориставшись підтримкою як од­них, так і других, об’єднав їх у єдиній імперії. Державна релігія так майстерно поєднувала їх вірування й обрядовість, що і євреї, і ханаанці вважали її своєю. Головним релігійним центром був Ярусалимський Храм, у якому домінували ханаанська і фінікійська естетика та обрядовість.

Через тисячоліття після Давида територія Палестини знаходилась під зверхністю іншої імперії — Римської (з 63 р. до н. е.). Але протистояння семіти — індоєвропейці залишилося, на цей раз з однієї сторони були юдеї, а з другої — галілеяни і самаряни. Це протистояння мало і геополітичні причини, оскільки Юдея і Галілея були повними протилежностями не лише психологічно, а й географічно.

Галілея була найбільш благодатною частиною Палес­тини з добрим водопостачан­ням, чудовою урожай­ністю, якіс­ни­ми шля­хами, високою густотою населення, відкри­тіс­тю до еллінської культури. Генезаретське озеро (давня назва — Кіннарет, ймовірно, від імені арійських кінахів-кіннотників, див. 7.2. “Загадковий Ханаан”) давало багато риби. Рибальство і мореплавство — це традиційно арійські заняття, зовсім не властиві семітам, так само як свинарство, а євангелія повідомляють, що навколо озера масово розводили свиней (Марко, 5.11, Лука, 8.32). За Йосипом Флавієм, у Галілеї було не менше 404 міст і поселень. “Родючі землі і рибальство забез­печу­ва­ли процвітан­ня цій землі. Торгівля тісно пов’язу­вала Галілею із зовнішнім світом, звідки проникали нові ідеї та нові ідеали, які були ворожими для традиційного юдаїзму. Галілеяни значно краще зналися на реаліях Римської імперії, ніж пихаті юдеї, які бачили у своїх північних «двоюрідних братах» лише неотесаних селюків і неповноцінних в расовому відношенні «полукро­вок»”⁴⁷². У Біблії ця територія нази­вається “Галілеєю язичеською”, оскільки тут переважало неєв­рей­ське населення, яке міцно трималося своїх батьківських вірувань “Євреї ставилися з презирством до жителів Галілеї через їхнє змішане походження і релігію, а також діалект. Вираз «Мужі галілейські» в устах ворогів був майже образою”⁴⁷³. Жителі Витанії (Вифанії) — поселення, де любив зупинятися у своїх земляків Ісус Христос і звідки Він вознісся — були переважно галілеянами⁴⁷⁴. Розмов­ляли в Галілеї в основному арамейською мовою, а ще однією мовою міжнаціонального спілкування була грецька. “Єврей­ською мовою тут практично не говорили. Це була мертва мова, що вивчали в ліцеях, які відвідували лише обрані”⁴⁷⁵.

Варто додати, що “арамейська мова була загально­вжи­ва­ною мовою Палестини часів Ісуса. Після повернення з Вавілонського полону вона повністю витіснила єврейську розмовну мову”⁴⁷⁶. Тобто з 6 ст. до н. е. євреї і галілеяни розмовляли тією ж самою — арамейською — мовою.

• Чому тоді євреї і галілеяни розмовляли на різних, виразно відмінних діалектах?

Р іч не в діалектах, а у відмінностях вимови в рамках тієї ж самої мови. Ця відмінність викликана належністю до різних рас і відповідно різною будовою голосового апарату. Наприклад, євреї в Україні гаркавлять не тому, що говорять на іншому діалекті, а тому, що інакше не можуть, бо мають інший голо­совий апарат, сформований на базі іншої, неарійської генетики.

До речі, останнім часом на радіо і телебаченні все частіше мож­на почути гаркавлячих дикторів (в цьому плані задає тон російська служба радіо “Свобода”, де пере­важає єврейс­ький персонал). Од­нією з причин цілеспрямованого про­су­ван­ня “гар­кав­ля­чої вимови” є прагнення привчити до неї слухачів і знизити їхню здатність розрізняти “на слух” євреїв та арійців. З цією ж метою на візу­альній рекламі все частіше зобра­жаються семіти і мулати (хоча це вже нагадує не рекламу, а “мічення” завойованої території).

