4.2.5.Негроїди

Схоже, що першими пристосувалися негроїди, оскільки життя в еква­торіальній зоні, без значних сезонних коливань темпе­ратури і за наявності практично весь рік рослинної їжі, було найком­фортнішим. Головну проб­лему створювало пекуче екваторі­аль­не сонце, проте протягом тисячоліть природного добору вона була вирішена “Характерні риси екваторіальних рас сфор­мува­лися в Аф­риці на південь від Сахари (негроїди) й Південно-Східної Азії (австралоїди)¹³⁵. Деякі з них відрізняються адаптацією до жарко­го й вологого клімату та підвищеної сонячної інсоляції (ви­промінювання). Так, темний колір шкіри з великою кількістю пігменту (меланіну) оберігає організм від шкід­ливої дії ультра­фіоле­то­вого випромінювання, яке призво­дить до перегріву й опіків шкіри.

Негроїди

С хожу роль відіграє й густе во­лос­ся спіральної форми, яке утво­рює на голові щось подібне до су­цільної природної пористої «шап­ки»: воно не пропускає тепло, захи­щаючи шкіру й кровоносні судини від над­мірного нагрівання. Це стосується й та­ких особливостей будови об­лич­чя, як дуже широкий ніс із ве­ликими отворами й розвинута слизова частина губ, що забез­печують посилене виділення вологи, необхідне для охолод­ження організму в умовах спекот­ного клімату. Завдяки цим та іншим рисам негроїди Африки й аборигени Австралії мають змогу без будь-якої шкоди для здо­ров’я перебувати під палю­чим сонячним промінням протягом тривалого часу” ¹³⁶.

На думку деяких антропологів, суттєвим чинником формування негроїдної раси було також значне змішування африканських неоантропів з африканськими палеоантропами (неандертальцями, можливо — також з Гомо еректус та іншими архаїчними підвидами Гомо сапієнс)¹³⁷.

Антропологи знають, що домінантними здебільшого є ті ознаки, які є древнішими, оскільки за ними стоїть життєва енергія більшої кількості поколінь предків¹³⁸. У зв’язку з цим головною причиною довгоголовості негроїдів вважають вплив домішок палеоантро­пів, які всі були довгоголовими.

4.2.6.Монголоїди

Менш комфортними, порівняно з екваторіальною зоною, були умови Південно-Східної Азії, в яких сформувалася жовта раса — монголоїди. Адаптація неоантропів на цих територіях проходила важче, вимагала більших зусиль і була три­валішою. В результаті локалізація азіатських неоант­ропів, яка завершилась виник­ненням жовтої раси, відбулась на вищому рівні розвитку і пізніше (порівняно з чорною расою).

В ажливим чинником формування монголоїдної раси були змішування неоантропів з азіатськими палеоантропами, пере­ду­­сім — синант­ро­пами¹³⁹, а пізніше — і з європейськими кромань­йонцями. Як пише авторитетний фахівець з антропо­логії В. П. Алексєєв, “простежу­єть­ся об’єктивна, основана на морфології лінія спадкоємності між синантро­пами, від­да­леними від сучас­нос­ті не менш як на три сотні тисячоліть, і сучасними монго­лої­дами”¹⁴⁰. Виявляється, що вже 300 тисяч років тому синантропи Південно-Східної Азії мали виразні монголоїдні риси.

Представниця раси монголоїдів

З погляду форми черепа в середо­вищі монголоїдів переважає середнього­ло­вість (мезокефальність), хоча присутня і значна частка довгоголових (чукчі, ескі­моси). До речі, інколи дослідників збиває з пантелику т. зв. “несправжня бра­хікефальність”. Такою є, наприклад, “брахіке­фаль­ність” тад­­жи­ків і узбеків, викликана особливостями догляду за немов­лятами. Виявляється, перші рік-півтора їх щодня тісно замоту­ють у пелюшки і тримають тривалий час в положенні на спині в особливій колисці (“гахвара”). В резуль­таті — сплющення голови і “брахікефальність”. Водночас відомо, що таджики й узбеки, які виросли в Росії (тобто доглядалися по-іншому), зберігають свою природну доліхокефальність.