3.4.6.Архетип “Надлюдина”

Згідно з ним, кожна людина є втіленим Богом, поза нею Бога немає. Отже — немає зовнішніх етичних обмежень. За свою поведінку носій “надлюдського архетипу” відповідає в першу чергу перед самим собою, у другу чергу — перед іншими “надлюдьми”. Все залежить лише від “надлюдини”, а навколишній світ є наче продовженням її тіла, отже — Раєм. Всіляке відхилення від райського стану є тимчасовим явищем, яке потребує негайного виправлення. Формою самоорганізації спільноти з таким світоглядом є монархія на чолі з “божественним правителем” (імператором, фюрером, царем). Він є правителем “сакрального космосу” (“Священної Імперії”, “Тисячолітнього Райху”, “Царства Божого на Землі”), котрий потребує просторового розширення, імперської експансії.

Домінування цього метафізичного архетипу проявилося у хрестових походах 11—13 ст., які втілили релігійну потребу розширення сформованого у Західній Європі т. зв. “Християнського світу” (Pax Christi) на чолі з Римським папою і впорядкування навколишнього світу. В Україні цей архетип почав реалізовуватися з реформами Володимира, проте він швидко був погашений інформаційною агресією з боку Візантії, коли вмираюча імперія спромоглася просунути на нашу землю варіант християнства півтисячолітньої давності, плоди якого дають себе знати до сьогоднішнього дня. Проте надлюдське християнство, загнане у підземелля, таки здійснило прорив назовні і вибухнуло у формі січового військово-чернечого ордену. Додамо, що у 20 столітті надлюдський архетип найяскравіше виявився у нестримному динамізмі націонал-соціалістської Німеччини.

Архетип “Надлюдина” відповідає психологічному стану підлітка з його максималізмом і прагненням до збивання у тісно згуртовані, жорстко організовані групи. Цей архетип є діаметральною протилежністю і радикальним запереченням архетипу “Біоробот”. Можна сказати, що “надлюдський” світогляд з його гординею є гострою реакцією на розбалансування, викликане домінуванням світогляду “рабів Божих”, пристрасним бажанням “підлітка” якнайскорше “вистрибнути з дитячих штанців”, позбавитися опікування “дорослих” і самому стати “дорослим”. Надлюдський архетип лежить в основі правих ідеологій зі всім їхнім романтизмом та революційністю.

3.4.7.Архетип “Матерія”

Згідно з ним, Бога немає, а всесвіт і людина є продуктами еволюції матерії. Ця матерія має чарівну здатність саморозвиватися, тому цей архетип знаходить своє вираження як у відвертому атеїзмі (“Бога немає!”), так і в туманному пантеїзмі (“Всесвіт — це Бог!”), різновидами якого є буддизм, а також сучасний космізм з його обожненням матерії. Оскільки матерія розвивається сама, то “прогресивно мислячій людині” треба лише прибрати перепони для її вільного еволюційного розвитку, якщо треба — то і найрадикальнішими засобами. Тим паче, що природа для носія матеріалістичного світогляду є не храмом, а майстернею, у якій можна робити що завгодно.

Домінування цього світоглядного архетипу заперечує будь-яку ієрархію, тож його соціально-політична реалізація тяжіє до відвертої чи прихованої атеїстичної диктатури: від комуністичного тоталітаризму до тоталіта­ризму “суспільства споживання” на кшталт сучасних США. Послідовний матеріаліст не має жодних моральних обмежень — ні зовнішніх, ні внутрішніх, а тому перебуває у стані цілковитої безвідповідальності. На цьому архетипі ґрунтуються ліві ідеології, для яких властива перманентна революційність заради “всезагального прогресу”.

Архетип “Матерія” відповідає психологічному стану внутрішньої кризи і спустошення (“темна ніч душі”), за яким настає або руйнування особистості, або її преображення (воскресіння). Цей архетип є тотальним запереченням як архетипу “Біоробот”, так і архетипу “Надлюдина”. Нинішня глобальна криза спричинена тим, що в сучасній цивілізації домінує матеріалістичний архетип попри її зовнішню релігійність, звідси — стан духовного спустошення, описаний в Біблії як “мерзота запустіння”.