Арійська естетика Єрусалимського храму.

Вгорі Єрусалимський Храм, відновлений Іродом Великим в кінці 1 ст. до н. е. Архітектура і оздоблення Храму виконані в арійських традиціях, як і у Храмі Соломона (див. «Библейская энциклопедия», с.126).

Це було однією з причин, чому галілеяни покло­нялися Богу в Єрусалимському Храмі — він був виконаний у їхніх традиціях.

Внизу традиційні українські писанка (з альбому О. Пчілки, 1912 р.) і вишиванка

Та повернімося до Палес­тини. На протилежному її боці знаходилась Юдея. “Південна час­тина країни, власне Юдея, була повною протилежністю щодо Пів­ночі. Непривітна і безплідна, вона подібна на гористу пустелю з оаза­ми”⁴⁷⁷. На південному сході Юдеї знаходиться надзвичайно солоне Мертве море риба, яка потрапляє сюди з життєдайного Йордану, тут же вмирає.

Приблизно такою була те­ри­торія проживання юдеїв і тисячоліттям раніше. Сам цей факт говорить про те, що успіхи євреїв у завоюванні Ханаану були більше ніж скромними, принаймні значно меншими, ніж це пред­став­лено у старозавітних і новітніх єврейських писаннях. Адже так не буває, щоб переможець животів у напівпустелі, а переможені розко­шували на благодатних землях.

• Так було завоювання Ханаану чи ні?

Євреї завоювали малопривабливі території на півдні країни, та й то не всі, наприклад, їм не вдалося взяти Єрусалим. На решті значно кращих земель Ханаану прибульці змушені були мирно уживатися з місцевим населенням, піддаючись неминучій асиміліяції. Тому свою автентичність зберегли лише племена Юди і Веніаміна, що завоювали в основному напівпустелю навколо Мертвого моря і перебували у відносній ізоляції. Всі інші 10 племен, якщо вони справді існували, асимілювалися.

Інша річ, що було розроблено грандіозний план завоювання Ханаану, згідно з яким кожне плем’я мало виділену для нього територію. Наприк­лад, Галілею було заплановано завоювати племенам Неффалима та Завулона. Очевидно, що дальше цього чудового плану справа не пішла.

Таким чином, завоювання євреями Ханаану — це, якщо без викрутасів, історична містифікація, змішування бажаного і дійсного. На цьому схо­дяться серйозні дослідники, хоча й не завжди кажуть про це прямо⁴⁷⁸. А інколи про це можна прочи­тати і в такій завуальованій формі: “Близько 1200 р. ізраїль­ський народ заволодів Палестиною, тож природно очіку­вати архе­оло­гічних свідчень завоювання. Проте поки що таких свідчень надзвичайно мало”⁴⁷⁹. В останній цитаті “ізраїльським народом” називаються єврейські племена, що є абсолютно некоректним.

Самарія знаходилась між Галілеєю і Юдеєю. Відомо, що у 9 ст. до н. е. Самарія, як і весь Ізраїль, була переважно ханаанським краєм. Відомо також, що у місті Самарія (тодішній столиці Ізраїлю) культу Яхве взагалі не існувало. “Зате існували культи ханаанських богів, а інкрустація меблів і застосування слонової кістки в оздобленні палацу — як і раніше у Соломона — за стилем були чисто ханаанськими”⁴⁸⁰.

Після підкорення ассирійцями у 721 р. до н. е. Самарія була заселена вихідцями з Сирії. Пізніше Александр Великий переселив туди сирійсько-македонських колоністів. Природа Самарії багатша, ніж у Юдеї, хоча й не така пишна, як у Галілеї.

Ворожнеча між юдеями та самарянами почалася від самого початку вторгнення євреїв у Палестину, а після розвалу імперії Давида набула особливої гостроти. Юдеї ненавиділи самарян, для них саме слово “самарянин” (врешті, як і ханаанець чи галілеянин) було лайливим, а його вживання “осквернювало” правовірного юдея. Самі ж самаряни пишалися своїм походженням — вважали себе “істинними ізраїльтянами”, а юдеїв — відступ­никами від правдивої віри⁴⁸¹.