2.3.Батьківський етнотворчий фермент

Ми вже говорили, що для виникнення нового етносу потрібні дві головні умови:

1. відкритість материнського організму до сприйняття батьківського начала;

2. психологічна сумісність материнського і батьківського організмів.

Очевидно, що материнські етнічні організми форму­вались автохтонним населенням України, яке проживало на цій території з незапам’ятних часів³³. Щодо їх готовності до запліднення батьківським етнічним началом, то вона виникала тоді, коли ці материнські етноси переживали системну кризу. Саме такі кризові ситуації виникали на території України наприкінці кожного 532-річного періоду — щоб у цьому пересвідчитись, досить погортати підручники історії.

Хто ж виступав у ролі батьківського начала в рамках етногенетичної лінії “анти”—“русичі”—“козаки”? Сьогодні є достатні підстави стверджувати, що це були: 1) галілеяни-тиверійці, 2) варяги, 3) литовське лицарство.

2.3.1.Галілеяни

Починаючи з VI тис. до н. е. Україна виступала в ролі постійно діючого “етнотворчого казана”, в якому нові народи народжу­вались, зростали і розходились на всі сторони світу. Одним з таких народів були гали³⁴ (зовнішня назва — кельти). За свід­чен­ням видатного англійського історика й етнографа Д. С. Прі­чар­да, кельти-гали мали скіфське походження і були вихідцями з нинішньої Галичини³⁵. Гальська мова належить до кельтських мов, нею розмовляли кельтські племена, що населяли принаймні з VI—V ст. до н. е. територію Західної і Центральної Європи, а також центральні області Малої Азії (галатські племена)³⁶.

Велика кількість племен кельтів-галів пішла на захід — лише у Галії-Франції Цезар нарахував понад 50 племен. Після підкорення Римом Галія постачала йому знаменитих легіонерів, якими Римська імперія завойовувала тодішній світ.

Інша частина кельтів-галів помандрувала на південь. В Малій Азії вони заснували державу Галатія³⁷ (інша назва — Східна Галлія) — саме до християн-галатів (яких ще називали галогреками³⁸) св. апостол Павло написав своє послання у 50-х роках н. е. “Галати були відгалуженням галів, вихідців з північних берегів Чорного моря, що відокремились від головного переселення в західному напрямку (до нинішньої Франції). Вони закріпилися в Малій Азії у III ст. до Р.Х. До Галатії належали міста Іконія, Лістра, Дервія і, вірогідно, Антіохія Пісидійська”³⁹.

Ч астина галів пішла ще далі на південь і поселилася в Пів­нічній Палестині над озером Генезарет (Галілейським морем, пізніше перейменованим на Тиверіадське море). Назва “Палес­тина” походить від пал — “воїн”, стан — “табір”, а вже від неї походить етнонім “филистимляни”, яких ще називали “на­ро­дом моря”. Вони оселились на цій території в XIII ст. до н. е. і були вихідцями з Кіпру, Кріту і Малої Азії, як про це пишуть Біблія (Єзекіїль 15.16, Єремія 47.4, Амос 9.7) та сучасні історики⁴⁰. Нині дос­товірно відомо, що це були пелазги (“лелеки”) — вихідці з Пів­ніч­ного Надчорно­мо­р’я, народ то­го самого етнічного кореня, що й гали⁴¹.